Корвет, який будує Туреччина для України, назвали «Гетьман Іван Мазепа». Продовження перерваної історії

У серпні цього року президент Володимир Зеленський надав ім’я «Гетьман Іван Мазепа» корвету класу «Ada» – першому кораблю, який нині будує Туреччина для українського флоту. Однак сама назва з’являється на Чорному морі не вперше. Так понад століття тому іменувався, хай і недовго, славетний крейсер, з якого почалося творення морських сил Української Народної Республіки в Криму. Ось його історія.

Початок

Корабель «Кагул» був закладений у Миколаєві 23 серпня 1901 року (тут і далі – за старим стилем), а спущений на воду вже 20 травня наступного року.

Корабель був найкращим у своєму класі бронепалубних крейсерів на всьому флоті Російської імперії початку ХХ століття:

• 7 тисяч тонн водообсягу,
• бронювання від 70 до 140 мм завтовшки,
• 34 гармати калібром від 37 до 152 мм,
• 2 торпедних апарати, 570 осіб екіпажу.

Корабель встав до строю 1905 року, 30 січня 1906-го на нього був призначений перший командир.

23 березня 1907 року назву «Кагул» було передано бунтівному «Очакову» легендарного лейтенанта Петра Шмідта, а сам корабель названий «Пам’ять Меркурія» – на честь героїчного бригу XVIII століття.

Навесні 1908 року крейсер увійшов до складу Чорноморського флоту і був там єдиним кораблем під гвардійським Андріївським прапором. Із 6 січня 1913-го до 1 травня 1914 року проходив переобладнання у Севастопольському порту – позбувся 10 середніх гармат і отримав додаткові 4 великі.

28 липня 1914 року командиром «Пам'яті Меркурія» було призначено Михайла Остроградського – майбутнього контр-адмірала та командуючого Чорноморським флотом Української Держави.

Під його керуванням крейсер пройшов майже всю Першу світову війну – взяв участь у всіх шести військових операціях ЧФ проти турецьких і румунських берегів та одній десантній, битві з німецьким лінійним крейсером «Гьобен», здійснив понад 80 бойових походів. 90 членів екіпажу були нагороджені георгіївськими хрестами і медалями.

Із грудня 1916-го до квітня 1917 року «Пам'ять Меркурія» перебував на капітальному ремонті у Севастополі, де отримав, зокрема, 2 зенітки. Там же він зустрів революцію.

Українізація

На початку революції у березні 1917 року Чорноморський флот приблизно на три чверті складався з українців приморських губерній, тому питання його українізації у довгу шухляду не відкладали.

Уже 11 квітня 5 тисяч матросів та жителів Севастополя урочисто обрали Головну раду Української Чорноморської громади на чолі з професором В’ячеславом Лащенком. Стихійно почали виникати українські комітети, і серед перших – на «Пам’яті Меркурія», а також на лінкорі «Воля», панцерниках «Євстафій», «Іван Златоустий», «Ростислав», «Синоп», крейсері «Кагул», есмінці «Завидний». Український рух об’єднав 7 тисяч матросів – 10% усього складу флоту.

Велелюдні українські маніфестації з козаками у жупанах, синьо-жовтими прапорами та портретами Тараса Шевченка відбувалися у Севастополі у квітні, травні та у жовтні.

Капітан Микола Неклієвич згадував: «У липні (4-го – С.Г.) 1917 року до Севастополя прийшов лінійний корабель «Воля» з Миколаєва – цей новий велетень дреднавт Чорноморської фльоти. З великою нетерплячкою уся Чорноморська Громада чекала на цей дреднавт, бо були відомості, що він прийде під нашим жовто-блакитним прапором. Але «Воля» прийшла більш червона, маючи на гафелі великий андріївський прапор, на фокмашті червоний есерівський і лише над одною з 305-мм башт повівав жовто-блакитний прапор… На решті кораблів в залежності від розвинення нашого руху почались піднесення українського прапору. Першим підніс цей прапор ескадрений міноносець «Завидний» (12-го липня – С.Г.). На інших кораблях український прапор, то підносивсь то опускався».

