«Хто є колаборантом може визначити лише суд»: у Мінюсті пояснили, як карається співпраця із окупантами

Повномасштабна війна Росії проти України загострила багато проблем, які українська влада вже вирішує або має вирішити. Одна із них – колабораціонізм. Список підозрюваних у співпраці із російськими окупантами лише у тимчасово окупованому Мелітополі, за словами міського голови Івана Федорова, налічує щонайменше 700 людей.

Хто ж такі колаборанти? Як визначити, хто є колаборантом, а хто ні? І яку відповідальність українське законодавство встановлює до тих, хто співпрацює із країною-агресором? Про це Радіо Свобода розпитало в ефірі програми «Свобода.Ранок» заступницю міністра юстиції України Валерію Коломієць.

– Чи дозволяє законодавство України ефективно виявляти і карати колаборантів? І як це відбувається? Тобто за якими критеріями визначають їх? І як карають?

– Насправді питання колаборації законодавчо було вирішене відразу після повномасштабного вторгнення. І вже тоді Верховною Радою впродовж кількох місяців було ухвалено закон, який і передбачає на сьогодні покарання і відповідальність за колабораційну діяльність.

Очевидно, що це був доволі жорсткий вчинок з нашого боку. Я маю на увазі, що з боку держави. Але абсолютно адекватний і необхідний.

На сьогодні передбачена кримінальна відповідальність за такі дії:

• коли ти публічно погоджуєшся що тим, що от російська влада прийшла до мого міста і нарешті нас «звільнили»;
• коли починаєш закликати інших людей до того, що територіальна цілісність України – це насправді нічого важливого, і що, наприклад, якась конкретна територія не є українська земля;
• коли починаєш допомагати у проведенні «виборів», «референдумів», іншої такої політичної діяльності.
• коли люди погоджуються займати якісь управлінські посади, передавати окупаційній владі певні матеріальні цінності;
• коли здійснює освітній процес за нормативами Російської Федерації.

За це в Кримінальному кодексі і передбачена кримінальна відповідальність.

Але тут що найважливіше? Це, на мою думку, перша ремарка, яку необхідно завжди згадувати і мати на увазі, коли ми говоримо про колаборацію:

Сам факт того, що людина проживала на тимчасово окупованій території або зараз проживає, не дорівнює автоматично тому, що така людина є колаборантом!

– Ящо на окупованій території є вчителі, які хочуть продовжувати вести начальний процес, пояснюючи, умовно, це тим, що класний керівник хоче захистити дітей, хоче спостерігати, як вони будуть жити в окупації також, якось допомагати їм, і погоджується працювати у школі, де є окупаційна влада. Це колаборація чи ні?

– Я знаю про такі випадки, коли як вчителів, так і дітей під примусом змушували приходити до школи.

Тобто фактично їм ставили вимоги, що або ти приводиш свою дитину у школу, або ти приходиш і викладаєш, здійснюєш свою роботу, або будуть негативні наслідки як для тебе, так і для членів твоєї родини.

Тому, власне, як тут треба розуміти?

У статті Кримінального кодексу чітко зазначено, що якщо ти проводиш освітній процес, відповідно до порядків, які затверджені в Російській Федерації, це, окрім того, у тому числі ми маємо на увазі такий процес, який нав’язує нашим дітям проросійські наративи, тоді однозначно ти підлягаєш кримінальній відповідальності.

Але необхідно розуміти, що для цього і має проводитися перевірка і досудове розслідування.

Тому що в Кримінальному кодексі, окрім того, що передбачена відповідальність, передбачене таке правило, коли, наприклад, певна дія, яка фактично схожа на злочин, все ж таки не є злочином.

Що мається на увазі?

Це коли людина щось вчиняє під примусом фізичним або психологічним, або діє у стані крайньої необхідності.

Я маю на увазі, коли дійсно є конкретні обставини, факти, свідки, відео, аудіо, будь-що, що доводить, що та ж сама людина, вчитель, була змушена виходити на роботу, тому що їй банально сказали: або ти завтра будеш вести хімію у своєму класі, або завтра ми тебе, наприклад, відправимо в якусь, умовну, «Ізоляцію», чи на якусь перевірку, чи, можливо, ув’язнемо або будуть ще якісь негативні наслідки.

