«Перший обстріл – це сито»: як львівська тероборона воює на Донбасі

Про стислі терміни підготовки військовослужбовців, озброєння тероборонівців і їх перший бойовий досвід Радіо Свобода поспілкувалася з командиром львівської бригади тероборони Валерієм Курком. Полковник очолив 103 окрему бригаду Сил територіальної оборони ЗСУ у січні 2022 року, у 2014 році він командував одним із батальйонів під час оборони Донецького аеропорту. Вже третій місяць львівська бригада тероборони виконує бойові завдання на Донбасі.

– Порівнюючи ваш бойовий досвід, який ви мали до 24 лютого, і війну зараз – наскільки велика різниця? Чи можна взагалі порівнювати?

– Кожен командир, напевно, порівнює події, які були в його біографії. Звичайно, 24 лютого, коли розпочалась повномасштабна агресія, ти собі планував, спираючись на досвід 2014-2015 років, в мене так особисто було.

Перша різниця – тоді я формував і керував десантним батальйоном у складі десантної бригади. У 2022 році я очолив бригаду територіальної оборони.

За всіма наявними документами і характеристиками застосування бригади територіальної оборони – це зовсім інше застосування, відповідно і характер бойових дій.

Підрозділи десантно-штурмових військ і сили територіальної оборони – їх неможливо порівнювати. З приходом на східний фронт, в зону бойових дій, я оточений зараз підрозділами десантно-штурмових військ і не можу сказати, що завдання, які ставляться перед ДШВ і перед моєю бригадою відрізняються.

Суттєва різниця тільки в тому, що ми не озброєні так, як десантно-штурмові війська. В нас немає тої кількості, навіть по штату, бойової техніки. Відповідно порівнювати сили і засоби ДШВ і сили і засоби територіальної оборони недоречно, хоча завдання у нас часто-густо однакові. Наприклад, усіма наявними засобами і силами втримати однакові смуги оборони. Не допустити певних дій противника.

Військовослужбовець 103 бригади на позиції ЗСУ в районі річки Сіверський Донець, Донецька область, 30 червня 2022 року

– А щодо характеру бойових дій чи велика різниця і в чому вона?

– Якщо я беру свій досвід 2014-2015 років, він припав на оборону донецького аеропорту. Зараз в мене основне завдання зовсім інше, я не буду казати з чим воно пов'язане, але зовсім інше завдання стоїть перед моїми підрозділами. І це велика різниця. Що об'єднує характер бойових дій 2014-2015 і 2022 – ми знов-таки приходимо до висновку, що це війна артилерії. Людський фактор має дуже велике значення, але чим успішніше, результативніше буде працювати наша артилерія – тим більше шансів на перемогу.

– Якщо говорити про вашу бригаду –​ як багато людей з бойовим досвідом чи більшість прийшли в армію вперше?

– Не просто більшість, а переважна більшість. Переважна більшість людей, які не те, що не приймали участь в бойових діях, не служили у війську і не знали, що таке військо апріорі. Це люди мирних професій, мирного життя.

Строки їх підготовки були дуже стислі в об'ємах особового складу і наявності досвідчених командирів. Але кожен день не проходить без результату, маленький результат – теж результат і вже тут, на сході, ми продовжуємо вдосконалюватись тими наявними засобами і силами, які маємо.

Валерій Курко, командир 103 окремої бригади Сил тероборони ЗСУ

– Що це була за підготовка і як бойовий досвід тут, на Донбасі, змінює тих, хто раніше взагалі не мав уявлення про військову професію? Чи не змінює?

– Звичайно, що змінює. Треба розуміти, що підготовка була затверджена певними планами і розкладами. Коли була оголошена мобілізація, через певний проміжок часу ця підготовка розпочалася, але паралельно з підготовкою продовжувалось комплектування бригади. Тобто людина прийшла 24 лютого, умовно, була призвана 24 лютого.