Втім, українському рухові чинили шалений спротив більшовики – аж до організації нападів на комітети й побиття матросів – та центральна російська влада.

Перший корабель УНР

Після жовтневого більшовицького перевороту у Петрограді на Чорноморському флоті почалася «прапорна війна» – андріївський, червоний та український стяги регулярно змінювали один одного. Але коли Тимчасовий уряд дозволив українізувати крейсер «Світлана» на Балтиці, то 12 жовтня 1917 року о 8-й рано синьо-жовті прапори замайоріли над кораблями і портами, піднеслися сигнали: «Хай живе вільна Україна», заграли оркестри, а у Севастополі, Євпаторії, Феодосії, Керчі, Херсоні, Миколаєві та Одесі жовтня пройшли демонстрації.

«Завидний» після цього вирішив так і продовжувати стояти під українським прапором.

7 листопада Центральна Рада проголосила утворення Української Народної Республіки – і ця подія знайшла відгук на флоті. 9 листопада команда панцерника «Георгій Побідоносець» загальним голосуванням прийняла резолюцію, якою визнавала владу Центральної Ради, а її дії – «справедливими і законними», однак, щоб уникнути конфлікту в екіпажі з «великоросами» вирішено було від підняття українського прапора утриматися.

Натомість 11 листопада комітет крейсера «Пам’ять Меркурія» повідомив штаб командувача Чорноморського флоту, що «завтра, тобто 12 листопада, о 8 годині ранку замість кормового Андріївського прапора українцями вирішено підняти український національний прапор. Великороси і не співчуваючі підйому українського прапора, через непримиренність двох сторін, в числі 200 чоловік вирішили з’їхати в екіпаж, через що судновий комітет прохає якнайскоріше вирішити питання про комплектацію крейсера українцями».

Того ж дня виконком Севастопольської Ради розглянув це питання і створив комісію для «залагодження конфлікту», двічі відправляв на крейсер делегації, скаржився комісару Центральної Ради, але попри все 12 листопада 1917 року синьо-жовтий прапор було урочисто піднято над кораблем. Наступного дня росіяни зійшли на берег.

Газета «Русское слово» так описувала цей момент: «Сталося перенесення єдиного на всьому російському флоті Георгіївського Андріївського прапору, який отримав бриг «Меркурій» за свої геройські діла з турками та успадкованого крейсером. До борта крейсера була підведена баржа, на яку перейшли всі великороси і офіцери, за винятком одного мічмана. Розгорнули Георгіївський прапор, і під звуки музики відійшли на буксирі катера. З'їхавши на берег, направилися до казарм. Сцена була вражаюча, матроси і офіцери плакали. По прибуттю на берег, прапор, прострілений ворожими снарядами, був перенесений у Морське зібрання».

Того ж дня Загальночорноморський з’їзд обговорював це питання, звів чимало наклепів на українців, але нічого не вдіяв. 14 листопада команда загороджувача «Чорох» винесла резолюцію про залишення українського прапора на «Пам’яті Меркурія», а росіяни з крейсеру звернулися до командувача флотом Олександра Немітца із проханням передати андріївський корабельний прапор якомусь новозбудованому кораблю. Нарешті, 15 листопада Загальночорноморський з’їзд 26 голосами проти 9 (19 утрималися) відхилив пропозицію «з підняттям же українських прапорів на міноносці «Завидний» і крейсері «Пам'ять Меркурія» рахуватися як з доконаним фактом… і випустити в море, щоб не втратити бойової потужності флоту, потрібної вільній країні».

Але це не зупинило природний плин історії. Вже 16 листопада Немітц призначив комісію для передачі крейсера, а 24 листопада колишній командир капітан Василь Терентьєв офіційно здав свою посаду єдиному офіцеру, який не залишив корабля, – мічману Вадиму Дяченку. З «Пам’яті Меркурія» почалося створення флоту УНР.