Тому обов’язковим є цей етап перевірки і обов’язковим є те, щоб правоохоронні органи, органи досудового розслідування з’ясовували щодо кожної конкретної особи не сам факт формального порушення, умовно кажучи, здійснення того, що передбачено у Кримінальному кодексі, а умови, за яких це було вчинено.

– А в Україні вистачає правоохоронних органів кількісно для того, щоб проводити всі ці перевірки ретельно? Коли Україна буде деокуповувати території, то буде велика кількість людей, яких, очевидно, треба буде перевірити. Чи, можливо, варто якийсь окремий орган правоохоронний або окремий департамент для цього створити?

– Я не зовсім можу коментувати «кадровий голод» чи його відсутність у правоохоронних органах. Але впевнена, що ці питання будуть вирішуватися керівниками, відповідно до того, як буде чи не буде з’являтися проблема.

Очевидно, що ми розуміємо, що для роботи після деокупації із Кримом і Донбасом, тобто територіями, які довший час були окупованими, має бути підготовлений певний кадровий резерв.

Оскільки, не зважаючи на те, що, наприклад, в Криму існує ще прокуратура АРК, яка весь цей час діяла на території, підконтрольній українській державі. Вони здійснювали кримінальне провадження, вони супроводжували справи у судах, вже мають певні навіть вироки.

Наприклад, ми розуміємо, що по кримській історії правоохоронці готові хоч завтра туди заходити. Але знову ж таки необхідно розуміти, що кадровий резерв має бути. Наскільки мені відомо, у правоохоронних органах він є.

– Пані Коломієць, ще одне питання. Ми маємо міських голів тих регіонів, тих міст, які сьогодні окуповані російськими силами. Вони часто у своїх телеграм-каналах, на своїх публічних сторінках публікують світлини людей з прізвищами, з іменами, називаючи їх колаборантами. Йдеться тільки про тих людей, які публічно погодилися співпрацювати з окупаційною владою чи всіх? Чи можемо ми цих людей вже називати колаборантами без, для прикладу, рішення суду?

– Найбільша потреба сьогодні – це справедливість, і відповідно покарання тих, хто приносив нам і продовжує, на жаль, приносити весь цей біль.

Я розумію, чому роблять це деякі міські голови. Але нам необхідно розуміти, що, не зважаючи на дуже складну ситуацію, в якій ми живемо, ми все ж таки є європейською державою з цінностями, у тому числі законність і дотримання закону – це одна з найважливіших наших цінностей.

І ми маємо розуміти, що чи є людина колаборантом чи не є людина колаборантом, можуть визначати виключно в суді.

В суспільстві досить гостро стоять ці питання.

Наприклад, спілкуюся з одними журналістами, то вони мене питають про колабораціонізм з точки зору того, що от бідним людям доводилося жити на тимчасово окупованій території, як тепер, невже вони всі відповідальні... Інші журналісти навпаки питають: чому така мала відповідальність – треба всіх піддати кримінальній відповідальності. Тому необхідно розуміти, що на ці питання у нас доволі поляризовані погляди в суспільстві.

На мою думку, головне – не розпалювати ось цю внутрішню ворожнечу, що стосується колабораціонізму, а якраз пояснювати людям, що це таке, яким чином ми визначаємо, хто був колаборантом, а хто – ні.

Але необхідно розуміти, що першим кроком на цьому шляху є діяльність правоохоронних органів, які вирішують, чи будуть підозри, чи не буде. Тобто не мер Мелітополя вирішує, кому будуть вручені підозри. Це важливо зрозуміти нам з вами і людям, які нас дивляться.

Тільки правоохоронний орган це має вирішувати. І в подальшому, якщо є вже ця підозра, суд підтвердив це, відповідно тільки таких людей ми можемо називати колаборантами.

Коли та чи інша публічна особа, політичний діяч чи державний службовець починає когось огульно звинувачувати без існування підозри, як мінімум, я вже мовчу про вироки, насправді це може в результаті досить негативно на державі Україна відбитися. І на її міжнародному іміджі... Ці люди в подальшому можуть звертатися до того ж самого Європейського суду з прав людини за захистом прав і свобод.

– Чи відомо вам, скільки сьогодні колаборантів або тих, хто був звинувачений в колабораціонізмі, притягнуто до кримінальної відповідальності Україною?

– На сьогодні, за інформацією Офісу генпрокурора, відкрито біля 5 тисяч кримінальних проваджень за фактом колабораціонізму.