Два десятиліття воєн із Московією у XVI столітті: Крим у війні за Казань і Астрахань

(Спеціально для проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії»)

2 жовтня виповнилося 470 років від дня взяття Іваном Грозним Казані та остаточного падіння Казанського ханства. З цієї дати багато дослідників починають відлік існування Росії як імперії, хоч і за століття до цього московський імперіалізм був радше правилом, ніж винятком. Хай там як, підкорення 1552 року Казані, а 1556-го – Астрахані зробило Московію володаркою всього Поволжя та найважливішою претенденткою на спадщину Золотої Орди. Але це призвело до низки кримсько-російських воєн, що розтяглися на два десятиліття. Воєн, що ледь не закінчилися падінням самої Москви.

Протягом більш ніж сторіччя – із середини XV до середини XVI століття – траєкторія казансько-московських відносин нагадувала маятник. В одні часи московським правителям вдавалося силою посадити на татарський престол лояльних ханів, а в інші брала гору антимосковська партія – але в будь-якому випадку на обидві держави чекала війна. Із 1521 року на казанському троні неодноразово опинялися представники дому Гераїв, і їхній зв'язок із Кримом становив собою величезну небезпеку для Московії. Востаннє це відбулося у 1546 році – ханом утретє став ворожий та войовничий Сафа Герай.

Можливо, такий стан справ зберігався б і далі, але у 1547 повноправним московським правителем став Іван IV, згодом названий Грозним. Молодий цар прагнув зміцнення і зовнішніх позицій своєї країни, і власної влади всередині неї, і остаточне знищення Казанського ханства якнайкраще дозволяло виконати обидва завдання. Загалом Іван провів три походи на Казань, але ані перший (зима 1547/1548), ані другий (осінь 1549 – весна 1550 р.) не принесли успіху. Коли він розпочав третій похід у червні 1552 року, йому довелося зіткнутися зі ще одним противником, конфлікт з яким визначив історію Московії на наступні 20 років, – кримським ханом Девлетом Гераєм.

Девлет із дому Гераїв, перший із цим ім'ям, був одночасно правнуком засновника ханства Хаджі Герая та двоюрідним братом по матері самого Сулеймана Пишного. Два роки він провів на посаді калги в Криму, потім опинився у в'язниці, а після – при дворі султана. У 1551 році, здійснивши за підтримки яничарів палацовий переворот, Девлет став ханом. Але ані часу, ані бажання спочивати на лаврах він не мав. Іван IV уже наступного року виступив на Казань, і Крим повинен був будь-що завадити йому.

Майбутній кримський хан Девлет I Герай (крайній ліворуч) на прийомі в султана Баязида

У квітні 1552 року почалися московські приготування до війни – приблизно половина від усіх сил була призначена для походу на Казань і поступово зосереджувалася на східних рубежах. Але ненабагато менші сили розгорталися і на півдні – вздовж берега Оки й у висунутих далеко у степ містах. Іван IV та його радники чітко розуміли, що новий кримський хан, уже відомий своєю суворою натурою, спробує зірвати похід.

Девлет і справді готувався до війни – відправив послів у Ногайську Орду та Хаджі-Тарханське (Астраханське) ханство із пропозицією союзу та спільного виступу проти Москви. Але ногаєць Юсуф-бей, чиї родичі перебували в заручниках у Івана IV, прямо відмовив кримцю, а хаджитарханець Ямгурчі занадто довго тягнув із відповіддю. Внаслідок цього хану довелося діяти самостійно. План його був простий – дати пройти Івану на Казань, а потім, уникаючи зіткнення з головними силами ворога, вдарити прямо на позбавлену захисту Москву. В разі успіху Девлет отримував багату здобич та відтягував московські війська від Казані.

Врегульовано було і ситуацію на «західному фронті». Свій перший закордонний похід новий хан розпочав у вересні 1551 року проти Литви – узяв та спалив місто Брацлав. Потім був обмін низкою посольств, і у травні 1552 року Девлет випустив грамоту, в якій традиційно повторював пожалування Литві українських земель, обіцяв повернути захоплені Московією міста, зберігати міждержавний мир (але тримати козаків у їжакових рукавицях) і безпеку торгівлі в обмін на щорічні поминки. Його умови були прийняті.

Перший Московський цар Іван IV Грозний (1530-1584). Парсуна кінця XVI-початку XVII століття, так званий «Копенгагенський портрет» Івана Грозного

Ханські війська, посилені яничарським загоном і корпусом османської артилерії (18 гармат), виступили наприкінці травня 1552 року. Точна їх чисельність невідома, оцінки коливаються від 30 до 60 тисяч осіб – велика сила за будь-якими мірками. Але план Девлета дав збій уже на самому початку – як пізніше з'ясувалося, Іван IV ще не виступив із Москви. 16 червня його двір вирушив до Коломни, де на царя вже чекали новини про переправу кримців через Сіверський Донець. У результаті московські сили (15-16 тисяч вершників без урахування піхоти) залишилися вдома, прикриваючи шлях на столицю.