У боротьбі за Одесу

Наприкінці листопада – на початку грудня 1917 року українську владу в той чи інший спосіб визнали команди половини кораблів Чорноморського флоту, у тому числі кілька панцерників та есмінців. Після початку радянсько-української війни крейсер був готовий битися за Україну. 4 грудня екіпаж «Пам’яті Меркурія» передавав до Києва: «Ультиматум Леніна-Троцького є грубе посягання на право Української Народної Республіки. Прохаємо рішуче відкинути. Протестуємо проти оголошення братовбивчої війни. Негайно оповіщайте, що нам робити».

22 грудня 1917 року Генеральним Секретарем УНР у морських справах було призначено громадського діяча Дмитра Антоновича. Того ж дня синьо-жовтий прапор знову замайорів над лінкором «Воля». З усієї України летіли йому вітальні телеграми, проте на знак протесту корабель залишила російська половина екіпажу. А вже 24 грудня озброєний більшовицький загін захопив лінкор і спустив прапор.

Не маючи впливу на Севастополь, Антонович наступного дня наказав перебазувати українізовані кораблі до Одеси. Наказ виконали панцерників «Ростислав» та «Синоп», крейсер «Пам’ять Меркурія», есмінці «Звонкий», «Зоркий» і «Завидний», 2 мінні загороджувачі, 2 тральщики, 5 військових транспортів та деякі інші судна, але тверді проукраїнські настрої були лише у небагатьох командах. На інших кораблях українізацію було згорнуто.

29 грудня (11 січня 1918 р. за новим стилем) був ухвалений Тимчасовий закон про флот УНР, згідно з яким перебирає Київ перебирав на себе обов’язок управляти та забезпечувати усі колишні імперські кораблі на Чорному морі. Однак на зламі 1917 та 1918 рр. українська влада поширювалася на Чорноморський флот лише номінально – фактично ситуацію контролювали ліві есери та більшовики. У сутичках 13-18 січня 1918 року ліві радикали вибили українські війська з Одеси.

Ключову роль у цьому зіграла більшовицька агітація на кораблях. Матрос-комуніст Артем Кривошеєв переконав команди панцерників спустити українські прапори та навести гармати на непоступливий крейсер. Ось як він сам згадував про це: «Меркурій» не міг виносити такої резолюції, позаяк там були зібрані все кулаки української контрреволюції. Але «Меркурій» вже не був і потрібен. Я запропонував «Ростиславу» спостерігати за «Меркурієм»… на що «Ростислав» погодився і підняв сигнал «Меркурію», що при першій спробі вийти в море без згоди комісара і суднового комітету «Ростислава» він буде пущений на дно. «Меркурій» підняв сигнал: «ясно бачу».

Есмінець «Звонкий» був силою захоплений більшовиками. Позбавлений підтримки, під дулами гармат, крейсер був змушений дотримуватися нейтралітету під час вуличних боїв червоних з гайдамаками, але прапор не спустив і навіть одного дня вислав до міста оркестр – грати українські пісні. Кривошеєв погрожував Дяченку розстрілом. Лише коли сили УНР остаточно програли, «Пам’ять Меркурія» повернувся до Севастополя.

Вірний прапорові

Але і там перший український корабель залишався під синьо-жовтим прапором. 16 лютого 1918 року (тут і далі – за новим стилем) у ЦК Чорноморського флоту навіть пройшло спеціальне засідання, присвячене цьому феномену, і лише під загрозою оголошення «контрреволюціонерами» 17 лютого на «Пам’яті Меркурія» підняли червоне полотнище. Позбавлений свого українського духу, корабель впав у кому. Служити на ньому ніхто не хотів, і 28 березня він був законсервований і зданий на зберігання.

Ситуація різко змінилася за місяць. 20 квітня, коли українські та німецькі війська почали відвоювання Криму в більшовиків, представники команди крейсера запропонували своє посередництво у переговорах із Центральною Радою. Пропозиція була відкинута. Незважаючи на це, команда знову (між 21 та 24 квітня) запустила корабель, хоча і не вийшла в море, а 27 квітня, можливо, навіть знову підняла український прапор.

