Як «Пояс і шлях» призвів до величезного боргу Киргизстану перед Китаєм і чим це закінчиться

Киргизстан, із його слабкою економікою і малими можливостями отримати зовнішнє фінансування, згинається під тягарем дедалі більшого державного боргу, значну частину якого він боргує Китаєві. І Бішкек розглядає можливість радикальних заходів, щоб виконати свої боргові зобов’язання.

За повідомленнями, зовнішній борг Киргизстану сягає суми в 5 мільярдів доларів США. І понад 40 відсотків від нього, тобто десь 1,8 мільярда, належить сплатити Експортно-імпортному банкові Китаю. Це борг за низку інфраструктурних проєктів, здійснених протягом попереднього десятиліття під приводом ініціативи «Пояс і шлях», фірмового зовнішньополітичного проєкту китайського керівника Сі Цзіньпіна.

Бішкек же не знає, як впоратися зі своєю економікою, яка скорочується: валовий внутрішній продукт країни впав у 2020 році на 8,6 відсотка. Це посилює побоювання, що країна не зможе заплатити за своїми боргами, ба й виплатити хоча б відсотки – особливо ж за зобов’язаннями цієї центральноазійської країни перед Пекіном.

А строки сплати наближаються, і серед посадовців Киргизстану точаться дискусії щодо перспективи вимушено повернути цей борг державними активами.

«Якщо ми не виплатимо хоч частину (цих боргів) вчасно, ми втратимо багато з наших об’єктів», – заявив нинішній президент Киргизстану Садир Жапаров – і звинуватив у цих боргах попередників, зокрема одного з попередніх президентів Алмазбека Атамбаєва.

«Домовленості на таких умовах підписав Атамбаєв. Але, з Божою поміччю, ми позбудемося всіх боргів вчасно. Плани є», – сказав він 13 лютого в інтерв’ю державному агентству «Кабар».

Які саме це плани – він не уточнював.

І хоча в коментарях Жапарова Китай прямо не згадувався, головні розмови в країні йдуть про те, як ця країна з 6,4 мільйона населення може сплатити свої борги Пекінові, її найбільшому кредиторові – і дедалі впливовішій політичній і економічній силі в усій Центральній Азії.

Наближення «боргової ями» висвітлює важкі обов’язки, які мають багато з країн – такі, як Казахстан, Таджикистан чи Пакистан, – за боргами перед Китаєм через велетенські інфраструктурні проєкти за китайською ініціативою «Пояс і шлях» (також відомої за попередньою назвою «Один пояс, один шлях»), особливо ж нині, коли вони постали перед додатковими економічними труднощами через пандемію COVID-19.

А в червні 2019-го Сооронбай Жеенбеков (п) нагородив лідера Китаю Сі Цзіньпіна (л) орденом «Манас» під час візиту останнього до Бішкеку

Пекін уже засвідчив готовність відтермінувати деякі борги – але не скасувати їх повністю. І це висвітлює труднощі, які постають у переговорах про це для таких країн, як Киргизстан, що перебувають під великим фінансовим тиском.

«Китай уже багато разів давав знати в Латинській Америці й Африці, що він – не доброчинний фонд, а дуже прагматичний партнер із огляду на вимагання своїх боргів, – каже Радіо Свобода Темур Умаров, експерт із китайсько-центральноазійських відносин Московського центру Карнеґі. – Для Киргизстану ця ситуація створює виклик, із якого ясного виходу немає».

Киргизстан останніми місяцями розглядає можливості почати видобування на родовищі залізних руд «Жетім-Тоо» – і дехто з критиків уряду вже непокоїться через імовірну перспективу, що влада може продати чи й передати права на видобування на цьому потенційно прибутковому родовищі, щоб виплатити свої борги перед Пекіном.

Жапаров, іще як кандидат на посаду президента, й сам говорив про можливість використати «Жетім-Тоо» для виплати державного боргу перед Китаєм – хоча Національний банк Киргизстану заявляв, що уряд планує залишити права власності за собою.

А ще, крім концесій на видобування корисних копалин, дехто з депутатів парламенту згадував про можливість того, що уряд віддасть частину прав на управління енергетичним сектором країни.

Таку можливість вирішити питання з боргами країни порушував 22 лютого парламентар Акилбек Жапаров (не родич президента) на випадок, якби Киргизстан не зміг сплатити відсотки за суперечливим і фінансованим Китаєм проєктом реконструкції головної електростанції Бішкеку, вартість якої була значно завищена – а після цієї реконструкції станція вийшла було з ладу, і досі в її роботі є проблеми.

Скільки Центральна Азія боргує Китаєві? Сюжет телеканалу «Настоящее время», створеного Радіо Свобода з участю «Голосу Америки» (російською мовою):

«Киргизстан не має впливу і не має можливостей впоратися з цією кризою, – сказала Радіо Свобода Ніва Яу, дослідниця Академії ОБСЄ в Бішкеці. – Багато що буде залежати від того, як Жапаров зможе здійснити свої обіцяні реформи в економіці і заходи боротьби з корупцією».

У пошуках доброї волі

Жапаров і Сі вперше говорили телефоном 22 лютого, і в перебігу розмови президент Киргизстану висловив підтримку й іще новим китайським проєктам у його країні і високо оцінював те, як Сі поводиться щодо низки міжнародних питань.

Це телефонна розмова відбулася після напруження відносин між Бішкеком і Пекіном через події, які привели Жапарова до влади і вкинули Киргизстан у політичну кризу в жовтні 2020 року.