Опинившись у цей час під Рязанню, Девлет від захоплених полонених дізнався про реальний стан речей. Йти навпростець через укріплення підготовленого ворога до його планів не входило, і він вирішив повернутися до Криму. Однак наближені вмовили хана не повертатися із порожніми руками, а взяти по дорозі хоча б Тулу, віддалену від основних царських сил.

21 червня 1552 року передовий семитисячний кримський загін досяг Тули (і того ж дня про це дізналися в Каширі, де тоді перебував Іван IV). 22 червня під містом розташувалися головні ханські сили, які після масованого бомбардування пішли на штурм і майже піднялися на стіни, але, зрештою у вечірніх сутінках відступили. Тим часом московські полки вирушили на допомогу Тулі й до кінця того ж дня стали за 10 кілометрів від табору Девлета. Не бажаючи, як і раніше, вплутуватися в повномасштабну битву, хан у ніч на 23 червня відійшов від міста. Тульський гарнізон зробив вилазку, внаслідок якої захопив кримський обоз із артилерією. Через три години наспіли основні московські сили.

Але приблизно третина ханської армії, залишена в ар'єргарді та розіслана для пограбувань місцевості, не встигла піти з-під Тули вчасно. З боями кримці були змушені відступити на 50 кілометрів на південь, де на березі річки Шивороні вступили у жорстоку сутичку, яку програли. Втім, і московське військо зазнало втрат (один із п'яти воєвод, князь Андрій Курбський, отримав поранення в голову), тож переслідувати Девлета не могло.

Але якщо у суто військовому відношенні кампанія 1552 року закінчилася швидше внічию (на користь Москви), то в політичному її результат означав катастрофу. Девлету не вдалося відвернути Івана IV від походу на Казань – і долю ханства було вирішено. Зібравши величезне військо (нехай навіть 150 тисяч людей – число явно завищене), цар 23 серпня обложив Казань, а 2 жовтня взяв її після кровопролитного штурму. І хоча підкорення околиць колишнього ханства затяглося до 1557 року, ця земля остаточно увійшла до складу Московії, а Крим більше не робив спроб відбити її.

Взяття Казані. Художник Борис Чориков

Падіння Казані зробило Ямгурчі більш поступливим, тому він прийняв 13 гармат, посланих йому з Криму на допомогу, і заарештував московського посла. Сам же хан влітку відправив до Москви послів, вимагаючи ще більших, ніж зазвичай, поминок. Цар відповів, що «дружби не викуповує» і запропонував мир на колишніх умовах. Забігаючи наперед, скажу, що листування Девлета Герая з Іваном Грозним тривало десятиліттями, незважаючи на бойові дії, і важливе не лише як історична, а й літературна пам'ятка.

Восени 1553 року у Московії з'явився новий союзник – ногайський нуреддін Ісмаїл. Будучи ворогом Девлета, він запропонував Івану IV здійснити спільний похід на Хаджі-Тархан, скинути Ямгурчі та поставити там свою маріонетку Дервіша-Алі, який уже двічі бував ханом. У план входив ще й ногайський набіг на Крим, але він так і не відбувся.

Навесні 1554 року 30-тисячне московське військо спустилося Волгою і вступило на територію Хаджі-Тарханського ханства. 29 червня біля Чорного острова (в районі нинішнього Волгограда) відбулася битва, яку татари програли. Не маючи можливості більше чинити опір, Ямгурчі втік у турецьку фортецю Азов, а московіти 2 липня без бою зайняли його спорожнілу столицю. На престол було зведено Дервіша-Алі, який залишився правити під наглядом двох московських воєвод та їхніх солдатів. Новий хан був зобов'язаний платити Москві данину грошима та рибою, а спадкоємця відтепер призначав цар.

Паралельно успіху досяг і Ісмаїл, який убив свого старшого брата Юсуфа і став беєм. Однак його перемога викликала розкол серед ногайців, і значна їхня частина відкочувала з Волги на Кубань, де у кримських володіннях постала Мала Ногайська Орда – вірний васал Бахчисарая.

Девлет знову не встиг надати допомогу союзникові, але війна ще не була закінчена – Ямгурчі не змирився із втратою трону. Уклавши союз із синами загиблого Юсуфа, старий хан у березні 1555 року осадив свою столицю. Але взяти місто, захищене московським гарнізоном із гарматами, не допомогли навіть прислані з Криму яничари. Більше того, новий хан Дервіш-Алі переманив синів Юсуфа на свій бік, дозволивши їм ненадовго відвоювати владу в Ісмаїла.

У цих умовах нова війна Криму з Московією була лише питанням часу.

Оригінал​ публікації – на сайті Крим.Реалії