Як упізнати сучасний фашизм? Він починається із «вони» і «ми» – філософ Джейсон Стенлі

Фашизм ви впізнаєте не за тим, як наголо поголені спортивної статури хлопці вночі зі смолоскипами, карбуючи крок, у рівних колонах марширують по країні, що зазнала економічного та політичного краху. Фашизм – це не тільки про німців чи італійців у першій половині минулого століття. Фашизм може трапитися тут і зараз з цілком демократичними суспільствами, якщо їхні політики вдаватимуться до фашистської тактики: підриватимуть інститути демократії, ділитимуть світ на «своїх» та «чужих», закликатимуть вперед до світлого минулого та замінюватимуть реальний світ вигаданим.

Про те, як розпізнати сучасний фашизм, пише у своїй книжці «Як працює фашизм» американський філософ, професор Єльського університету Джейсон Стенлі. Книжку він обговорював днями на віртуальній платформі Midtown Scholar Bookstore зі своїм єльським колегою-істориком Тімоті Снайдером, автором бестселера «Про тиранію: Двадцять уроків ХХ століття».

Книжка Джейсона Стенлі, яка вперше побачила світ два роки тому, нині переживає друге видання у м’якій обкладинці, що свідчить про її популярність і актуальність, адже на думку Тімоті Снайдера, за ці два роки стало зрозуміліше, про що говорить автор, який каже, що фашизм є і зараз, пояснює звідки він виникає та як працює.

В інтерв’ю часопису The New Yorker Джейсон Стенлі сказав, що коли вийшла книжка, його критикували за використання слова фашизм, адже саме це слово виглядало страшним.

«Я боровся з критиками, які говорять: «Ви перебільшуєте, це безвідповідально називати фашизмом це, чи це. А я вказую на кроки, які зробив Трамп – він використовує міграційну службу, щоб забрати дітей, оточує себе лоялістами та генералами, він використовує урядовий апарат, щоб викопати бруд на політичного суперника. А вони відповідають: так, звичайно це погано, але це недостатньо великий крок, щоб виправдати слово на букву «ф». Я тоді думаю, що всіх цих людей, що кажуть «це недостатньо великий крок» не переконати, поки вони не опиняться у концтаборах», – так пояснює Стенлі те, чому він написав свою книжку.

В'язні концтабору «Аушвіц» після звільнення. Січень 1945 року. Освенцим, Польща

На думку дослідника, фашизм – це не про італійців і німців у минулому столітті, а набагато ближче. Навіть не потрібно бути фашистом, щоб створити систему, що буде фашистською – достатньо думати, що ось цей сильний лідер вирішить мої проблеми.

«Фашизм – це не режим, фашизм – соціальний рух, набір методів, спосіб дії, спосіб представлення себе і своїх ворогів, це рух, яких хоче змінити спосіб, яким ми живемо і думаємо. Це певний спосіб говорити про історію і минуле, який знаходить підтримку серед людей, яким близькі цей спосіб і це бачення минулого. І це веде нас до того, що ми бачимо фашистські методи, фашистські рішення проблем. Тобто навіть живучи у ліберальній демократії, ми можемо бачити фашистські механізми, приведені до дії», – говорить Джейсон Стенлі.

Прикладом такої фашистської риторики філософ Стенлі називає дебати про злочинність у 1990-х роках двох головних американських партій –республіканців та демократів, коли сторони використовували расистські аргументи, представляючи іншу сторону – ворогом. І це відбувалося у суспільстві, яке тоді виглядало ще як дуже стабільне.

Історик Снайдер додає, що в суспільстві поширеною є точка зору, що фашизм – це якесь явище, яке або є, або його немає. Ніби є точний момент початку фашизму – наприклад, підпал Рейхстаґу в Берліні, чи марш Муссоліні на Рим, і кінець – після Другої світової війни ніби фашизму вже і нема. А насправді, обидва дослідники стверджують, що фашизм живе не так у системі, як у суспільних механізмах.

«Коли люди думають про фашизм, вони уявляють його у формі фашистських інституцій, найчастіше спливають в уяві гестапо, чи концентраційні табори. Але якщо подумати про нього як про культуру, бо він є певною культурою, то ви помітите, що елементи цієї культури зустрічаються і в демократії. Наприклад, типовим проявом фашизму є неповага до правди. І це ми можемо бачити і в суспільствах, як вважають себе цілком демократичними», – пояснює Стенлі.

Від руху до приходу до влади – через зміну культури та інституцій

Професор Стенлі говорить, що коли починав писати книжку, то спостерігав за явищем у стадії соціального руху, а нині воно починає підкорювати інституції, в які американці вкладають велику довіру, бо думають, що вони непорушні. Але, як каже Стенлі, з того часу змінилася культура, а вона привела до зміни у політиці.

«Візьміть питання політичної лояльності – фашистські організації вимагають особистої вірності, вони будуються на тому, що інституції потрібно використовувати у своїх цілях», – пояснює Стенлі.

