ЛЬВІВ ‒ «Міцніші за сталь» ‒ у Львові відкрили фотовиставку, присвячену полеглим захисникам Маріуполя. Представлено 177 фотографій бійців полку Нацгвардії України «Азов». Але це далеко не всі імена та світлини. Багато рідних вірять, що їхні сини, чоловіки, брати, доньки, сестри, дружини можуть ще бути живими. Про деяких захисників Маріуполя досі немає жодної інформації.
Віталія Лучечко, сестра загиблого бійця полку «Азов» Юрія Лучечка (позивний «Юрєц»), разом із рідними інших воїнів зібрала фотографії і організувала фотовиставку пам’яті. Бо найважливіше, зауважила, пам’ятати про тих, хто загинув, захищаючи державу.
Її 22-річного брата Юрія не стало 9 квітня 2022 року. Він загинув під час наступу танків на позицію в Маріуполі.
Мій брат не хотів би, щоб я плакалаВіталія Лучечко
«Мій брат не хотів би, щоб я плакала, а хотів би, щоб я продовжила його справу. Тут лише фотографії частини загиблих бійців полку «Азов», які загинули у Маріуполі. Невідомо, скільки загалом загинуло азовців, захищаючи місто. Батьки багатьох ще на окупованій території. Зрозуміло, що фотографій синів вони не надали, бо це небезпечно. Ще більшість тіл не є ідентифікованими», ‒ говорить у коментарі Радіо Свобода Віталія Лучечко.
Назар (ім’я змінено за бажанням співрозмовника) зі світлин дізнався, що кілька його побратимів загинули. Адже про їхню долю не знав. Боєць полку «Азов» протягом чотирьох місяців перебував у російському полоні: з 20 травня, коли вийшов з заводу «Азовсталь», і до 21 вересня, коли відбувся черговий обмін.
Назар ‒ родом з Маріуполя. Про російський полон розповідає без подробиць, оскільки боїться зашкодити своїм побратимам, які ще досі у неволі.
«У полон потрапив 15 квітня. Проривались із Приморського району Маріуполя до своїх. Місто було в оточенні. Поранених тоді з «Азовсталі» було десь близько 500. Була велика проблема з медикаментами. Не було антибіотиків, перев’язувального матеріалу. З продуктами не так було критично, але вже ближче до виходу з заводу, стало гірше. Я виходив не поранений, фізично здоровий. У полоні схуднув на 30 кг.
У СІЗО було навіть гірше, ніж в Оленівці, там більше контролю, дуже суворий режимНазар
Вже почуваюся нормально, зокрема психо-емоційно, а фізично потрібно набрати своєї форми.
Спершу привезли нас в Оленівку, а у липні мене етапували в Донецьке СІЗО. Тому нас оминула доля Оленівки, вибуху. У СІЗО було навіть гірше, ніж в Оленівці, там було більше контролю, дуже суворий режим.
В Оленівці я перебував у бараці. На 26 людей було 10 місць на нарах. Спав на підлозі. Закритий простір, була внутрішня боротьба, мав час подумати, попрацювати над своїми емоціями, станом. Психологічний тиск на нас чинився у полоні, але іншого ми й не очікували. Я після російського полону почав розмовляти тільки українською мовою. Це для мене важливо і принципово. Бо я ‒ українець»
«Продовжую справу сина»
Матері, які приїхали на виставку з різних міст, показували світлини своїх синів. Віра Штокало з Львівської області дізналась, що її єдиний син Іван, військовий лікар, загинув 20 квітня у Маріуполі, коли медичною машиною поїхав по поранених бійців, щоб їх перевезти на «Азовсталь».
Тіло залишається десь в Маріуполі, де саме я не знаюВіра Штокало
«Коли син вирішив стати військовим медиком, то мені сказав, це його вибір ‒ піти служити і рятувати військових, дітей зберегти для батьків. Я лише запитала, а якщо щось з ним станеться. У відповідь почула, що це його життя. Син потрапив під обстріл на контрольно-пропускному пункті.
Йому було 28 років. Але я досі його не поховала. Тіло залишається десь в Маріуполі, де не знаю. Знаю, що загинув, що бачили, як тіло забирали до рефрижератора. Мені спочатку було дуже важко. Я сьогодні вже змирилась, бо треба далі жити, а син не хотів би, щоб я плакала, а маю продовжити йог справу: творити добро, допомагати людям»
Тетяна Коннерова з Маріуполя також знає, бо їй підтвердили очевидці, що її єдиний 25-річний син Станіслав, парамедик, загинув у Маріуполі 15 квітня. Але де саме його тіло їй достеменно невідомо.
У мене є думки поїхати, але я лише стану обмінним фондомТетяна Коннерова
«21 квітня нам подзвонили, що син загинув 15 квітня, він був парамедиком, щось поруч нього вибухнуло. Але його тіло не розірвало, після удару він уже не рухався. Я знайшла цивільних людей, які у вересні пішли на це місце і подивились, а там зараз їхня російська поліція, військові, які нікого не пускають. Там збирають останки людей, але що з тих тіл могло лишитись від квітня, коли було спекотне літо?
Хоронять останки людей на цвинтарі у Старому Криму, але більше інформації має комендатура, але ці люди бояться піти на цвинтар і подивитись. є в комендатурі Старого Криму, але ці люди бояться, звісно, туди піти і подивитись. У мене є думки поїхати, але я лише стану обмінним фондом. Молюсь, щоб звільнили Маріуполь і я одразу туди поїду. Мій чоловік зараз захищає країну, служить у Збройних силах. У нас був лише один син. Мій син багатьох людей врятував, вилікував»
Рідні захисників Маріуполя стараються триматися разом і підтримувати один одного.
- За їхньою інформацією, сьогодні у російському полоні перебувають ще 700 бійців полку «Азов», але ця цифра може бути і більша.
- Багато матерів, які напевне не знають, що син чи донька загинули, вірять, що вони можуть бути у полоні.
- На сьогодні в окупованій Оленівці Донецької області в російському полоні перебуває 150 громадян України, як військові, так і цивільні, про це Радіо Свобода повідомив Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. За його словами, представників України не допускають у колонію в Оленівці.
- Згідно з процесом обміну полонених, українська сторона може обмінювати лише військовополонених. Дмитро Лубінець повідомив, що заради звільнення українських цивільних заручників Кремля формує ще один майданчик для переговорів.
