У передчутті сенсаційних знахідок – чим турецькі архіви цікаві для історії України

2020 рік був вдалим на історичні знахідки. Зокрема, наприкінці літа у Житомирській області був знайдений дуже цікавий скарб давньоруських князівських монет. А в листопаді в одному з турецьких архівів знайшли примірник Берестейського мирного договору, який Україна на початку 1918 року підписала з кількома державами, зокрема і з Османською імперією. Треба сказати, що турецькі архіви – це не те, щоб неорана, а недоорана українськими дослідниками нива, на якій може бути багато чого цікавого і несподіваного для української історії.

Більше про те, чим турецькі архіви можуть потішити українських дослідників, розповів гість «Історичної Свободи» – надзвичайний і повноважний посол України в Туреччині Андрій Сибіга.

– Чим важливий і цікавий для істориків та дипломатів знайдений вами в турецькому архіві примірник Берестейського мирного договору?

– Насправді цю знахідку можна розцінювати в категорії історичної сенсації. Тому що в силу певних обставин оригінал Брест-Литовського договору українською мовою та ратифікаційна грамота, на жаль, в Україні не збереглися.

Тому віднайдення будь-якого документа – це віднайдення і відтворення нашої історичної пам’яті, підтвердження наших державотворчих традицій. Має надзвичайно важливе і символічне значення будь-який історичний документ, який свідчить про це. А надто документ такого значення – Брест-Литовський договір.

Хочу уточнити, що в османському архіві наша команда віднайшла Брест-Литовський договір та ратифікаційну грамоту. І, напевне, я був першим українцем, який за останніх 100 років доторкнувся до цього шматочка історії. Це неймовірні відчуття! Документ дуже добре зберігся.

Османський архів налічує понад 90 мільйонів документів. На сьогодні лише близько 5% документів архіву оцифровані. Тому, безумовно, нас ще будуть чекати сенсації. І, власне, османський архів з його українікою, я переконаний, містить величезний пласт історичних документів, які дадуть змогу по-іншому, об’єктивніше подивитися на українську історію.

Андрій Сибіга

– А це була несподівана знахідка чи результат планомірних пошуків?

– Я вважаю, що це була винагорода мені, даруйте. Тому що ми справді дуже активно працювали в цьому напрямку завдяки нашим видатним вченим – це тюркологи Олександр Галенко, Олександр Середа. Вони мені відкрили той світ україніки в турецьких архівах. І, як тільки я прибув послом в 2016 році, одна з моїх перших зустрічей була з керівництвом архіву. У цьому році під час зустрічі президентів України та Туреччини було підписано угоду між архівними службами України та Туреччини, що відкрило дорогу до обміну такими документами. Оскільки і в українських архівах є багато документів, які цікаві турецькій стороні.

Взагалі ось цей українсько-османський, українсько-тюркський напрямок дуже недооцінений в Україні. Тому що наша ідентичність також складається і з цих елементів.

Ми переглядали в базі даних, де є слово «Україна». Османський архів має сучасні пошукові системи, і дуже важливо правильно задавати пошукові слова. Документи староосманською мовою, тому це суттєва перепона для українських науковців. В Україні 3–5 осіб володіє староосманською. І в ході пошуку ми з генеральним консулом Олександром Гаманом натрапили на документ, де було просто написано «Українські документи» чи «Документи українською мовою». Припускаю, що той, хто здійснював їх опис, не володів українською мовою і зробив припущення, що вони українською.

Коли ми відкрили віконечко, то під головним титулом було ще понад 100 підвіконечок. І коли ми їх почали відкривати, то першим висвітився герб – тризуб Кричевського. Я спочатку подумав, що це якась брошура, бо він фантастично виконаний і фантастично збережений! Коли ми далі почали відкривати, виявилося, що це міжнародний договір! Це, власне, був двосторонній договір із Туреччиною про визнання новоствореної Української Держави, а також Брест-Литовський договір. Крім того, там ще була долучена ратифікаційна грамота, якою українська сторона в особі гетьмана Скоропадського висловила згоду на обов’язковість цього документа для України. І коли ми побачили цей документ вживу, то важко передати ті емоції.

Документ дуже добре зберігся. Напевно, застосовували турецькомовний примірник, а український просто зберігався в архіві. Дуже класне його оформлення. На той час, 1918 рік, воно справді викликає захоплення і подив, тому що і якість матеріалу, і шовкова стрічка повністю зберегла свої кольори, і великі сургучеві печатки. Все-все повністю збережено і в дуже гарному оформленні. Ми відразу попросили архів зробити автентичну копію.

– Ви зазначили, що в цьому архіві – 90 мільйонів документів. А яку добу вони охоплюють, від якого часу?

– Архів містить документацію, починаючи з ХIV століття і далі. Тобто там зосереджені документи всього періоду існування Османської імперії. Вони справді добре збереженні та потребують свого дослідника, особливо в контексті україніки.

– ХIV століття – це вже завершення князівської доби. Але от козацька доба, очевидно, в цих архівах має бути представлена, позаяк Османська імперія активно просувала свої інтереси, серед іншого, і на території сучасної України. І були проблемні взаємини: козаки ходили на Царгород, на Трапезунд і в Криму на турецькі володіння нападали. Але були моменти, коли відносини між Османською імперією і козацтвом були союзними. Для дослідників козацької доби, які перспективи в турецьких архівах?

– Передусім це було співіснування. Свідченням цього є наші мови, наші культури, наша кухня. В українській мові щонайменше понад тисячу слів тюркського походження, про які ми навіть не здогадуємося.

