«У катуваннях не мають меж»: майданівець Микола Шиптур розповів про 9 років ув’язнення в окупованому Криму

Івано-Франківськ – 9 років в російському ув’язненні в окупованому Криму відбув Микола Шиптур з Івано-Франківська. Шиптура схопили, а потім ув'язнили за участь у проукраїнській акції з нагоди 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка, яка відбулась у Севастополі 9 березня 2014 року. Шиптура звільнили у травні 2023 року. Радіо Свобода розпитало майданівця про пережите.

101 троянда прикрашає помешкання Шиптурів в Івано-Франківську. Цей букет Микола подарував своїй дружині, ступивши на українську землю і обійнявши рідних людей. Цієї миті чекав дев’ять років.

«101 троянда, щоб разом прожити стільки років. Пережив 9 втрачених днів народжень сина і дружини, Днів матері, Днів сина, Різдво і Великдень. Зараз я дуже багато зобов’язаний своїй сім’ї. Буду старатись і намагатись, щоб якось компенсувати те, що в мене вкрала Росія», – говорить Микола Шиптур.

Своє 45-ти річчя зустрів уже в родинному колі.

«Я найбільше переживав і сумував протягом цих 9 років саме у день народження тата. Розумів, що він сам, не з тими людьми, з ким хоче бути, що татові важко без нас і мамі важко, тоді мені було найважче все це пережити. Зараз тато – з нами», – каже 19-річний Сергій Шиптур.

Микола Шиптур

Крим перед анексією

25 травня цього року Микола Шиптур повернувся додому, де не був від січня 2014 року. Тоді вдруге поїхав на Майдан і охороняв КМДА. Вже у березні активісти збирались додому, серед них і Микола. Але його і ще трьох майданівців попросили поїхати в Крим, де 9 березня була запланована санкціонована акція з нагоди 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Майданівці мали охороняти учасників заходу і, при потребі, надати медичну допомогу, а ще розклеювати листівки з поясненням, до чого може призвести «псевдореферендум».

«Там уже була важка ситуація: провокатори на вулицях, люди з триколорами, георгіївськими стрічками і їх ставало більше. Я розумів, що Крим може відійти. Тому були потрібні люди, щоб підтримати акцію у ролі охорони. Вже у потягу довідався, що їдемо у Севастополь і що це небезпечне для нас місто, тому що багато там прихильників Росії.

Мітинг був без жодної політики, ніякого розпалювання ворожнечі, як потім мені пред’явили звинувачення. Жінки, в основному, у вишиваних сорочках, синьо-жовті прапори, розказували вірші, співали українських пісень. Це тривало годину. Не було ніяких причин, мотивів, звичайне свято.

Доки не з’явились провокатори. Вони приїхали і зразу почалось: образливі слова, плювали в наш бік, кидали у натовп недопалки. Казали, що ми приїхали сюди за смертю і не виїдемо. Почалось зі словесної перепалки, потім вони нас оточили. Їх було багато. Почалась штовханина, перейшло на кулаки. Міліція спостерігала неподалік.

Початок окупації Криму: проукраїнські акції, «казачкі» і потурання міліції

Прийшли «казаки» і почалось масове побиття. Хто виїжджав машинами, били кулаками по вікнах. Якось це закінчилось і ми сіли у тролейбус. Моєму колезі зламали ребро і пробили легеню. Це провокували місцеві ополченці, учасники партії «Русский блок». Вони заявляли, що допомагають міліції з правопорядком у місті.

Ми добрались до квартири, в якій тимчасово проживали, але подзвонила активістка, яка з нами приїхала з Києва, щоб ми вийшли. З нею були «севастопольські самооборонці». Вони хотіли зайти у квартиру. Йшли позаду мене. Там був сквер і я зрозумів, що можу відірватись. Їх четверо побігли за мною. Фізично з ними я б не дав ради, дістав пістолет і почав стріляти в землю. Іншого виходу не мав, хотів таким чином відлякати.

