Барабани, овочерізки і сковорідка за 700 тисяч: неефективне витрачання коштів чи корупція

Про новий різновид корупційних порушень в системі державних закупівель Радіо Свобода розпитало в ефірі програми Свобода Live Василя Задворного, генерального директора Державного підприємства ProZorro (2016-2022 р.р.)

– Пане Задворний, з одного боку, ось ці барабани, овочерізки і пательні – це нібито досить потрібні речі у школах. І навіть освітяни про це вже висловилися. І навіть там і корупції нібито не було – вони справді стільки коштують, просто вони дуже дорогі. Але все одно це дуже обурює суспільство. Так а що ж робити в таких випадках? Чи справді цей випадок має право на обурення?

– Гарна новина в тому, що, схоже, Україна вже трошки розвинулася, і ми перейшли до ситуації, коли корупція починає бути зосереджена не тільки в завищеній ціні, власне, в корупційних оборудках, а й на не дуже ефективному витрачанні коштів, коли ми кожного року переробляємо якісь лавочки у сквері. Це не приклад з України, це з однієї з європейських країн.

В принципі, коли ми говоримо про ці випадки останніх тижнів, ми говоримо в першу чергу про неефективне планування, витрачання фінансових коштів. І тут треба розділяти ті механізми, які існують в нас в державі, для того, щоб цьому запобігати.

Коли ми говоримо безпосередньо про процедуру закупівель, то на неї можна дивитися, як на такий чорний ящик, як на річ в собі.

Закупівельнику дали задачу закупити такі барани – він їх закупив. Закупівельник зазвичай не завжди буде розбиратися в доцільності тієї чи іншої закупівлі.

З барабанами у школі – ми ще можемо від нього щось там очікувати, набагато важче, коли ми будемо говорити про якісь серйозні технологічні кейси, тобто про закупівлі для ГЕС чи комп’ютерного програмного забезпечення.

З іншого боку, очевидно, що нам не вистачає контролю саме фінансового планування.

Тобто в розвинених країнах існує такий механізм, як плани закупівель. В Україні він теж в системі ProZorro є, але зазвичай плани закупівель публікуються, публікувалися (принаймні з того, що я пам’ятаю) за кілька днів до оголошення закупівель. Тобто в принципі ми не можемо проконтролювати, що ж там держав планує закуповувати за наші з вами гроші. Це перше питання, яке, очевидно, має місце.

Друге – це так зване використання більш просунутих механізмів порівняння ціни, хоча би оцінки вартості життєвого циклу. Найпростіше це пояснити на прикладі автомобіля. Можна купити дешевший автомобіль, але який треба буде ремонтувати з капітальним ремонтом кожен рік, а можна купити щось більш дорожче, але який впродовж більш тривалого часу буде приносити ефект. І ось ці два механізми є основними для адресування таких ситуацій.

Ну і, зрештою, не треба забувати про основну – це про публічний розголос. Я нагадаю, що з 24-го лютого, може, з 25-го, коли Кабмін вже ухвалив цю поставу, до липня минулого року закупівлі взагалі проводилися за прямими закупівлями без публікації інформації в системі. У той час можна було б закуповувати ці барабани просто тисячами, мільйонами. Ми про це навіть і не почули б.

Зараз такі випадки призводять до розголосу і розголос зупиняє такі ситуації. Це дуже схоже на історію, до речі, під час ковідних часів, коли розголос також зупиняв якісь «брудні» оборудки.

Погана нова в тому, що це все ще не перетворюється в системний процес. І системний процес – це, скоріше, не про процедуру закупівель, а про контроль самого бюджетного процесу.

Тобто, якщо подивитися на будь-яку компанію, то компанія ж робить закупівлі не тому, що ось мені сьогодні зранку захотілося щось купити. Є фінансовий план. У нього вносяться зміни. У цьому фінансовому плані є певні закупівлі.

Так само і в державі. Умовно, комунальники кажуть, що пісок треба було підсипати, тому щось в повінь сталося. Але ж повінь не вчора сталася. Якщо вонипланували цей пісок насипати, то мали бути зміни у план закупівель, ми мали би це побачити заздалегідь. Цього наразі немає. Тому і доводиться ось так реагувати точково.

– Ви сказали, що українці вже почали не просто реагувати на відверту корупцію, а й на ефективність тих чи інших закупівель. Тоді таке запитання. А хто і на якому етапі має контролювати ці закупки, моніторити їх, щоб попередити їх ще до скандалів? І хто має визначати доцільність тих чи інших закупок? Хто має вийти і сказати ще перед тим, як ці барабани чи сковорідки з’явилися в ProZorro: ні, ці сковорідки ми купувати не будемо, а будемо ось ці купувати?

– Тут треба розділяти і питання моніторингу, і питання оцінки доцільності. Коли ми говоримо про моніторинг, то ми говоримо в першу чергу про моніторинг з правом проведення закупівель.

