Наталя Куліді
523 дитини в Україні загинули внаслідок російської агресії. Про це свідчать дані сайту «Діти війни». Ми ж продовжуємо карбувати пам’ять про цих дітей, розповідаючи їхні історії. Цього разу читайте про 17-річну Настю з Херсону, семирічну Ангеліну та п’ятирічного Артема з Маріуполя. Їхні життя обірвалися у перший місяць повномасштабної війни.
Текст підготувала платформа пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Радіо Свобода. Щоби повідомити дані про втрати – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
«Була дуже талановитою». 17-річна Настя Мостова з Херсону
Настя Мостова. Фото: з архіву родини
У Тетяни Мостової з Херсону росли дві донечки: старша Марійка і на десять років молодша за неї Настя.
«Були різними – як небо і земля. Марія – ніби вчителька, а от Настя росла веселою і безтурботною», – розповідає Тетяна Мостова.
До Насті змалку було багато уваги. Вона мала чимало іграшок. З піклуванням про малечу дуже допомагала старша сестра, згадує мама.
«Пам’ятаю, як Настя була маленька, то казала: «Віддай мене на змагання з поїдання пельменів чи макаронів». Дуже любила їх», – розповідає Тетяна Мостова.
Настя Мостова з мамою. Фото: з архіву родини
І Марійка, і Настя зростали талановитими, розповідає мама. Молодша сестра гарно малювала, відвідувала художню школу, де створювала портрети та натюрморти. Потім услід за старшою вивчала музику – опановувала бандуру.
Донька відвідувала багато конкурсів – шкільні, районні, обласні, всеукраїнськіТетяна Мостова
«Донька відвідувала багато конкурсів – шкільні, районні, обласні, всеукраїнські. Завжди і всюди – Настя, Настя, Настя. Як була маленька, я носила за нею бандуру. А підросла і – «Мамо, у нас конкурс». Схопила інструмент і сама побігла», – розповідає Тетяна Мостова.
У школі дівчинка вчилась на середньому рівні. Завжди креативно підходила до завдань. Любила фізкультуру, волейбол.
«Настя не була так званою зручною дитиною. Була справжньою особистістю. Яскравою, обдарованою, неординарною та дуже творчою дівчинкою, яка одразу запам’ятовувалась. Також дуже гарна зовні. Темне волосся і великі блакитні очі… Привертала увагу до себе», – згадує класна керівниця Насті Мостової з 4-го по 9-й клас Наталя Мітіна.
Вона додає, що Настя була генераторкою ідей, якими запалювала однолітків: «Якщо знала, що буде свято, одразу мала свої пропозиції. «А можна я оце зроблю та оце?», – згадує класна керівниця.
Настя Мостова виконує «Мамину калину» на бандурі:
Дівчина захоплювалась також рукоділлям. У дев’ятому класі з нагоди новорічного свята створила кілька іграшок із ниток. Класна керівниця зберігала їх після випуску Насті.
Закінчивши 9-й клас, дівчина вступила у Херсонський професійний ліцей харчової промисловості на спеціальність «Художник розмальовування по дереву». Обрала фах сама. Хоч мама пропонувала інші варіанти, та дівчинці до душі було саме малювати.
Настя Мостова. Фото: з особистого архіву родини
Керівниця групи у ліцеї Вікторія Базиченко розповідає: Настю знав увесь заклад. Вона брала участь у кожному заході.
Настя мала дуже гарний голос. Чудово співала на конкурсах із бандуроюТетяна Волгірєва-Туркова
«Настя мала сильний, потужний голос. Виступала з дівчатками не тільки зі своєї групи, а й з інших», – розповідає Вікторія.
«Ми покладали на Настю великі надії. Вона була дуже талановитою, динамічною», – говорить Наталія Калініченко, яка на момент навчання дівчини була заступницею директора ліцею з виховної роботи та викладачкою.
У вільний час Настя брала додаткові уроки з вокалу, відвідувала заняття Тетяни Волгірєвої-Туркової. До цього в жінки навчалась старша сестра Насті, Марійка.
«Настя мала дуже гарний голос. Чудово співала на конкурсах із бандурою. Була одягнена в український костюм, віночок, мама заплітала їй косу», – каже викладачка Херсонського фахового коледжу музичного мистецтва Тетяна Волгірєва-Туркова.
