ЄС має надати більше енергії відносинам із Україною й іншими членами «Східного партнерства» – голова МЗС Литви

У грудні 2020 року новим міністром закордонних справ Литви став Ґабріелюс Ландсберґіс. На парламентських виборах у жовтні того року перемогу здобула очолювана ним правоцентристська партія «Союз Батьківщини – Литовські християнські демократи», представниця якої Інґріда Шимоніте очолила уряд країни. Ґабріелюс Ландсберґіс є онуком відомого литовського політика Вітаутаса Ландсберґіса, першого голови держави в Литві після відновлення її незалежності 1990 року (тоді це була посада голови Верховної Ради країни). Раніше Ґабріелюс Ландсберґіс також був членом Європейського парламенту від Литви, нині він є депутатом литовського парламенту, Сейму. В ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода він розповів про свої погляди на актуальні політичні проблеми.

– У понеділок, 25 січня, в Брюсселі зустрічаються міністри закордонних справ країн ЄС. На порядку денному – арешт російського опозиційного діяча Олексія Навального. Чи мав би Євросоюз уже в понеділок бути готовим до потенційних санкцій проти Росії?

– Сподіваюся, що так, що ЄС може бути готовим. Але я не певен, чи вже готові країни-члени. Думаю, існує, так би мовити, надія, що це все тимчасово, що Навального скоро звільнять і все повернеться до більш-менш нормального стану, принаймні в цій справі. Але я не думаю, що саме так і станеться. Я думаю, що в понеділок він і далі буде в ув’язненні. Думаю, він буде в ув’язненні до 2 лютого, коли призначений наступний суд у його справі. І дуже ймовірно, що на слуханні в тому суді його засудять до тривалого терміну. Тож я не певен, чи вже готові країни-члени, але, думаю, ми дійсно підемо в цьому напрямку.

– Які санкції проти Москви ви припускаєте?

– Думаю, треба говорити про персональні санкції проти людей, які брали участь у спробі його вбивства, в його арешті кілька днів тому, які візьмуть участь у цьому псевдосуді. Думаю, це було б сигналом.

– Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель планує прибути до Москви на початку лютого. Чи думаєте ви, що це був би добрий час для поїздки шефа зовнішньої політики ЄС, чільного дипломата Євросоюзу, до Москви?

– На мою особисту думку, це дуже невдалий час, щоб їхати до Москви, бо Росія, вочевидь, піднімає планку і стежить, який рівень зловживань проти цінностей, дорогих для нас, ми можемо прийняти і нічого не зробити. Так що побачимо. Думаю, що 2 лютого – це також важлива дата, коли має відбутися суд над Навальним. І почекаймо на те, яке буде тоді рішення пана Борреля.

– Якщо пан Боррель поїде до Москви, чи думаєте ви, що він мав би висунути вимогу зустрітися з Навальним у в’язниці?

– Думаю, це була б добра думка. Це також було б свідченням того, що для Європи важливе. Ми захищаємо право свідомого вибору для громадян Росії, щоб вони могли обирати власного лідера, який не був би поданий їм як єдиний вибір. А Європа виступає за демократію. І зараз ми захищаємо Навального в цій справі, і якби ми, в особі пана Борреля, могли зустрітися з ним – це було б сигналом. Але, знову ж, почекаймо й погляньмо, що станеться в Росії. Тож я й далі думаю, що це може бути й не останнє рішення пана Борреля.

– Щоразу, коли обговорюються відносини ЄС і Росії, постає питання «Північного потоку-2». Звичайно, його не може зупинити Європейська комісія сама по собі. Тільки Німеччина може. Що б ви хотіли сказати зараз Берлінові, особливо нині, коли Берлін цього року вступає в рік виборів?

– Думаю, що Росія зловживає відносинами, які нині має, з країнами, що важливі для Росії. І кожна країна має відповісти сама собі: скільки зловживань ми можемо прийняти? Якщо для нас дорогі ці цінності, і ми бачимо, що Росія зловживає ними, по суті, Росія зловживає тими цінностями, які ми намагаємося захистити? І якщо ми фінансуємо це зловживання, то, знову ж, іще одне питання полягає в тому, чи ми йдемо в правильному напрямку. Але принаймні останнім часом, протягом останніх кількох років, думаю, пан Путін і його оточення, які керують Росією, роблять усе можливе, щоб решта сподівань виявилися марними і щоб країни ЄС могли переглянути ті позиції, на яких вони стоять зараз.

