«500 років знадобилося, щоб повернутися до передмонгольської чисельності населення» – дослідник про завоювання Києва Батиєм

780 років тому, наприкінці 1240 року, монголо-татарські війська під орудою хана Батия штурмом взяли Київ – теперішню столицю України, а тоді володіння галицько-волинського князя (короля) Данила. Загалом, Київ бачив багато завойовників, але Батиєва навала мала для міста найбільш руйнівні наслідки.

Більше про один із найтрагічніших епізодів київської історії Радіо Свобода спілкувалося із дослідником історії Дмитром Вортманом.

Історична Свобода | Сто років тому: останні бої армії УНР та відступ за Збруч

Дмитро Вортман

– Хотів би насамперед уточнити: тодішні монголо-татари – вони тотожні сьогоднішнім монголам і татарам?

– Монголо-татари – це умовний термін, який виник, наскільки я пригадую, у ХІХ столітті. Насправді, він застарів. Він виник для того, щоб відрізняти татар етнографічних, які проживали на теренах Російської імперії у ХІХ столітті, а це кілька тюркомовних народів, щоб їх відрізняти від літописних татар. А татарами у ХІІІ столітті різні джерела, у тому числі й давньоруські, називали монголів, тобто народ з тієї ж алтайської мовної сім’ї, що й татари, але іншої мовної групи – монгольської. Монголи були, так би мовити, етнічним ядром багатоетнічної монгольської імперії. І їх якраз називали татарами. Таке от непорозуміння. Річ у тім, що ті давні татари – це одне з монгольських племен, яке свою назву перенесло на тюркомовні народи.

– Скільки тривала облога Києва і чому маємо дві дати штурму – 19 листопада і 6 грудня?

– Скільки вона точно тривала, ми не знаємо, очевидно, кілька тижнів. Головне джерело про цю облогу – це літописи, які пройшли кілька переписувань і редагувань. І відповідно різні «редактори» дописували дати, могли їх змінювати і так далі. Відтак у різних літописах є дві ці різні дати. Зараз загальноприйнятною датою є 6 грудня.

– Ви згадали літописців. Літописці пояснювали падіння Києва тим, що орда була аж занадто численною – їх було так багато, що в оборонців не було шансів. Але як ця величезна орда, якщо вона справді була така величезна, годувалася? Невже у тодішніх татаро-монголів була така досконала логістика, така досконала служба тилу?

– Логістика у них дійсно була, як на той час, досконала. Інакше вони не перемагали б. Ми не знаємо всіх деталей, але ми маємо результат.

Щодо їхньої чисельності, то, зрозуміло, що цифри, які досі можна зустріти в популярній літературі – ось ці сотні тисяч – значно перебільшені. Взагалі, коли ми говоримо про чисельність військ у Середньовіччя, коли читаємо якісь цифри у тодішніх джерелах, то до них треба ставитися, м’яко кажучи, з великою обережністю. А якщо прямим текстом, то взагалі не вірити. Коли літописець, не важливо, чи руський, чи французький, чи персидський, пише про 100 тисяч, то це просто означає дуже багато, а не конкретну цифру.

Дуже обережні і дуже приблизні оцінки дозволяють казати, що у Батия було кілька десятків тисяч воїнів, не більше 50 тисяч. Це військо, з яким він вийшов у похід влітку 1240 року. І зовсім не обов’язково, що всі ці 50 тисяч брали участь в облозі Києва. Там достатньо було, це знов-таки дуже обережна моя оцінка, тисяч двадцять.

Бо усіх киян, здатних носити зброю – знов-таки ми не знаємо точно, але дуже обережно можна оцінити їх – 3-4 тисячі воїнів. Причому треба врахувати, що в Батия були професійні воїни, а переважна більшість оборонців Києва – це міське ополчення, тобто вони і за якістю програвали.

– Яким тоді було населення Києва?

– Перша і остання серйозна праця, де була здійснена наукова оцінка населення давньоруського Києва – це праця Петра Толочка, де він оцінив населення у 45-50 тисяч. Але сучасні фахівці-археологи вважають цю цифру трошки завищеною. Зараз схильні вважати, що населення було меншим – десь 30-35 тисяч.

– Лише кожен десятий захищав місто?