Настя Мостова разом з сестрою. Фото: з особистого архіву родини
Дівчина виконувала на бандурі саме українські пісні.
«А куди на бандурі російське співати? Не лягає воно», – говорить Тетяна Мостова. Одного разу Насті пропонували перейти з класичної бандури на електро, але їй подобалася саме класична.
Перед повномасштабним російським вторгненням Настя жила окремо від Тетяни. 1 березня 2022 року з подругою завітала до мами. Близько 16:00 дівчата вирушили до себе. Їх на машині приїхав забрати знайомий подруги. Того ж дня в Херсон зайшли російські військові.
Невдовзі машину, в якій перебували друзі Насті, виявили розстріляною. Всередині були дві людини – подруга Мостової та її знайомий. Саму Настю знайшли надвечір 2 березня у морзі. Її теж розстріляли, але за кілька кілометрів від авто.
Настя Мостова. Фото: з особистого архіву родини
Чому вбили мою доньку? Як? За що?Тетяна Мостова
«Судмедексперт сказав, що Насті надавали першу домедичну допомогу. Але як можна людині надавати першу домедичну допомогу, коли мені надсилають відео, на якому донька лежить вниз головою? Як тоді її надавали?!» – говорить мама Тетяна Мостова.
Анастасію Мостову поховали на Кладовищі геологів у Херсоні.
Через майже два роки від убивства у мами одні запитання: «Чому вбили мою доньку? Чому?! Як? За що?». Дотепер немає інформації про це, каже Тетяна.
7-річна Ангеліна любила гімнастику і математику, 5-річний Артем обожнював музику. Двоюрідні сестра і брат з родини Єрашових із Маріуполя
Ангеліна Єрашова. Фото: з особистого архіву родини
Микола й Анастасія з Маріуполя зустрічались рік, а потім одружились. Коли Анастасія закінчила технікум, сім’я задумалась про народження дитини.
Невдовзі дізнались, що у них буде донечка. Родина дуже зраділа звістці. Тим паче донька Миколи – молодшого серед трьох рідних братів – мала стати першою онукою у сімействі.
«Перша дитина та перша дівчинка у родині», – говорить тітка Лідія Єрашова.
«Спочатку хотіли назвати її Маша або Даша. В останній момент, коли вона вже народилася, я запропонував ім’я Ангеліна», – розповідає тато Микола Єрашов.
Дівчинка була його копією за зовнішністю. Росла спокійною, посидючою. Довго могла бавитись іграшками на одному місці.
Ангеліна Єрашова. Фото: з особистого архіву родини
«Здебільшого купували їй книжечки. Вона любила слухати казочки. Також подобались дерев’яні конструктори», – згадує Микола.
Ангеліна Єрашова. Фото: з особистого архіву родини
Здебільшого купували їй книжечки. Вона любила слухати казочки. Також подобались дерев’яні конструкториМикола Єрашов
Коли Ангеліні було п’ять, у неї з’явився рідний молодший братик – Тихон.
«Вона його навчала всьому. Була для нього вихователькою. А він її любив. Діти були схожі за характерами, мали подібну манеру поведінки», – розповідає Микола Єрашов.
Ангеліна займалась танцями, пізніше забажала відвідувати гімнастику. Ходила у школу усного рахунку «Соробан», в дошкільний вік уже могла подумки рахувати навіть у межах тисячі. У 2021 році пішла у перший клас.
«Ми у понеділок йдемо на тренування на гімнастику, у вівторок відпочиваємо, у середу – «Соробан», у четвер – ще кудись, – пригадує Микола Єрашов. – Дружина водила дітей на спектаклі до драматичного театру. Разом усі ходили на піцу. Влітку їздили до парку, брали м'яч, смажили м'ясо, грали у футбол – так і відпочивали».
«Я колись подарувала їй пухнастого кролика – брелок, який можна кудись вішати. Ангеліна сказала, що так хотіла цього кролика. Запам’ятала її слова на все життя: «Ти – моя улюблена подружка», – пригадує Лідія Єрашова.
Родина Єрашових. Фото: з особистого архіву родини
Син Лідії Артем був другою дитиною після Ангеліни у великій родині Єрашових. Він народився у сім’ї іншого брата – Володимира. Чоловік займався скляно-меблевим бізнесом, а Лідія працювала у банку. Одружились на початку 2016 року, а за місяць дізнались, що ще цьогоріч стануть батьками.