Садир Жапаров, нинішній президент Киргизстану

Націоналіст Жапаров увійшов у владу на хвилі протестів, спричинених парламентськими виборами, і ці протести скинули попередню владу і змусили президента Сооронбая Жеенбекова до відставки.

Але, за повідомленнями, внаслідок цих подій зазнала нападів і руйнувань низка китайських підприємств і громадян у Киргизстані, через що послиню країни в Китаї Канайим Бактигулову викликали до Міністерства закордонних справ у Пекіні, і китайські урядовці висловили їй невдоволення і занепокоєння щодо безпеки своїх громадян.

«Пекін має багато підстав для занепокоєння з таким лідером-популістом, як Жапаров, – каже Яу. – Китай вичікує на стабілізацію внутрішньої ситуації, і там значною мірою вагаються».

Протикитайські протести останніми роками наростають у всій Центральній Азії, і багато демонстрацій такого спрямування відбулися в Киргизстані, а також у Казахстані.

Представники уйгурської меншини протестують перед посольством Китаю в Бішкеці, архівне фото

У Киргизстані це відбувалося на хвилі занепокоєнь щодо власності на землю, державного боргу, практики примусової праці в Китаї й інтернувальних «таборів перевиховання» в сусідній китайській провінції, Сіньцян-Уйгурському автономному районі – а там, крім уйгурів, під переслідування потрапляли й місцеві китайські киргизи й казахи.

І протягом останніх років у Киргизстані, як і в Казахстані, ставалися випадки вандалізму й нападів на китайських працівників.

Жапаров, батьки якого свого часу багато років прожили в Китаї, тепер має переконати Пекін, що він може стати надійним партнером, і при цьому залишитися вірним своїй націоналістичній і антикорупційній риториці, яка й привела його до влади.

І на обох фронтах перед керівником Киргизстану постають величезні перешкоди.

Народний гнів, викликаний корупцією, в Киргизстані й далі палає. І багато подробиць контрактів про позики, укладених із китайськими установами й компаніями, лишаються невідомими. А це розпалює все нові спекуляції серед громадськості щодо того, як уряд тепер залагодить свої борги перед Пекіном.

Крім того, на Жапарова тиснуть іще й наслідки викриттів навколо Раїмбека Матраїмова, колишнього заступника голови митниці і впливового політичного гравця – його 18 лютого вже вдруге затримали за підозрою у відмиванні грошей після того, як громадськість різко розкритикувала первісно присуджений йому відносно незначний штраф. Дані про оборудки Матраїмова вперше були викриті в спільному розслідуванні з участю Радіо Свобода.

Садир Жапаров (л) і Володимир Путін (п) під час зустрічі в Кремлі, 24 лютого 2021 року

Жапаров, який практично не має міжнародного досвіду, також прагне здобути підтримку Росії в подоланні його проблем. 24–25 лютого він здійснив візит до Росії для переговорів із її президентом Володимиром Путіним та іншими посадовцями.

Гра в довгу

Бішкек іще перед політичними заворушеннями, які привели Жапарова на президентську посаду, прохав Пекін про пробачення боргів.

До початку пандемії Киргизстан більш-менш успішно виплачував свої значні борги, але спричинені нею фінансові проблеми підірвали економіку країни, яка значною мірою залежить від «човникової» торгівлі через кордон із Китаєм, і зірвали графік виплат.

У листопаді 2020 року з Пекіну таки надійшло певне полегшення у вигляді відкладення частини виплат. Таким чином Бішкек зміг відкласти виплату суми в 35 мільйонів доларів, що припадала на той рік, до 2022–2024 років, під 2 відсотки річно.

Киргизстан також забезпечив собі полегшення від міжнародних кредиторів через домовленість із Паризьким клубом у червні того року. Таким чином борги на суму 11 мільйонів доларів були відкладені до кінця року. Загалом Бішкек боргує Данії, Франції, Німеччині, Японії й Південній Кореї понад 300 мільйонів доларів.

Та ці домовленості дали лише тимчасове полегшення і не вирішили ширших структурних проблем, пов’язаних із нездатністю Киргизстану обслуговувати свої боргові зобов’язання. І зараз, коли Бішкек вивчає різноманітні радикальні можливості виплати боргу Китаєві, вирішальним чинником може стати те, які поступки буде ладен запропонувати Пекін.

«Зазвичай Китай погоджується відкласти виплату боргів, але лише в лічених випадках він списував їх повністю, – каже Радіо Свобода Джонатан Гіллман, директор «Проєкту нового поєднання Азії» Центру стратегічних і міжнародних досліджень у Вашингтоні у США. – І приклади конфіскації активів були вкрай рідкісні».

Китай у переговорах про борги має на руках багато карт. Наприклад, контракти, підписані з Киргизстаном, передбачають, що суперечки щодо виплат мають вирішуватися в китайських арбітражних судах, а не в міжнародних, і можуть містити й інші пункти, вигідні тільки Пекінові.

«Багато з проблем, які постали перед Киргизстаном, випливають із браку належної обачності і з безгосподарності з боку посадовців Киргизстану протягом багатьох років, – каже Гіллман. – Але я думаю, що це така наука в ризиках ведення справ із Китаєм. Саме це й стається, коли в питаннях кредитування немає прозорості».

Але Китай і далі турбується про свою репутацію в Киргизстані, як і загалом у регіоні, і, найімовірніше, візьме до уваги те, як у цій центральноазійській країні сприйняли б і поставилися б до перебирання під свій контроль будь-яких її активів.

«Перебрати активи було б недобрим політичним кроком, – вважає Гіллман. – Це тільки підтвердило б найгірші побоювання щодо Китаю й ініціативи «Шлях і пояс».