– Тож який був би ваш сигнал Німеччині – що вона мала б робити?

– Власне, дайте відповідь самі: скільки зловживань проти цінностей, які дорогі для нас, ви приймете, і як довго ви готові їх приймати?

– Щодо Білорусі ЄС ухвалив три окремі пакети санкцій. Чи настав уже час перейти й до секторальних санкцій проти Білорусі, чи й узяти за їхні цілі тих, хто підтримує владу Білорусі в Росії?

– По-перше, щодо дебатів у Литві, думаю, треба звернути увагу на тих, хто порушує права інших людей. Я маю на увазі цю воєнізовану поліцію, «ОМОН» (із рос. «Відділ міліції особливого призначення» – ред.). Також треба звернути увагу на суддів, які садять людей під арешт у всіх цих псевдосудах. І я думаю, що цю групу людей можна додати до «чорного списку» ЄС. Думаю, це було б дуже сильним сигналом, що не тільки провідні політики, які ухвалюють найважливіші рішення, потрапляють під санкції в Європі, а й ті, хто реально завдає людям болю на вулицях, хто б’є їх, порушує їхні права, ув’язнює їх, хто позбавляє їх прав. Думаю, це було б сильним сигналом. І ми зараз працюємо над пакетами свідчень про такі групи людей, які є в нас у Литві.

– Чи не було б ефективніше санкціонувати тих, хто фінансує білоруський режим?

– Думаю, це теж питання для можливої дискусії. І певні кроки в цьому напрямку вже зробили в третьому пакеті санкцій. І я певен, що це може продовжитися.

– А тепер із приводу Білоруської атомної електростанції біля Островця, недалеко від кордону з ЄС – це питання ж весь час у порядку денному в вашій країні, Литві. Станцію вже приєднали до енергомережі. І ми бачили, що її вже мусили кілька разів від’єднувати останнім часом. Але вона й далі готується до офіційного повного відкриття і досягнення повної потужності в 2022 році. Які тепер плани Литви щодо Островця? Чи можете ви все ще не дати їй досягти повної потужності?

– Наші сподівання, те, до чого ми прагнемо, – це щоб електроенергія з Островця не використовувалася й не продавалася на європейських ринках. У нас у Литві ми вже маємо закон, який забороняє країні купувати електроенергію з Островця і надавати нашу інфраструктуру для її використання. І ми хотіли б, щоб не тільки Островець, а й усі атомні електростанції, які вважаються небезпечними, – щоб ці компанії не могли продавати свою електроенергію в Європейському союзі. І минулого місяця Європейська рада розробила директиви, якими просить Єврокомісію підготувати правила, загальні для всього ЄС, для кожної країни і для всіх АЕС, які існують нині і можуть бути збудовані в майбутньому, і які б стосувалися і Островця теж. Ми вважаємо, що це дуже добре рішення, бо таким чином нам не доведеться створювати окремої коаліції і шукати шляхів, як зупинити роботу Островця, щоб ця станція не могла комерційно діяти в Європі. Ця універсальність рішення просто не дасть їй працювати.

– У ЄС усе вимагає одностайності. Чи впевнена Литва, що ви отримаєте цю одностайність, підтримку всіх 27 країн-членів?

– Директиви вказують, що проблема чітка й ясна, і я думаю, що наступний крок буде легшим із політичного погляду, хоча, може, й не настільки з технічного. Я маю на увазі, що Єврокомісія ставиться до цього дуже відповідально, звичайно, і намагається створити такий набір правил, який можна було б застосовувати в будь-якій країні, не тільки в Литві. Але я думаю, що, так би мовити, крига скресла. І, як ви знаєте, це також стосується питань кліматичних змін, які теж важливі з погляду довкілля. Коли тут у нас ця атомна електростанція, яка не пройшла необхідних випробувань, то питання ясне: чи відповідає вона правилам на захист клімату, які ми хочемо запровадити в Європі? І, я думаю, точно ні.

– Усе ще існує думка про те, щоб провести саміт «Східного партнерства» десь у першій половині цього року. Чи думаєте ви, що, з огляду на пандемічну ситуацію, можливо влаштувати фізичну зустріч на найвищому рівні з головами держав і урядів шести східноєвропейських країн?