Артем Єрашов. Фото: з особистого архіву родини
«Ми хотіли дитину. Це був наш свідомий крок», – каже мама Лідія.
Її більшу частину життя виховувала бабуся, яка мріяла про народження сина, якого б назвала Артемом.
«Але цього так і не сталось. Бабуся мені казала: «Ось буде в тебе син – назви його Артем», – пригадує Лідія.
2017 рік вони з чоловіком уже зустрічали у новому статусі – батьків маленького Тьоми. «Перші місяці життя син був схожим на тата. Та й потім усі казали, що він – його копія», – згадує Лідія.
Артем зростав життєрадісним, добрим. Любив слухати музику, танцювати та співати. У дитсадку охоче брав участь у всіх дитячих заходах.
«Син відвідував дитячі розвивальні заняття. Ми планували його пізніше віддати на танці. Вирішили, що це буде гарний внесок у його фізичну підготовку і загалом дисципліну», – каже Лідія.
Артем Єрашов разом з мамою. Фото: з особистого архіву родини
«Світлий і добрий хлопчик. Пам’ятаю, як він підбігав та казав: «Обнімашки», і ми обіймалися. Якщо ображався, говорив: «Пожалій». Я його цьому навчила», – розповідає сестра Лідії і тітка Артема Валентина Опанащук.
Вона багато часу проводила з ним, брала його гуляти зі своїм сином та ще одним племінником.
Тьома дуже любив Ангеліну. Ми намагалися, щоб вони бачилися якомога частішеЛідія Єрашова
«Пам’ятаю, як ми гралися у парку та падали у високу траву. Наступного разу прийшли, а її скосили. Тьомка питав, куди поділася трава… Одного разу вдома хлопчики знайшли велику банку крему та обмазали собі голови. Дуже смішні були», – згадує Валентина Опанащук.
Вихідні Лідія, Володимир і маленький Тьома проводили активно: ходили у парки, катались на велосипедах і самокатах, їздили на море – хлопчик обожнював купатись. І обов’язково відвідували родини братів чоловіка.
«Тьома дуже любив Ангеліну. Ми намагалися, щоб вони бачилися якомога частіше», – розповідає Лідія.
Татко Володимир іноді брав сина до себе на роботу. Там малюк, граючись склорізом, вдавав наче працює, як батько.
Артем Єрашов з батьками. Фото: з особистого архіву родини
«Я біг і кричав: «Літак!». І все…»
Я не хотіла розповідати синові, що почалась війна. Коли стріляли, намагалася його відволікати. Артем почав розуміти, що відбувається. Він дуже плакавЛідія Єрашова
Повномасштабне російське вторгнення застало родини Єрашових раптово.
«23 лютого 2022-го я брав відпустку. Ми хотіли кудись поїхати – у Запоріжжя чи Дніпро. Але в автомобілі зненацька потік антифриз. Подумав, що відремонтую – і тоді кудись поїдемо. А зранку 24 лютого зателефонував брат і сказав, що почалась війна. Вийшов на вулицю – десь вдалині вже лунали вибухи», – розповідає Микола Єрашов.
Єрашові з дітьми залишались у себе вдома.
«Я не хотіла розповідати синові, що почалась війна. Коли стріляли, намагалася його відволікати. Та ставало дедалі гірше. 5-6 березня почалися сильні прильоти у центрі міста, де ми жили. Артем почав розуміти, що відбувається. Він дуже плакав... Син боявся, кричав: «Солдатику, не стріляй», – розповідає Лідія Єрашова.
Артем Єрашов з батьками. Фото: з особистого архіву родини
У неї трапилась істерика лише раз, коли до квартири залетіли частини від пострілу мінометаМикола Єрашов
За словами Миколи Єрашова, його старша донька поводилася спокійніше. Ангеліна робила все, що скажуть їй батьки, не піддавалась паніці.
«У неї трапилась істерика лише раз, коли до квартири залетіли частини від пострілу міномета. Вибухнуло на першому поверсі, але уламки прилетіли аж на наш, сьомий», – розповідає Микола Єрашов.
9 березня три сім’ї Єрашових об’єднались у приватному будинку одного з братів. Лідія говорить, що разом було спокійніше.
«10 березня ми прокинулися, нагодували дітей. Чомусь я всіх умовила спуститися до підвалу – жінок і дітей. Підвал був дуже маленьким. Ми не чекали прильоту, лише боялися уламків від сусідніх влучань. Просто, щоб трохи убезпечити себе, спустилися в цей злощасний підвал. Це троє жінок та п’ятеро дітей», – пригадує вона.