Тепер про період козаччини. Так, там дуже багато цих документів. Наприклад, я в пошук задавав слово «козак», то мені видало декілька тисяч документів, в яких згадується це слово. Це все треба досліджувати.

Наш відомий дослідник Олександр Середа там віднайшов декілька важливих документів, серед іншого, договір султана з гетьманом Дорошенком. І це один із перших документів, в якому фактично йдеться про міжнародну суб’єктність козацької держави. Тобто ці документи – це величезний пласт нашої історичної пам’яті і державотворчої традиції.

У багатьох випадках це хроніки – ретельна фіксація подорожуючих чи тих, хто збирав податки на території сучасної України, про побут місцевого населення, про його етнічний і релігійний склад. Справді, багатий матеріал особливо щодо південноукраїнських територій.

– Кам’янець-Подільський був деякий час під Османською імперією.

– Він навіть був центром провінції, вілаєту. І Хотин входив до османських володінь, і Чернівці, і Хаджибей, і Очаків. Про Крим я взагалі скажу, що там надзвичайно велика кількість документів, які також ще чекають на свого дослідника. Про Київ, я задавав у пошук, багато документів. Є листування, доповіді воєначальників про бої, у тому числі з козаками. Там все це є.

Ще бачив листи Роксолани або Хюррем Султан – султанші українського походження. І директор архіву зробив копію цих листів мені.

– Кому ж вона листи писала?

– Вона могла писати листи лише своєму чоловікові – султану Сулейману, який вважається одним із найуспішніших султанів. Є листування в контексті її гуманітарних проєктів. Тому що вона будувала багато культових об’єктів по всій Османській імперії. І вони є чудовим прикладом поетичного мистецтва тогочасного.

Але, крім Хюррем Султан, Роксолани, були й інші султанші українського походження, щонайменше чотири. Була така Надія Тюрхан родом з Тростянця Вінницької області. Також надзвичайно впливова, вона дуже багато зробила для своєї батьківщини походження, як вважають історики. Власне, її султанство припадало на період Богдана Хмельницького, а потім і на період Юрія Хмельницького. Це дуже цікаві моменти. І там також є ще багато чого для дослідження.

Сподіваюся, в наступному році ми зреалізуємо щонайменше дослідження трьох українських вчених, для яких ми хочемо знайти відповідне забезпечення, щоб вони певний час попрацювали в османському архіві. І я впевнений, що будуть, знову ж таки, нові відкриття.

– Одна з проблем у роботі з турецькими архівами – це мова документів. Староосманською – це тюркська мова арабським письмом, – наскільки я знаю, зараз більшість турків не можуть читати. Турки наприкінці 1920-х років перейшли на латинську абетку.

– Цим мають займатися фахівці, у нас такі є. Так, цей фактор присутній, звичайно, тому що їх набагато менше, ніж знавців інших мов. Але я переконаний, що, все ж таки, спільними зусиллями нам вдасться це дослідити.

Тут я хочу згадати про Агатангела Кримського, який володів десятками рідкісних мов. Хтось називає цифру 60. І наступного року якраз 150 років від дня його народження. Він стояв біля витоків українського сходознавства. І він випереджував свій час, навіть у порівнянні з турецькими чи західними істориками, настільки глибокими були його дослідження. Дуже сподіваюся, що ми гідно вшануємо його пам'ять, а найкращим внеском у вшанування пам’яті стануть нові дослідження, зміцнення в Україні орієнталістики, тюркології.

До речі, є в османському архіві документи періоду УНР – вони українською і французькою мовами. Особисто віднайшов документ, пов'язаний із відстоюванням новоствореною українською державою своїх південних рубежів.

Також бачив боргові зобов’язання працівників українського посольства в Стамбулі. І тепер жартую: сподіваюся, що зараз нам місто не пред’явить претензій, щоб ми сплатили ці борги, які на той час були набрані дипломатами чи працівниками посольства. Ми знайшли підтвердження, що на той час посольство було у дуже престижному місці, функціонувало 4 роки. Ми його віднайшли і там табличку встановили. Посольство мало навіть два автомобілі, що на той час – небачена розкіш. Тобто держава вибудувала один із важливих атрибутів – дипломатичну службу.

Османська імперія на той час була своєрідним хабом дипломатичним, де перетиналося дуже багато геополітичних інтересів. І Україна там була присутня.

Ми бачили поточні документи, знайшли перші прояви публічної дипломатії, коли дружина українського посла Лотоцького в українській вишиванці на шпальтах центральних газет сфотографувалася. Це мало великий резонанс. Ми знайшли коло спілкування видатних турецьких діячів з нашими дипломатами. І зараз намагаємося знайти в спогадах видатних турецьких діячів відповідні згадки. Тобто, якщо заглиблюєшся, то відкриваються все нові і нові сторінки. Це ніби якийсь детектив захоплюючий. І ти не знаєш, що тебе може чекати далі. А приємні несподіванки, я на 100% впевнений, що вони будуть.

– Очевидно, багато цікавого для українських дослідників може бути в архіві Константинопольського патріархату. Які тут можливості?

– Так, це правда. Бібліотека на Фанарі, тобто бібліотека Вселенського патріархату – це також величезний пласт. Мені здається, що українські вчені ще там не працювали, там спеціальні процедури допуску. Отримання Томосу створює додаткові можливості для релігієзнавців на предмет досліджень.

Є ще бібліотека на острові Халкі, як його називають у Вселенському патріархаті, в Мармуровому морі. Там величезна збірка літератури, манускриптів, рукописів на релігійну тему. Переконаний, що там теж є величезна кількість матеріалу щодо українського питання. Це був такий собі «православний Оксфорд». Дуже сподіваюся, що рано чи пізно ці фонди також будуть досліджені.