Троє з них зупинились, а четвертий біг далі. Коли я вистрілив всі кулі, він поставив підніжку і я впав. Тоді прибігли інші і почали бити, приїхали ще ополченці. Зв’язали руки з ногами і почались тортури. Вони хотіли знати, де штаб, сховок зброї, хто прислав нас. Це все було у сквері. У мене був зламаний палець, електрошокер прикладали до шиї. Міліція приїхала пізніше. Мене забрали у відділок», – каже Микола Шиптур.

У цей час «зелені чоловічки» вже два тижні були у Криму, був викрадений кримськотатарський активіст Решат Аметов, якого знайшли мертвим. Численні антиукраїнські акції, які відбувались у різних містах півострова передували анексії Криму у лютому-березні 2014 році. Їх організовували проросійські та російські силами, підрозділи російської армії захоплювали стратегічні об’єкти, зокрема військові частин. Російська спецслужба створювала «загони самооборони Криму».

Микола Шиптур із сином до ув'язнення

Арешт

Протягом року Микола Шиптур перебував у слідчому ізоляторі в Севастополі. 28 квітня 2015 року Гагаринський районний суд Севастополя виніс рішення про засудження громадянина України Миколи Шиптура до 10 років колонії суворого режиму за вчинення злочинів, передбачених статтею 222 (незаконне перевезення зброї), статтями 30 і 105 (замах на вбивство особи у зв’язку зі здійсненням цією особою службової діяльності або виконанням громадського обов’язку, здійснене суспільно небезпечним способом) Кримінального кодексу Російської Федерації. 16 червня Севастопольський міський суд при розгляді апеляції зняв обвинувачення в незаконному перевезенні зброї і зменшив покарання за звинуваченнями у замаху на вбивство – до 9 років.

Микола Шиптур відбував покарання у виправній колонії №102 ( росіяни перейменували в №1) у Сімферополі, у жахливих антисанітарних умовах, годували, за його словами, щоб не помер. До нього застосовували тортури, щоб змусити свідчити проти себе.

«28 березня вже була Росія у Криму. Міліції не було часу, все міняли і перемінювали. «Бандера», «фашист» говорили до мене, а по прізвищу не називали. Коли прибув у 2015 році у колонію, то там якраз почалась ротація працівників. Почали з’являтись співробітники, старший склад і звичайні інспектори з Росії. Вони були з Томська, Саратова, Челябінська, Ростова, Архангельська.

Це були цілком інші люди, ніж ті, які працювали в колонії до анексії української території. Траплялись провокації, але зрідка, на кшталт, «Бандера». У мене висів синьо-жовтий прапор, який лишив при звільненні один із засуджених, то зривали, але потім віддавали.

Це була колонія суворого режиму, у мене особливо була важка стаття. Там і рецидивісти були. Відділення до 100 чоловік. Побутові умови – незадовільні: грибки росли, шпарини у вікнах, харчування – навіть не хочу говорити – щоб засуджені не вмерли з голоду», – розповідає Микола Шиптур.

Микола Шиптур відмовився будувати нові приміщення, в яких мали утримувати громадян, затриманих ФСБ РФ. Адже розумів, що це будуть українці. За відмову отримав покарання – ізолятор на 15 днів.

Микола та Юлія Шиптури

Родина підтримувала

Дружина засудженого Миколи Шиптура – Юлія – дізналась, що чоловік у Криму і перебуває за ґратами, від адвоката 11 березня 2014 року. Протягом усього часу жінка боролась, щоб звільнити Миколу. Їхньому синові Сергію тоді було 10 років.

«Ми тримали контакт через адвоката. Я знала, що маю допомогти чоловікові бодай фінансово, щоб йому могли купити продукти і передати. Ми знаходили и знайомих і передавала гроші, а вони купували їжу і приносили в колонію. Коли почалась повномасштабна війна, стало з цим складно. Ми вже передавали гроші через знайомих за кордоном. Важко було в Криму перевести в готівку. Але я трималась, знала, що чекаю, що маю сина і йому потрібно допомогти», – розповідає Юлія Шиптур.

«Звістку про рідних отримував і від близьких, знайомих, родичів засуджених, які сиділи поруч. Серед них були люди, які вболівали за Україну. Їх декілька, а більшість не думає, просто слухає і виконує», ‒ каже Микола Шиптур.