Таким чином, на його думку, інституції перероджуються без того, щоб люди це вчасно помітили і усвідомили.

«Нам кажуть дивитися на те, що робиться на вулиці. А тим часом перероджується наша імміграційна система, наша судова система, яка починає покривати такі зміни в країні, які перестають бути законом і порядком, до якого ми звикли», – говорить Стенлі.

На думку його співрозмовника, Тімоті Снайдера, який також вивчав становлення тоталітарних систем, для протистояння фашизму потрібна індивідуальна відповідальність людей, які можуть виступити і сказати: «Цей закон порушує наші права, це – поганий закон», поки вони ще можуть це зробити. Бо коли за допомогою таких законів зміняться інституції, чинити опір інституціям буде набагато складніше.

Що може допомогти боротися з фашизмом?

Коли безлад і стрілянина на вулиці, зростає попит на сильного лідера, який може прийти і захистити, навести лад, тому, на думку Стенлі, антифашистська політика – це така політика, яка веде до знищення умов для появи фашизму:

• добра освіта,
• медичне забезпечення для всіх громадян,
• вирішення проблем з расовою нерівністю.

Це потрібно для того, щоб люди не ставали жертвами страху та відчуття небезпеки, які роблять фашистську політику привабливою для них.

Тімоті Снайдер додає, що до створення умов для фашизму долучилася і зростаюча майнова нерівність:

• поява величезної концентрації грошей, чи то з нафти у Росії, чи то з нових технологій у США.
• А це, на думку Снайдера, створює нерівний доступ до інформації.

«Поява інтернету збіглася із банкрутством місцевих газет – люди підхоплюють хвилю емоцій на інтернеті, але відриваються від місцевих подій, від своєї повсякденної реальності. Мені здається, що для того, щоб не сприяти фашизму, потрібно допомогти людям не лише отримати добру освіту, але і жити в світі, що є навколо них», – вважає Тімоті Снайдер.

Професор Тімоті Снайдер у київській студії Радіо Свобода. 27 веренся 2016 року

Професор Снайдер говорить, що самі алгоритми роботи соціальних мереж сприяють поляризації суспільства, його поділу на «своїх» і «чужих».

Фейсбук відбирає для нас ті думки, які ми хочемо почути, робить нас глухими до фактів, які ми не хочемо знати і навіть не помічаємо цього.

«Дигітальний світ має навколо себе ауру об'єктивності та прогресу, але якщо ви подивитеся на показники нашої якості життя, вони погіршуються – тривалість життя зменшується, наш IQ падає, показники демократії погіршуються, інтернет вбиває демократію», – вважає професор Снайдер.

А саме факти і факти в контексті – це те, що допомагало в історії США, наприклад у правозахисному, визвольному русі, говорить професор Стенлі.

Поліцейські у США висловлюють підтримку мирним акціям, що проходять із вимогою справедливості – фотогалерея

«Збирання фактів, обговорення їх, надання їм відповідної ваги у громадській дискусії – це те, що зупинило лінчування на Півдні Америки. Люди збирали документи, представляли факти, показували, що серед тих, кого повісили нібито за зґвалтування, третина навіть не була в цьому звинувачена. І таким чином цей міф був розвінчаний за допомогою фактів», – говорить Стенлі.

Професор Снайдер зауважує, що на противагу уявленням про фашистів, як «міцних хлопців», по-справжньому міцними мають бути саме їхні опоненти.

«Це нам потрібно бути сильними, бо протистояти фашизму означає вміти чути те, що тобі не подобається, усвідомити, що «наші» не завжди були праві, бути готовим змінити свою думку під вагою фактів, а це взагалі люди вже розучилися робити. Бо для того, щоб змінити свою думку, потрібно бути справді міцним, а фашизм пропонує прості рішення», – зауважує Снайдер.

«Фашизм пропонує непомильність та невразливість. Погляньте на реакцію на COVID-19 таких політиків, як Жаїр Болсонаро в Бразилії, чи навіть у США – вони вірять, що «обрана група» є невразливою, а лідер є непомильним.

Між фашизмом і некомпетентністю є зв’язок, бо в цій культурі людина не прислуховується до думок, в які вона не хоче вірити. І сильний фашистський лідер намагається змінити реальність, щоб вона відповідала тому, у що він вірить», – додає Стенлі.

На його думку, фашизм як соціальне явище є глобальним – його прояви можна спостерігати у США, у Східній Європі, в Азії, в Латинській Америці. Воно починалося з пропаганди та риторики, але нині його вже можна помітити на рівні лояльності еліт та змін в інституціях та в політиці.

Читайте ще:

Націоналізм і фашизм у сучасній Росії часто сприймають як патріотизм – експерти​

Мирослав Маринович: «Путінська Росія має зазнати такого самого краху, як гітлерівський режим»

Про фашизм на Закарпатті справжній і надуманий​

Хотів до Москви, а опинився в окупованому Донецьку: як чеху не вдалося отримати політичний притулок в Росії​