29 квітня 1918 року, у день Українського моря, команда «Пам’яті Меркурія» знову увійшла в підпорядкування Києву, хай і номінальне, і голосувала проти переходу флоту до Новоросійська. Під синьо-жовтим прапором крейсер дочекався вступу 1 травня до Севастополя німецьких союзників УНР… щоб за три дні знову бути захопленим.

Німці повели з флотом себе не як друзі України. Команди були списані на берег, прапори спущені, найкращі кораблі реквізовані і включені до кайзерівського флоту. Навіть «Пам’ять Меркурія» кілька місяців використовувався ними як плавуча казарма. Але й німці не посміли зазіхнути на легендарний крейсер, і вже наприкінці липня він повернувся до складу флоту Української Держави. 17 вересня корабель отримав нове ім’я – «Гетьман Іван Мазепа».

Втім, бути на своєму місці «Мазепі» довго не судилося. 11 листопада Німеччина програла світову війну. Прагнучи убезпечити УД від боротьби із Білим рухом, підтримуваним Британією та Францією, гетьман Павло Скоропадський 14 листопада оголосив про утворення федерації з небільшовицькою Росією. Це спровокувало і антигетьманське повстання Директорії, і розлад на флоті. Вже 24 листопада, за три години до прибуття у Севастополь союзників, командувач українським флотом В’ячеслав Клочковський скомандував підняти андріївські прапори над своїми кораблями. Хоча цей крок усунув небезпеку відкритої війни, але не убезпечив кораблі від захоплення союзниками. У цей же день «Гетьман Іван Мазепа» був назавжди втрачений для України.

Крива доля

Перехідний приз для переможців – ось якою стала доля крейсера. 19 лютого 1919 року він був роззброєний, а 22-24 квітня за наказом англійського командування були підірвані головні механізми. 29 квітня корабель ненадовго захопили червоні війська, а вже 24 червня відбили білогвардійці, повернувши йому дореволюційну назву. 14 листопада 1920 року Петро Врангель покинув «Пам’ять Меркурія» у Севастополі.

Нові власники, комуністи, 6 травня 1922 року почали ремонтувати крейсер за рахунок панцерників «Евстафій» та «Іоан Златоуст», і 31 грудня він отримав нове ім'я – «Комінтерн». 7 листопада 1923 року як навчальний корабель і одночасно флагман Морських сил Чорного моря (до 1927 р.) він знову встав до строю. У червні 1941 року переобладнаний у мінний загороджувач і брав активну участь у Другій світовій війні. Зазнавши чималих пошкоджень, затоплений командою 10 жовтня 1942 року в якості хвилелому у гирлі річки Хобі в Грузії.

Український чорноморський флот зазнав серйозних втрат під час захоплення росіянами Криму в 2014 році, і майже зник внаслідок повномасштабного російського вторгнення у 2022-му. Але його відбудова – це лише питання часу. І надзвичайно символічно, що одним з перших на новому флоті стане в стрій корвет «Гетьман Іван Мазепа» – в пам’ять не лише про видатного козацького вождя, але й про славетний корабель української революції. І, як і його попередник, піднесе синьо-жовтий прапор у Севастополі в українському Криму.

• 18 серпня 2022 року президент України Володимир Зеленський присвоїв ім’я «Гетьман Іван Мазепа» корвету класу Ada, якій будують в Туреччині для ВМС ЗСУ. Відповідний указ опублікований на сайті глави держави.
• «З метою відновлення історичних традицій національного війська, увічнення пам’яті видатного українського державного діяча гетьмана Війська Запорозького Івана Мазепи постановляю: Присвоїти корвету класу Ada Військово-Морських Сил Збройних Сил України ім’я гетьмана Івана Мазепи та надалі іменувати цей корвет – корвет «Гетьман Іван Мазепа»,, – повідомляється в Указі.
• Роботи із будівництва корвета розпочалися у січні 2021 року. У вересні у Туреччині відбулася закладка корабля типу Ada для ВМС України. На той час було вже сформовано 13 секцій та кіль корабля. Україна має отримати цей корвет до кінця 2023 року.