– Дата ще не встановлена, і я б дуже сподівався на реальну зустріч, а не віртуальну, якщо дозволить ситуація з пандемією. Але треба також подумати про те, чого ми хотіли б досягти на цьому саміті. Моя особиста мета участі в ньому, чи участі Литви, – що ми мали б додати цьому проєктові більше енергії, більше духу, бо вже ж минув певний час, відколи цей проєкт почався. І я думаю, що багато країн у Європі теж зараз про це міркують, особливо в час пандемії, в час нинішньої кризи. Іноді здається, що це зараз не так і важливо. Тому я думаю, що ми маємо вкласти в цей саміт більше амбіцій, щоб ми змогли певним чином перезапустити цей проєкт як один із пріоритетних для Європейського союзу.

– А чого б ви бажали конкретніше? Які політичні ініціативи ви хотіли б побачити?

– Я хотів би просування вперед для цих країн. І я, очевидно, розумію, що в багатьох із країн «Східного партнерства» є власні проблеми. Ми говоримо про Вірменію і Азербайджан, далі про Грузію й Україну. Ми розуміємо, що кожна країна долає свої власні проблеми, особливо в цей час. Але все-таки я думаю, що для людей має існувати шлях уперед, особливо для людей, які прагнуть іти європейським шляхом, трансатлантичним шляхом. І, гадаю, про це варто хоча б згадати і запропонувати таку можливість.

– Якщо саміт відбудеться, хто мав би представляти Білорусь?

– Чудове запитання. Моя особиста думка – це мала б бути Світлана Тихановська.

– Що ви думаєте про започатковану минулого 2020 року ініціативу «Люблінського трикутника», яка зближує Польщу, Литву й Україну?

– Думаю, це один зі шляхів, яким ми могли б наближатися до «Східного партнерства» – розбудовуванням коаліцій країн у складі ЄС, які могли б допомогти зі здійсненням реформ у країнах «Східного партнерства», які потребують такої допомоги. Тож це просто природно, що Литва і Польща разом можуть допомогти Україні наблизитися до ЄС. Але моя думка полягає в тому, що «Східне партнерство» і весь підхід до цього проєкту не має стосуватися тільки країн, що розташовані в Східній і Центральній Європі. Адже ідею «Східного партнерства» почали з участю Швеції, Польщі, Литви, інших країн. І, думаю, справді треба долучити до участі й інші країни. Мені не дуже подобається різниця між «Південним партнерством» і країнами, які зацікавлені в безпеці південного кордону ЄС, і «Східним партнерством» і країнами, які зацікавлені в східному кордоні. Думаю, треба починати дивитися на це як на «Європейське сусідство», яке потребує уваги, потребує допомоги, щоб створити заможне і безпечне оточення навколо Європи і наблизило б його до Європейського союзу.

– А щодо південних чи й західних країн-членів Євросоюзу, таких, як Португалія, яка нині головує в ЄС, – навіщо їм турбуватися про східні межі, коли їм і так є чим займатися, особливо зараз із пандемією?

– Це теж питання для нас. Знаєте, може здатися, що Литва зацікавлена тільки в тому, що просто за нашими кордонами. Що ми тільки зацікавлені в Білорусі. Що ми цікавимося тільки Україною, Молдовою, Грузією. Але, думаю, настав час це змінити. Маю на увазі, що й нам треба взятися за питання південних країн Європи і допомогти, в чому зможемо. І тільки таким чином ми зможемо створити спільний підхід до сусідів у будь-якій частині Європи. Тож це питання не тільки для Португалії – це саме питання стосується й Литви. І я думаю, що якщо ми зможемо дати відповідь на це, ми побачимо, як тут виникає спільна політика.

– Зовсім недавно ваша країна вшанувала день 13 січня – тридцять років від часу вашої кривавої й смертоносної боротьби за незалежність від Радянського Союзу. Що б ви хотіли сказати таким країнам, як Україна, Грузія, Молдова, які, можливо, зараз там, де ви були тридцять років тому?

– У нашому випадку 13 січня було радше трагічним днем для Литви, бо того дня ми зазнали нападу – столицю Литви атакували танками, кулеметами, – але для нас це день перемоги. То був час, коли країна об’єдналася, захистила свою свободу, захистила волю народу мати демократичну владу. І ми перемогли. І те, що ми сьогодні є членами ЄС, членами НАТО, є, власне, результатами тієї перемоги. Тож моє послання полягає в тому, що такі перемоги вимагають часу, і не всі вони досягаються внаслідок однієї битви. На деякі доводиться чекати якийсь час. Але терплячість і наполегливість зазвичай винагороджуються.