Через певний час вона почала готуватися. Ті, хто прийшли в першій хвилі, вони почали готуватися за наявними програмами з наявними силами і засобами. Але укомплектування продовжувалось, одні вже по терміну закінчували навчання, інші тільки призивалися. І коли ми в кінці квітня отримали бойове розпорядження вийти в зону проведення бойових дій, то фактично за 2-3 дні до того люди ще призивалися.

І за день до нашого умовного відрядження особовий склад приймав присягу на вірність народу України і фізично, і це треба відверто сказати, у них не було часу не те, що готуватися, в них був обмежений час зібратися, отримати, підігнати форму, отримати обслужити зброю, взяти необхідний комплект речей і вирушити на схід.

– Наскільки складно військовослужбовцям бригади адаптуватися до бойових умов, до постійних артилерійських обстрілів?

– Я без драматизму скажу, це, звичайно, такий болючий процес.

Перший досвід показав, що перші мінометні і артилерійські обстріли, під які потрапив особовий склад, який ніколи не був на війні, ніколи не був у війську, люди були не готові.

Були випадки, прикрі випадки, коли люди несанкціоновано відходили.

Оцей перший обстріл, це було сито. Ті, хто вистояли, які слухали командирів, які виконували вказівки командирів, як молодших так і старших, вони гартувалися, і дуже швидко, бо на війні немає дуже багато часу.

Ціна навчання на війні – це ціна життя. Переважна більшість, я з впевненістю можу сказати, цей екзамен, цей залік, витримала достойно. Ми далеко ще не завершили свою місію на Донбасі, але найкраще навчання особовий склад пройшов і далі проходить тут. А який буде результат, поговоримо, коли результат цей буде. На сьогоднішній день про це дуже рано казати.

– Ви говорили що бригада виконує схожі з кадровими частинами ЗСУ завдання, але озброєння не вистачає. Зараз, коли бригада має певний досвід на Донбасі, чи можна взагалі порівнювати спроможності тероборонівців і кадрових підрозділів ЗСУ?

– Я не буду порівнювати спроможності. Я ще раз повторю – завдання в територіальної оборони і десантно-штурмових військ різні. Те, що вони зараз в багатьох моментах ідентичні, це об'єктивна реальність. Але і моє командування, і командування Збройних сил воно це розуміє і постійно вдосконалює як штат, так і озброєння.

Порівняно з тим, з чим я заходив, і зараз – вже велика різниця. Змінюються штати, вводяться додаткові підрозділи з зовсім іншими видами зброї і техніки – це засоби ППО, протитанкові засоби, те, чого навіть не було в штаті станом на 24 лютого.

Я не буду розкривати свій штат, але хочу сказати, що він зараз набагато потужніший, ніж на момент, коли я прийняв бригаду у січні 2022 року і я думаю, що немає межі удосконаленню.

Укриття українських військових на передових позиціях на Донбасі

Якщо ми почали отримувати тяжке озброєння, то невдовзі ми будемо отримувати і тяжку техніку, і вона потрібна – і для мобільності, і для захисту особового складу, і врешті-решт для успішного ведення бойових дій.

На волонтерських джипах – це дуже добре, але війну не виграєш. А в нас мета одна – тільки перемога. Головне, щоб солдат розумів, солдат Сил територіальної оборони, Збройних сил України, що він не з автоматом.

Позаду нього потужні бронетанкові засоби, потужна артилерія, яка врешті-решт допомагає і захистити життя солдата, і гідно виконати поставлене завдання. Головне у собі вбити цей страх.

Напевно, він природній, напевно. І це нормально, але не варто думати, що солдат кинутий в окоп. Я не люблю цю фразу, він не кинутий в окоп. Від солдата залежить, який буде у нього окоп, йому ніхто його не викопає, і в першу чергу солдат повинен захистити своє життя.

Якщо кожен боєць так буде думати, то і не виб'ють його підрозділ, не виб'ють бригаду, і вона буде здатна і навчатися, і відновлюватись, набирати спроможності, потужності для виконання майбутніх завдань по обороні нашої держави, як би це пафосно не звучало. Але принцип – ви нам дайте і тоді все буде добре – він не працює, він не існує.