370 років тому, на межі червня-липня 1651 року, біля невеличкого містечка Берестечка зустрілися три великі армії: з одного боку – Військо Запорізьке на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким і татарське військо на чолі з кримським ханом Іслямом ІІІ Гераєм, з іншого – армія Речі Посполитої на чолі з королем Яном ІІ Казимиром. Відтак сталася одна з найбільших в європейській історії ХVІІ століття баталій.

Більше про неї «Історичній свободі» розповів історик Дмитро Вирський.

– Давайте почнемо з диспозиції.

– Берестечко у нас овіяне певною романтикою. Ліна Костенко написала величезну і пафосну поему – «Берестечко».

Насправді пафос і романтика трохи зайві. Це історія про те, що йшов третій рік війни, і супротивники дуже добре знали один одного. Один іспанський гранд ще в XVI столітті написав, що війна в Європі дуже технологічна – кожен рік вигадується щось нове, і якщо хтось йде на війну тільки зі старим капіталом і старими технологіями, то він майже приречений. Берестечко – це історія про те, що поляки зробили висновки і зрозуміли, що козаки – серйозний супротивник.

– Батогами їх не розженеш, як попервах сподівалися.

– Так.

Дуже важливо, що підготовку до кампанії фактично очолював король Ян Казимир. Це дуже цікава людина з величезним європейським досвідом. Він довго жив у Франції, яка тоді була найбільшою потугою Європи і мала найкращу армію Європи. Тобто він володів найкращими військовими знаннями і на полі бою не раз себе показав дуже добре. До Яна Казимира польські вожді себе не дуже показали проти козаків.

– Даруйте, але ж у битві при Збаражі, за два роки до Берестечка, саме Ян Казимир очолював військо Речі Посполитої.

– А під Збаражем він уперше воював з козаками і ще не мав такого досвіду. Там він нарвався на відпрацьовану козацьку-татарську технологію, коли супротивника не чекають на полі бою, а починають бити, коли він висувається. Тобто атакують на марші. І, власне, саме цього поляки боялися найбільше.

Богдан Хмельницький, якщо візьмемо його план війни, хотів повторити цей успіх. Але логістика війни виявилася проти нього – кримський хан трішки спізнився, і поляки встигли вибрати місце бою. А, ви знаєте, в тогочасних і навіть у сучасних війнах, якщо ти вибрав поле бою, то в тебе перевага. І фактор поля бою був за поляками.

Крім того, поляки навербували військових фахівців. Вони зробили висновки з попередніх кампаній, де мали перевагу в кінноті, яку Богдан Хмельницький зрівноважував через союз з кримськими татарами. Попервах у поляків на цей «лом» свого «прийому» не було. Аж ось під Берестечком вони знайшли «прийом»: навербували німецької піхоти – ветеранів Тридцятилітньої війни, яка щойно закінчилася. Таким чином вони зрівноважили козацьку піхоту. А шляхетська кавалерія досить ефективною була проти татар.

– Битва під Берестечком тривала ледь не два тижні. Її переломним моментом став несподіваний, принаймні несподіваний він був для козаків, відступ татарського війська. Причому разом з татарами відступив і гетьман Богдан Хмельницький.

Коли я вчився в радянській школі, то нас вчили так, що татари завжди були поганими союзниками, під Берестечком вони зрадили, а Хмельницького взяли у полон.

Але є й інша версія: Хмельницький, коли побачив такий невтішний для себе розвиток подій, то з власної ініціативи відступив з кримським ханом. Адже у польсько-козацьких конфліктах була така традиція: коли козаки зазнавали поразки, то польські очільники давали їм амністію в обмін на те, щоб вони видали своїх ватажків. І, очевидно, Хмельницький хотів уникнути такого сценарію.

То чи відомо, чому татарське військо відступило? І як хто з ними був Богдан Хмельницький: як бранець чи як хто?

– Причина відступу татар – це прорахунки Богдана Хмельницького. В поляків була вогнепальна зброя, піхота і артилерія. Для того, щоб прикрити татарську кінноту від поляків, гетьман послав підкріплення з козаків, у яких була вогнепальна зброя і артилерія. Проте польсько-німецька піхота і артилерія виявилися все-таки ефективнішими.

Хмельницький або замало послав козаків, або козаки не виявили стійкості. Вони не встояли поруч із татарами, а відступили до лісу і звідти відстрілювалися. Відтак у поляків з’явилася можливість висунути артилерію і розстрілювати татар, в яких не було чим відстрілюватися. В них вогнепальної зброї було відносно мало, артилерії практично не було. Вони фактично стали мішенню.

На полі бою під Берестечком полягло дуже багато представників кримськотатарської аристократії. Тобто вони билися серйозно. Це були не боягузи. І лише коли польська артилерія змогла достати прямо до ставки хана і на його очах загинув його родич, то тут татари почали відступати.

Якби Богдан Хмельницький послав достатньо сил, а в нього були резерви, то йому довелося б покласти більше своїх. Але він «зажав» своїх. Можливо, татарські жертви йому були менш болючі. Проте для кримського хана це виявився зовсім не той розрахунок.

Після того, як татари почали відступати, хід кампанії повертався до традиційного формату – козаки обороняються в таборі. А якщо татар вмовити повернутися, то можна переграти битву. Тому рішення гетьмана поїхати за татарами – цілком логічне. Теоретично можна казати, що Богдан Хмельницький побоявся, що його видадуть, що його головою відкупляться. Але не настільки він був боягузом.