У 2020 році Юлія і Микола Шиптури перший раз за весь час ув’язнення побачились. Тоді Юлії вдалося потрапити у Крим і провідати чоловіка. Він дуже схуд і змарнів.

Найважчим днем під час перебування в колонії суворого режиму для Миколи Шиптура було 24 лютого 2022 року. Від новини про те, Росія почала повномасштабний напад, у нього був шок і відчуття безсилля, що нічим не може допомогти ані рідним, ані країні.

«По російському телебаченню розказували, що Україна ‒ все, нема. Бачив, як падають ракети і впізнав місце, де це сталось в Івано-Франківську. Це поруч, де мешкає мама. Було дуже важко, я нервувався, не знав, де взяти інформацію, якої не було. Доходила неофіційна інформація, що йде активний спротив українців. Тривога не зникала. Серце стиснуло і воно не відпускало рік і три місяці. Стан стресу і тривоги не зникав.

Від засуджених чув, що в Криму все більше починають розуміти, куди попали. Я їм казав: «Ви будете ще за Україну!». Мені емоційно стало легше, коли почув вибухи у Сімферополі. О! Тоді серед працівників колонії був сильний ажіотаж, вони тремтіли, ховались. Деякі повтікали, пішли у відпустки, а хтось взяв валізу і попрямував у напрямку Росії.

До слова, у приміщенні, що збудували в колонії, утримували українських полонених. Їх ефесбешники вивозили вночі і зранку привозили. Людей катували. Там все було супер таємно з цим відділенням, ніхто не знав, скільки там чоловік і що там. Бачили лише, як виїжджає і заїжджає машина. А зранку, що туди побіг лікар.

Допомогти чимось нашим хлопцям було неможливо. Ніякої інформації, як ми не намагались дізнатись. Росіяни не мають меж: всі методи катувань застосовують, використовують, відрізають, виривають частини тіла», ‒ говорить Микола Шиптур.

Повернення додому

7 березня 2023 року Микола Шиптур був звільнений з ув’язнення, оскільки закінчився термін позбавлення волі. З колонії його забирали представники міграційної служби РФ і відвезли у Ростовську область у Центр тимчасового утримання іноземних громадян. Адже між Росією та Україною не існує консульських зв’язків, тому він і перебував у спеціальному центрі.

«Українців везуть переважно у Ростовську область. Бо ми ‒ злісні порушники режиму, небажані елементи на території РФ. Цей центр ‒ спеціальний, там жорсткіші правила, але при тому, що ми звільнені, сиділи у кімнаті з ґратами на дверях, вікнах, колючим дротом.

Там все, як у колонії, і навіть гірше. Виходили з кімнати тільки на сніданок, обід вечерю. Лише коротка прогулянка і знову в кімнату. Але було дозволено користуватись телефоном. Через знайомих мені передала дружина телефон і я міг вже знати новини і говорити з рідними.

Я був гордий за ці новини, тому що у колонії телевізор не дивився, обходив, не хотів аби мені це вкладали в голову. знав, що все не так, що українські воїни діють і наступають.

У Херсонській області переважно воювали кримські у складі російської армії і коли українська армія почали їх гнати, вони повертались у Крим, у лікарні і розповідали своїм рідним про все, до нас у в’язницю це доходило, як вони втікали і кулі та снаряди їх доганяли. Я розумів, що не все так, як у російському телевізорі кажуть», ‒ розповідає Микола Шиптур.

З Центру для депортованих його звільнили 18 травня. Микола Шиптур повертався в Україну через Грузію та Вірменію. Сьогодні старається відновити здоров’я: за час перебування в неволі не лише втратив вагу, послабився зір, є й інші проблеми.

Найбільше підтримує і є опорою та порятунком ‒ сім’я, яка так чекала повернення чоловіка, тата, сина. Думка про те, що вдома чекають, тримала всі 9 років ув’язнення.

«Все менше згадую колонію і все пережите. Зараз злість на Росію, тому що гинуть українці, діти. Як це балістичними ракетами вбивати людей? Як можна вбити дитину? Скільки замучено українців у Криму…9 років крала Росія і хотілося б їй це повернути. Можливо, наберусь сил і віддам. Ще не стою міцно на ногах», ‒ сказав Микола Шиптур.