– Якщо говорити про статево-демографічну структуру тодішнього населення, то виходить, що дорослі чоловіки – це якраз 10-15% населення. Тобто якщо всі чоловіки від 16 до 50 років взяли в руки зброю, то так і виходить – 3-4 тисячі людей. Маємо ще враховувати, що були хворі, інваліди, дезертири, мабуть, все ж таки хтось із киян і втік, бо знали, що монголи йдуть.

– З монголами намагалися домовитися?

– Ми про це нічого не знаємо. Монголи присилали послів не прямо перед штурмом, а десь за рік до початку цієї облоги. До Києва підійшов передовий загін на чолі з Менгу, майбутнім великим ханом, двоюрідним братом Батия. І він якраз посилав послів, очевидно, з умовами капітуляції. Але кияни відмовилися.

– До речі, ніби тоді монгольських послів вбили, і через це монголи були злі на киян – мовляв, посланців не можна чіпати.

– Є такі дані. Але, наскільки я пригадую, вони містяться тільки в «Житії Михаїла Чернігівського». Але «Житія» – це недостовірні дані. Принаймні, в основному нашому джерелі, в «Іпатіївському літописі», про це нічого немає. Тобто про послів є, а про їх вбивство немає.

Щодо вбивства послів, то ми знаємо, що перед битвою на Калці дійсно руські князі вбили монгольських послів, було таке. І це дійсно був такий casus belli війни, але саме привід, а не причина, звісно.

– В 1223 році, під час першої монгольської навали, коли була битва на Калці, князі об’єдналися, щоб дати відсіч. Об’єдналися не лише між собою, а й з половцями. Чому такого об’єднання князів не сталося в 1240 році?

– Важко сказати. Якщо загальними фразами, то інша була військово-політична ситуація. Коли ми кажемо про битву на Калці, то це все ж таки була не навала. Звісно, тоді вони не могли оцінити масштаб, але ми сьогодні знаємо, що то був такий стратегічний розвідувальний рейд монгольського корпусу, який оцінюють приблизно у 20 тисяч. Реально їх, мабуть, ще менше було. У них не було задачі завоювання Східної Європи, а була саме задача розвідати ситуацію: оцінити силу майбутніх своїх противників і так далі.

Половці були під час цього рейду розбиті. Не всі, звісно, бо це ж не була якась єдина держава. Половці складалися з окремих орд, племен, одне з яких у межиріччі Дніпра і Дону було розбите монголами і звернулося до руських князів за допомогою. Половецький князь Котян був тестем одного з провідних руських князів Мстислава Галицького.

А коли прийшли монголи на чолі з Батиєм, то, в принципі, особливого сенсу не було об’єднуватися – це все рівно нічого не дало б. Тому руські князі обрали оборону у своїх містах. Якщо взяти Північно-Східну Русь, то там були спроби виходити у поле і давати польові битви, але вони ні до чого доброго не приводили.

До речі, можна навіть обережно припустити, що якраз досвід битви на Калці вказав руським князям, що в чистому полі монголам неможливо протистояти, бо в тих абсолютно тактична перевага завдяки тому, що вони вміли діяти організовано, а руські князі цього не вміли. Як типово феодальне військо, воно мали нерозвинуту тактику, не могли, скажімо, маневри робити. Для цього досвід потрібен, для цього тренуватися треба, взаємодіяти.

– Князі ж були професійними військовими і військо у них на Калці було професійне, а не ополчення якесь.

– Але в них не було єдиного командування, вони не змогли домовитися між собою. У монголів це єдине командування було. Так, князівські дружинники були професійними воїнами, але вони звикли воювати проти іншого противника в інших умовах.

– Князь Данило (Король Русі Данило, сподіваючись на допомогу західних союзників прийняв від папи Іннокентія IV королівську корону у 1253 році, – ред.), наскільки я розумію тодішню історію, доклав серйозних зусиль для того, щоб Київ взяти під контроль. Йому було до Києва не байдуже. Але коли прийшов Батий, то він не захищав місто, а залишив там воєводу. Чому так?

– Йому було не байдуже до Києва, як і будь-якому серйозному руському князю. Це було питання престижу. Оскільки його батько володів Києвом, то відповідно він також мав право на Київ.