Артем Єрашов. Фото: з особистого архіву родини
Нас затиснуло з усіх боків землею. Ми не могли вибратисьЛідія Єрашова
Чоловіки залишались на поверхні. Микола згадує, як побачив літак у небі: «Я біг і кричав: «Літак!». І все…».
Снаряд із літака влучив просто у літню кухню. Знесло й будинок, що був поряд – залишились лише уламки стін та дверна лутка.
«Ми внизу відчули, що поверхня вібрує, нас затиснуло з усіх боків землею. Зверху зрушились плити підвалу. Ми не могли вибратись», – згадує Лідія Єрашова.
Артем Єрашов з татком Володимиром. Фото: з особистого архіву родини (папка Артема)
«Я не знаю, скільки пролежав непритомний. Прокинувся через те, що з підвалу кричала моя дружина. Я не міг вибратися – зверху купа цегли та залишків будинку, балки придавили. Допомогли сусіди, які прибігли нас рятувати», – розповідає Микола.
Чоловіки кинулись рятувати дружин і дітей. Поряд допомагали сусіди. Всі намагались діяти якомога обережніше, аби людей не завалило сильніше.
Микола згадує, що на вулиці побачили «швидку». Вона зупинилась, але коли медики зрозуміли, що людей тільки викопують із-під завалів, поїхали далі, бо не мали часу чекати.
«Дістали Артемка, намагалися його відкачати… Донька лежала внизу, її останньою дістали. Вона, виходить, сиділа під стіною. Не знаю, як так вийшло, що стіну склало, а зверху стояла племінниця», – розповідає Микола.
Ангеліна Єрашова. Фото: з архіву родини
Артема й Ангеліну довелось самотужки везти до лікарні.
«Там мені одразу сказали, що все – клінічна смерть у доньки. Але я в неї намацав пульс на ніжці. Лікарі відповіли, що такого не може бути… Так до доньки ніхто і не підходив…», – говорить Микола.
Загиблих дітей хотіли поховати у братській могилі, але Єрашові заперечили.
«Я сказав, що не дам такого зробити зі своєю дитиною», – каже Микола.
Рідні забрали тіла Артема й Ангеліни та самотужки поховали їх у п’ятому мікрорайоні на галявині неподалік церкви. Там недалеко жила бабуся Єрашових.
Ангеліна Єрашова. Фото: з особистого архіву родини
За кілька днів після трагедії Єрашові виїхали з Маріуполя.
Влітку Лідія та Микола повернулись, щоби перепоховати дітей – вже офіційно.
Тьому та Ангеліну викопали без насЛідія Єрашова
«Ми були в дорозі, нам телефонували сусіди та говорили, що по місту викопують тіла. Ми не встигли лише на один день… Тьому та Ангеліну викопали без нас. Їхні тіла ми забирали в морзі. Ну як морзі – якісь старі склади крамниці, де лежали люди», – розповідає Лідія.
Дітей вдалось перепоховати на Старокримському кладовищі.
Під час тієї поїздки в Маріуполь Микола відшукав на згарищі документи, завдяки яким він із родиною зміг виїхати за кордон.
Ангеліна Єрашова разом з Артемом Єрашовим та тіткою Лідією. Фото: з особистого архіву родини
Якийсь час дві родини Єрашових жили у Польщі, потім перебрались у Норвегію. Зараз дорослі працюють, 4-річний Тихон, молодший брат Ангеліни, вчить мову, ходить у садочок.
Тато Микола каже: «Уривками він згадує події в Маріуполі. Питає: «А коли ми поїдемо до Ангеліни, а коли ми її побачимо?» Хоча ми пояснювали, що його сестричка вже давно на небі…»
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Піднімаємо голову, ракета летить на шаленій швидкості – і все». Долі українських дітей, яких убила Росія ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Глухий «бум» – і будинок звалився на нас». Чотири історії підлітків, яких убила Росія ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Ракетами по садочках, танками – по будинках: як Росія вбиває українських дітей ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Його волосся роздував вітер. Він був як живий». Історії дітей, яких убила Росія ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Батьків убили чи викрали, а дітей депортували: маленькі українці розповіли свої історії на міжнародному форуміМасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.