Умовно, хто моніторить за виконанням правил дорожнього руху? Нацполіція. От так само в закупівлях моніторить відповідні правила проведення закупівель Державна аудиторська служба. Вона дивиться за тим, щоб не кваліфікували тих постачальників, які не подали достатньої кількості документів. Тобто щоб основні правила не порушували.

Але коли ми говоримо про такі більш складні кейси, як з барабанами і з овочерізами, то тут я насправді не сильний прибічник якогось особливого контролю. За одним виключенням. Зараз поясню. Чому? Тому що питання доцільності – це завжди питання дискусійне. І, зрештою, це політична відповідальність.

Наведу простий приклад. У листопаді-грудні минулого року дуже багато державних компаній достатньо дорого купували електричні генератори. Якщо оцінювати доцільність такої операції, з точки зору травня-квітня цього року, то можна казати, що ці закупівлі були абсолютно недоцільними. З електрикою вже плюс-мінус у березні все було нормально – навіщо витрачати стільки грошей? Але, очевидно, в листопаді-грудні говорити про цю доцільність було достатньо важко.

Тому, зрештою, коли ми будемо говорити про доцільність, ми все одно будемо говорити про певну політичну відповідальність. Це про те, яким чином, наскільки ефективно місцева, центральна влада і відповідні політичні сили, які за ними стоять, витрачають наші кошти.

Є один виняток, про який я обіцяв сказати. І тут я про нього згадаю. Зрештою, ми все одно, я в це вірю, прийдемо до того, що певні категорії товарів, особливо для державних закупівель, мають стати стандартизованими. Умовно кажучи, у нас має з’явитися стандартний перелік характеристик, я не знаю, ноутбуків для держслужбовців. Ми не купували топові моделі, дизайнерських макбуків або девайсів для державних еліт, за які можна три ракети до місяця відправити.

У нас мають заявитися, я не знаю, стандарти меблів. Тобто якихось таких класичних речей. І стандарти проведення складних закупівель з оцінкою життєвого циклу. Тоді ми знову це переводимо в якусь процедурну історію. Ось тоді ми зможемо розділити певні речі.

Тобто взагалі говорити про якусь там доцільність закупівель ми можемо саме з точки зору політичної відповідальності. Але для певних речей їх просто треба стандартизувати, щоб у нас не було кейсів, як це було у грудні 2021 року, коли на кінець року купили три телефони по 2 тисячі доларів кожен якимось держслужбовцям. І тоді ми, принаймні, такі кейси будемо відсікати.

Насправді з цими барабанами – це в принципі теж стандартизація. Це ж меблі, які йдуть за стандартом. В принципі закладів освіти не мало в країні.

– Ба більше. Я додам, що журналісти видання «Лівий берег» спілкувалися з районним відділом освіти, ось там, де купували ці сковорідки. Їм сказали: що ви хочете – є програма, здається, першої леді і Євгена Клопотенка щодо харчування у школах. І напряму ця освітянка сказала, що ми ж це купили, ці сковорідки, за рекомендацією ось цього посібника щодо харчування у школах. Тому навіть такі аргументи лунали.

– Рекомендації – це все ж таки одне, а певні стандарти того обладнання, яке може закуповуватися – це інше. І в принципі, якщо говорити про механізми закупівель, то такий інструмент, як «Прозорро Маркет», для того і створювався. Тобто це фактично електронний канал. Власне, має бути ноутбук для програміста, ноутбук для бухгалтера, ноутбук для офісного працівника. Три категорії – погнали купувати. Якщо треба щось суперспецифічне, тоді давайте вже щось окреме.

Максим Нефьодов та розробники ПроЗорро

– Я нагадаю, що ProZorro колись була створена для того, щоб мінімізувати або навіть унеможливитися всякі корупційні ризики. Наскільки ProZorro зараз, вже під час війни, виконує цю функцію?

– Мені важко судити про поточну ситуацію. Я не те, що прямо щоденно стежу за закупівлями. Але я точно можу сказати, що й досі «Прозорро» залишається тим інструментом, за яким борються багато активістів як за інструмент, який, принаймні, поліпшую ситуацію у публічних закупівлях.

Достатньо подивитися і на розслідування розслідування Юрія Ніколова, на те, наскільки він б’ється за те, щоб закупівлі лишалися відкритими, і на те, скільки списів ламається в різних державних установах, так м’яко, не називаючи їх особисто, які не хочуть в ProZorro повертатися.

Для того, щоб зрозуміти, що опір тих, хто хотів би щось у мутній воді ловити, точно є непрямим доказом, що система робить краще... Але, на жаль, це точно не срібна куля і не чарівна пігулка – вона не вирішує всіх проблем. Зрештою, треба будувати системні інституції.