– То брали татари Хмельницького в полон чи не брали?

– Після того, як татари сказали йому, що на поле бою не повернуться, сенс йому самому вертатися в обложений табір був невеликий. Обороняти табір можна було і без гетьмана. А гетьману якраз треба було провести додаткову мобілізацію і привести допомогу. Прийти до обложеного табору не самому, а з допомогою.

Хан дозволив гетьману за свої гроші найняти 2 тисячі татар. Відразу в Богдана Хмельницького з’явився певний корпус швидкого реагування. Спираючись на нього, він почав нову мобілізацію.

Гетьман мав досвід 1638 року, коли козацький табір дуже довго тримався. І він вважав, що сил в козаків ще багато, і поляки так швидко табір не візьмуть. Якщо згадати 1638 рік, то там було кілька операцій козаків, які ззовні пробували деблокувати табір. Щось таке і хотів зробити Богдан Хмельницький.

– А звідки взялася історія про Богдана Хмельницького як про таласького полоненого?

– Це польські анекдоти. Вони про Богдана Хмельницького розпускали плітки. У поляків було модним представляти його не як кваліфікованого полководця, а як везунчика, «йому просто щастить». Тому вони його принижували як командувача, тому він «просто полонений хана», «сам собою не володіє», така собі іграшка долі.

– Які були настрої в козацькому таборі, коли його обложило польське військо?

– Виявилося, що поляки і до штурму табору краще підготувалися. Вони тут вперше застосували ручні гранати. Козаки не знали ще цієї технології. Раніше козаки вважали, що їх за возами сильно не дістанеш. Ось поляки на конях гасають, стріляють – але це не так вже й небезпечно. А тут поляки під’їздили і кидали під воза гранату. Це було несподівано. І це певну паніку в козаків викликало.

Серед козаків значна частина були повстанці без серйозного бойового досвіду. Був підрозділ донських козаків, які не прагнули «лягати кістьми»... Вони були дуже зручні. У наступі козакам іноді було незручно битися проти своїх же співгромадян, з якими могла бути історія контактів. А в чужинців жодних застережень не було. Тобто вони в одних моментах були зручні, а в інших їм більше важило врятувати свої голови.

Непідготовлений відхід Хмельницького призвів до того, що він не призначив заступника. Тому багато полковників почали діяти нескординовано. Краще за інших себе показав Богун, який почав щось робити для організованого відступу. Він почав робити гаті на болоті, щоб козаки пішли з возами, тобто зі спорядженням. Але паніка почалася і кинулися вони через ці гаті, кидаючи вози і кидаючи спорядження. Втрат було багато. Але і полякам ця облога далася важко. Вони не змогли організувати переслідування деморалізованих козацьких загонів. Там зовсім невеликі сили пішли в погоню. Полякам ця перемога далася дорого.

Дехто пішов на переговори. Наприклад, полковник Михайло Криса. Це ветеран, він з самого початку кампанії, з 1648 року, від Жовтих Вод. Один з найкращих полковників Хмельницького. Він вирішив, що все – пішов з послами козацькими і залишився в польському таборі. І потім він набрав підрозділ козацький і служив. Я так розумію, що у нього був контакт з одним із магнатів, який фінансував його підрозділ. Тобто були навіть ті, хто вирішив, що вже час закінчувати революційну кар’єру. І саме полковник Криса розкрив полякам плани оборони. Всі задумки, які командування козацьке пробувало використати проти поляків, для супротивника таємницею не були.

– І скільки було таких «крис»?

– «Криса» – красиве слово. Але ось цей Криса від слова «крес» – «межа». Він не від «пацюка», а від «межі». Він такий «прикордонник», можна сказати. Прізвище від кордону, від межі. Якщо він зміг набрати потім цілий полк, то, напевне, було таких немало.

– Було таке прислів’я: козак – не той, хто переміг, а той, хто викрутився. Очевидно, Хмельницький під Берестечком не переміг, але чи після Берестечка він викрутився?

– Так. І те, що поляки не змогли довести цю перемогу до повного розгрому – це і заслуга Богдана Хмельницького, який все ж таки зміг мобілізувати певні резерви, і під Білою Церквою у нього було вже нове військо.

Поляки казали: так багато вогнепальної зброї в козаків, як під Берестечком, у попередніх битвах не було. Але все це було втрачено! І, якщо почитати описи битви під Білою Церквою, то там поляки кажуть: а зараз у Хмельницького люди з палицями, і він постійно маневрує – не втягується у бій, а розтягує польські сили, не дає їм вступити у битву. Як тільки починається бій – відходить під стіни замку.

Тобто так, як під Берестечком, під Білою Церквою він битися вже не міг. Але потенціал погано озброєних людей ще був, і він його зміг мобілізувати, вивести на поле бою – і таки врятував ситуацію. Білоцерківський договір важкий для козаків, але Берестечко могло бути значно гірше. Адже це ж не тільки Берестечко! Тоді ж друга армія, литовська, розбила корпус Мартина Небаби під Лоєвим і захопила Київ.

Фактично Богдан Хмельницький лишався на маленькому п’ятачку. Якби впала Біла Церква, то далі облога Чигирина. І все! Далі тікай на Запоріжжя! Тобто це могло би стати фатальним для цілої козацької революції. Але він утримався. Хоча поляки дуже серйозно приготувалися і дуже багато зробили – цього не вистачило. Ресурси і міцність козацької революції виявилися досить значними. І однією великою поразкою її було не взяти.