А чому він не залишився у місті, а залишив там свого представника, тисяцького Дмитра, який керував обороною міста? По-перше, він поїхав в Угорщину для того, щоб домовитися з угорським королем про шлюб свого сина з його донькою. Очевидно, цей шлюб мав бути політичним: він оформлював політичний союз з Угорщиною, який якраз міг би бути спрямований проти монголів.

Пам’ятник королю Данилу Галицькому у (1201–1264) у Тернополі

По-друге, знаючи, як Данило поводив себе в подальшому, можна припустити, що у нього була «монголобоязнь», причому виправдана. Бо в дуже молодому віці він брав участь у битві на Калці, якщо вірити літопису, бився там героїчно, був поранений. Але після цього він, очевидно, дуже добре зрозумів, що з монголами воювати у відкритому зіткненні немає сенсу. Не можна сказати, що Данило був боягузом. Бо знаємо, що він воював і досить успішно проти «західних партнерів», як тепер модно казати. А от проти монголів він ніколи особисто потім не виступав, ухилявся від зіткнення з ними.

– Але ж він організовував згодом антимонгольське повстання.

– Він спробував, розраховуючи на допомогу Папи римського, який йому обіцяв в обмін на церковну унію хрестовий похід, відмовитися від цих васальних зобов’язань. Це ж ми вже говоримо про часи, коли князь Данило з’їздив в Орду, став васалом Батия, прийняв від нього ярлик. А пізніше він спробував відмовитися, спробував чинити опір темнику Куремсі. Але коли на місце Куремси прислали іншого полководця, Бурундая, з більшим військом, то Данило відразу припинив опір, виявив знову покору Батию.

– Давайте повернемося до Києва. Тодішній Київ наскільки добре був укріплений?

– Те, що ми знаємо, він був добре укріплений. Але це йому не допомогло, на жаль. Річ в тім, що на Русі тактика облоги з активним використанням машин, які руйнували стіни, в поєднанні з активним штурмом, була мало поширена. На Русі тільки дізнавалися, був тільки в окремих регіонах прикордонних перший досвід знайомства з камнеметами. Але якщо брати загальну картину, то для руських міст це було несподіванкою, що є ворог, який активно штурмує.

– Монголи мали сучасні воєнні ноу-хау технічні?

– Для Русі це було ноу-хау. А, наприклад, для Західної Європи чи Середньої Азії це не було ноу-хау. Зрештою, монголи успішно штурмували китайські міста, міста в державі хорезмшаха, в Ірані, а потім і в Західній Європі.

Цегла з тризубом князя Володимира, частина фрески і частини саркофага з місця розкопок Десятинної церкви, яка була зруйнована монголами

– Які наслідки для Києва мало захоплення міста монголами?

– Маємо свідчення Плано Карпіні, посла Римського папи до монгольського хана, який проїздив через Київ через 5 років після цих подій. Він писав, що це місто було велике, а тепер тут існує близько 200 будинків. Тобто якщо 200 будинків помножити на 5 мешканців, тодішня середньостатистична родина, то ми маємо тисячу людей. 30 тисяч мешканців і тисяча – от вам наслідки! Ба більше, Київ досяг знову ось цієї позначки у 30 тисяч мешканців лише у XVIII столітті. Звісно, це вже не монголи винні. Це просто була загальна економічна і соціально-політична ситуація така – не було умов для того, щоб Київ знову став великим. Він був регіональним центром, але не таким визначним, як в часи Русі. Але, погодьтеся, це вражає: 500 років знадобилося, щоб повернутися до передмонгольської чисельності населення.

– Мешканців міста винищили чи у полон взяли?

– Більшість мешканців винищили. Літописна формула, що «всіх вбили» – це дійсно кліше. Але ми маємо результати археологічних розкопок, які свідчать дійсно про те, що монголи масово винищували населення. Це вони робили і в інших містах, і в інших країнах. Це була їхня стандартна тактика залякування, свідома така тактика терору.

Ясно, що якась кількість населення потрапила у полон, якась кількість населення змогла втекти у ліси. Причому, про це ми теж знаємо, місто не спорожніло остаточно. По-перше, маємо свідчення Плано Карпіні. По-друге, маємо знайдені археологами братські могили киян. Тобто їх було кому ховати. Вже навесні 1241 року на цьому згарищі були якісь люди, які, зокрема, поховали тисячі загиблих.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: