(Рубрика «Точка зору»)
Сергій Шумило
Останні події навколо кулінарного телешоу та концертів у Трапезному храмі Києво-Печерської лаври викликали жваве обговорення та суперечки серед українців. Висловились представники різних православних юрисдикцій і християнських конфесій України...
Висловилася громадськість.
Думки та судження розділилися, від жорсткого засудження, до виправдання та підтримки. Навіть представник Римо-Католицької Церкви в Україні єпископ Віталій Кривицький виступив з приводу цих акцій.
Як видно, ця суперечка, що спалахнула, швидше про сенси, ніж про форми... Чи християни спроможні залишатися «сіллю землі» і здійснювати внесок у процеси в суспільстві задля його глибшої християнізації та збагачення культури християнськими сенсами, набуття христоцентричності? (до чого, власне, християни, і покликані за Євангелієм).
Чи у загальному потоці сучасних тенденцій до секуляризації та десакралізації ми вже настільки вихолощені, що не маємо нічого, що б могли не тільки привнести у суспільні та культурні процеси, але й зберегти те, що зосталося нам від спадщини наших пращурів?
Вигляд на Києво-Печерську лавру та найбільший в Україні державний прапор
Музейний простір чи Святиня?
Що для нас є Києво-Печерська лавра? Це просто один з державно-громадських об'єктів, звичайний музейний простір, яких є сотні? Чи це, все ж таки, унікальна християнська Святиня світового значення?
Тут треба визначитись для самих себе, чи Києво-Печерська Лавра є для нас сакральним простором, святинею, таким собі «українським Афоном», чи ні?
Чи спроможні всі ми – громадськість, музейники, влада і Церква вберегти саме сакральний, а не секулярний характер Лаври?
Успенський собор Києво-Печерської лаври
Здається, що з боку деяких світських діячів та чиновників є свідоме бажання перетворити Лавру на звичайний музейно-громадський простір, де б проводилися різні світські акції, а Церква (незалежно від назв) була би певною мірою «присутня» лише як музейна декорація і лише в окремі дні з їхнього дозволу.
Простежується прагнення десакралізувати та залишити цей простір поза впливами будь-яких Церков (не тільки УПЦ, але й ПЦУ).
Події навколо Лаври – не одна ця акція (сама по собі вона не варта такої уваги), у сукупності це вже набирає ознак системності, і реакція віруючих різних юрисдикцій і навіть інших конфесій на таку тенденцію мала би бути сприйнята як сигнал, що робиться щось не так...
Звісно, черговий скандал навколо Лаври став ще одним «ґрунтом» для кремлівських ІПСО та фейків. За поребриком тільки й чекають на привід... Питання, чи варто для них самим же створювати такі приводи?
Можна багато виправдовувати тим, що було невідповідного у Лаврі раніше. Але мова про те, що буде у Лаврі далі.
Демосковізація традицій і святинь і їх десакралізація – не одне й те саме. І це ми маємо чітко усвідомлювати та розрізняти. Бо саме з брудною водою можна виплеснути і дитятко...
Іларіон Огієнко колись застерігав від такої небезпеки, наголошуючи, що в українській тисячолітній традиції та культурі глибоко вкорінена християнська церковна, зокрема й чернеча спадщина, і якщо її спробувати відокремити від неї (як те намагалися робити більшовики), то вона перестане бути власне українською, втратить свою духовну першооснову, її «душу».
Києво-Печерська лавра
Звісно, нема нічого поганого в самих по собі показах рецептів чи концертах і т.п. Особисто мої релігійні почуття це жодним чином не ображає.
Тут варто наголосити, що в самій передачі Євгена Клопотенка та Акіма Галімова про Різдвяні рецепти, чи в концертах народної та класичної музики немає нічого «блюзнірського». І чимало нарікань є безпідставними та надуманими.
Хоча, однозначно, коли тут починають влаштовувати ще й танці, це вже явний перебор.
Проблема в іншому, як такі передачі чи концерти мають бути організовані та подані саме у храмовому комплексі. Питання до підходів.
Має бути дещо інший підхід
Однозначно, такі заходи у Лаврі, як християнському духовно-чернечому центрі, мали би робитись не в стилі світських шоу, а у відповідності до місця - в більш церковному, і спільно з представниками від Церкви. Для світських шоу є інші підходящі місця...
Тут, у Лаврі, має бути дещо інший підхід, з повагою до почуттів віруючих громадян і притаманного для них благоговіння перед святинею.
Заходи в межах сакрального простору повинні мати відповідне наповнення і зовнішнє оформлення. Інакше дедалі більше буде нарікань на невідповідність... І проблема зовсім не в ворожих ІПСО чи «московських попах».
Релігійні почуття співгромадян – тонка тема, і тут треба підходити виважено і зі знаннями, щоби не зневажити такі почуття. Ну і варто залучати відповідних церковних фахівців до консультування перед організацією таких заходів. Це вже про професіоналізм. Всьому є своє місце.
Уявляю, якби на Афоні хтось захотів зняти телешоу, то отримав би дуже різку реакцію та відмову, і на це навіть грецька влада не змогла би вплинути. Ба більше, це викликало би бурю протестів в самому грецькому суспільстві, яке дуже шанує власні святині, зокрема монастирські.
Принц (а тепер король) Чарльз Великої Британії та ігумен афонського монастиря Хіландар архімандрит Мефодій на Святій Горі Афон
Вже багато років мені доводиться займатись дослідженнями історії та спадщини чернецтва, як в Україні, так і на Святій Горі Афон. Це унікальний пласт нашої історії та культури, який незаслужено забутий та знецінений, і який потребує відродження. Ця наша спадщина за роки імперських та радянських вихолощень значною мірою у нас була викривлена та ушкоджена. Вона потребує відновлення на грунті справжніх духовних першоджерел. Потребує повернення їй старокиївського, суто українського наповнення (у релігійному, а не світському розумінні), у відповідності до нашої багатовікової києво-печерської аскетичної традиції.
Але ті недоліки та невідповідності, які поширились в українській чернечій практиці останніх часів, не дають жодних підстав зневажати та заперечувати саму потребу і користь чернечої традиції та спадщини для Церкви та суспільства.
Спеціалізуючись на цих питаннях, можу однозначно застерегти, що експерименти з десакралізації монастирських святинь (свідомо чи несвідомо) і використання їх не за призначенням не призведуть до чогось позитивного...
Успенський собор Києво-Печерської лаври, а праворуч від нього Трапезна церква з палатою
Києво-Печерська Лавра від самого початку, понад 900 років тому, задумувалась та розбудовувалася ченцями саме як сакральний простір, як місце молитви та аскетичних подвигів ченців, як свого роду перенесена на київські пагорби «ікона» чи образ Святої Гори Афон, Гори Синай та Святої Землі Палестини, через що протягом століть вона була тим життєдайним духовним чернечим осередком та центром, який притягував тисячі віруючих людей як з усіх куточків України, так і з інших країн. Це унікальне місце за своїм сакральним значенням, яке не має аналогів у Європі, і може порівнятися тільки зі Святою Горою Афон. Не даремно Лавру здавна в нашому народі благоговійно та з любов'ю називали «Київським Афоном» та «Третім Уділом Богородиці».
Саме цією сакральністю вона є цінною та унікальною. І це варто плекати та берегти.
Києво-Печерська лавра заснована у 1051 року як печерний монастир за межами Києва. У 1994 році лавра разом із Софійським собором внесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО
Потрібний діалог
Справжня демосковізація та декомунізація передбачає повернення до наших духовних першоджерел, де Києво-Печерська лавра, як осередок чернечого життя, завжди відігравала провідну духовну роль як своєрідний сакральний центр українського народу. Саме такою вона має залишитися й надалі.
Тут справді є простір для співпраці між державою і Церквою, для спільних проєктів у царині культури, просвіти та духовності. Але співпраці з повагою до релігійних почуттів, чернечих традицій та благоговійного сприйняття храмового простору як святині. Як це споконвіку було у нашій українській традиції.
І тут, на мою думку, світським діячам варто дослухатися до порад тих, хто цю традицію уболіває. Власне, це про професіоналізм, який передбачає розуміння та врахування і цієї малознаної для них сфери. Має бути діалог і бажання почути іншу сторону.
На жаль, із цим у нас іноді проблема. Але маємо разом, у співпраці та порозумінні це вирішувати.
Хотілося б, щоб цей текст сприйняли не як якесь обвинувачення, але як дружню і щиру пораду. З повагою і шаною ставлюся до будь-яких творчих підходів. Але всьому є своє місце та межа. Всі ми нерідко помиляємося, але маємо робити висновки і виправляти помилки...
Сергій Шумило – кандидат історичних наук, доктор теології, директор Міжнародного інституту афонської спадщини, запрошений науковий дослідник кафедри історії, релігії та теології Ексетерського університету (Великобританія).
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Їжа у Трапезній. Кого «образив» Євген Клопотенко?