ЗАПОРІЖЖЯ – Жителька Херсонщини Оксана Шелест нині допомагає родинам, які, як і її власна, були змушені покинути рідні домівки через повномасштабне вторгнення РФ до України. Проводить у Запоріжжі в парі з психологом заняття для жінок-вимушених переселенок з дітьми. Первинно Оксана відвідувала подібні заняття як звичайна учасниця. Та згодом їй запропонували попрацювати з дітьми, адже жінка присвятила 25 років свого життя роботі з ними – була вихователем у спеціалізованому садочку для дітей з вадами мовлення у рідній Каховці. Нині ж Оксана Шелест проводить родинні заняття з арт-терапії для мам-переселенок і їхніх дітей.
Оксана Шелест разом з колегами проводить заняття для вимушених переселенок з дітьми. Для тих, кому, як і її родині, довелося покинути свою домівку через російську агресію.
«Коли ми приїхали в Запоріжжя з окупації, великий такий шлях пройшли, то для мене це було повернення до життя, тому що я втратила свою працю, своє коло не тільки друзів, коло, де я спілкувалась з дітьми. Це моє життя було», – ділиться, що для неї означають такі заняття.
Нова Каховка
Оксана 25 років пропрацювала з дітьми – була вихователькою дитсадка. Жила з родиною у Новій Каховці Херсонської області. Її місто від перших днів повномасштабного вторгнення Росії до України – в окупації.
«Перші два тижні просиділи у підвалі, тому що в місті, навколо міста стояли «Гради». І вони кидали їх на правий берег. Це було важко. Я навіть згадувати іноді не хочу таке, тому що це біль, страх. Мабуть, страх – найперше, бо коли ти підіймаєшся з підвалу, щоб перекусити, біля під’їзду в цей час починається кулеметна черга. Виявляється, нас так привчали до «комендантської години».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Обстріли, брак продуктів, мародерство: життя людей на півдні України внаслідок вторгнення РФВирватися з окупації
Шлях на підконтрольну Україні територію для родини Оксани виявився не з легких. Родин шукала безпечних для себе маршрутів:
«Виїхати дуже важко було. Через Крим ми не хотіли – наша родина вирішила, ми не поїдемо через Крим, через Росію. Люди проклали шлях до Миколаєва через Херсон, і потім від Херсону на Кривий Ріг. Давидів Брід називався. Але там дуже багато людей загинуло».
Your browser doesn’t support HTML5
Українці, які вирвалися із окупації. Новий наступ армії РФ?
Вихати з окупації родині Оксани вдалося тільки влітку 2022 року через гуманітарний коридор, що тоді ще діяв у Василівці Запорізької області.
«Влітку відкрили перехід «Василівка» біля Запоріжжя. Ми вирішили їхати. Це була я з чоловіком, дитина і мама моя. Дуже тяжко було переїжджати, бо ми прожили в полі 5 днів. Дуже повільно пропускали, бо всіх обшукували. Поряд розривалось, але що робити? Назад повертатись ми точно не хотіли», – пригадує співрозмовниця Радіо Свобода.
У Запоріжжі
Вибравшись з окупації, родина Оксани опинилась у Запоріжжі. Тоді це був своєрідний гігантський хаб для переселенців з окупованої території Запорізької, Донецької та Херсонської областей, які через Василівку виїжджали до підконтрольної Україні території.
В місті діяли різні програми і організації з підтримки людей, що змушені були через війну покинути свої домівки. Так, на очі Оксані потрапило оголошення в телеграм-каналі про захід «Безпечного простору для жінок та дівчат, що постраждали від війни».
«На той момент це було важливо – розповісти, хто ти, звідкіля і що болить. Я раз прийшла. Потім виявилось, що це проєкт на постійній основі, і ще раз прийшла. І так пішло, приходила, плакала. Так, було дуже тяжко перші рази. Але почали приходити одні й ті ж мамочки, ті ж дівчата. Ми почали спілкуватися все більше і більше. І в мене зараз є моє коло друзів», – каже Оксана.
Первинно вона відвідувала заходи «Безпечного простору для жінок та дівчат, що постраждали від війни» як звичайна учасниця. Та вже згодом почала працювати з дітьми, які приходили до простору разом з рідними:
Під час заняття з дітьми Оксана запропонувала їм розмалювати власну емоцію
«Якраз була кімната для дітей, зона для дітей. І з дітьми теж треба було, щоб хтось перебував, хтось з ними гуляв, і мені запропонували побути з дітьми, ми там гралися. Одне за іншим. Потроху, потроху пішло. І зараз проєкт постійно працює».
Розпакувати валізи
Жінки-вимушені переселенки разом зі своїми дітьми під час заняття з арт-терапії роблять обереги для українських бійців
Та Оксана не лише зараз знову працює з дітьми, а пішла вчитися арт-терапії для дітей. Паралельно проводить для мам-переселенок і їхніх дітей спільні заняття з арт-терапії, організацію яких взяв на себе фонд «Імпульс.ЮА», що до повномасштабного вторгнення займався розвитком і підтримкою дітей у Запоріжжі.
Сьогодні на занятті роблять обереги для українських військових в шпиталь. Оксана показує створені юними учасниками заходу та їхніми рідними поробки.
«Надихає результат. Результат – це що діти гордяться тим, що вони роблять. Є вже посмішки. Є те, що приходять батьки не один раз, по кілька разів, раз і розповідають: «Ми почали вдома більше приділяти уваги своїм дітям», – каже жінка.
В планах в Оксани – продовжити навчання: пройти курс з арт-терапії для дорослих і, можливо, навіть освоїти професію психолога.
Жінки-вимушені переселенки разом зі своїми дітьми під час заняття з арт-терапії роблять обереги для українських бійців
Каже: хоче розвиватися, жити повним життям і налаштовує на це й переселенок з дітьми, що відвідують її заняття з родинної арт-терапії.
«Я їх розумію. Я біль теж перенесла. Перенесла і переношу досі ось це бажання повернутися додому, ось цей сум за рідним містом. Я їх розумію, тому мені якось легше до них підходити, з ними розмовляти. Буває таке, що мами і поплакатися хочуть. Але я їм даю надію, що треба жити. Я в голові розпакувала валізи і почала жити тут. Бо дитині потрібна мама яка? Не нервова, спокійна, впевнена. Розпаковуйте валізи. Живіть тут і зараз», – каже Оксана.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Прийміть нас такими, які ми є, і ми відкриємо для вас небо». Дитина допомагає армії і пояснює світові, як зрозуміти людей з аутизмом ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Шматочок зберігся, а все решта – в руїнах». Переселенці розповідають свої історії, малюючи довоєнні міста ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: 80% українців хочуть повернутися додому – інтерв’ю з представницею ООН у справах біженців