Релігієзнавця Ігоря Козловського затримали 27 січня 2016 року біля його будинку в Донецьку, в день, коли на центральній площі була спроба підірвати пам’ятник Ленінові. Того дня містом відбувалися рейди, і підконтрольні угрупованню «ДНР» силовики прийшли до вченого, бо давно стежили за ним.
Потім було майже два роки ув’язнення і катувань, але вчений навіть у катівнях «МГБ» угруповання проводив лекції серед затриманих і намагався розрадити їх у полоні. Звільнили Ігоря Козловського 27 грудня 2017 року.
Як склалося життя після звільнення з полону, з якими проблемами стикнувся вчений, і як проходив період адаптації, Ігор Козловський розповів Радіо Донбас.Реалії.
– За мною довгий час було стеження. І доноси були, тож у них (бойовиків – ред.) уже була справа на мене. Вони заарештували мене, коли я виходив зі свого під’їзду, це недалеко від центральної площі, і кинули до підвалів. Я не розумів, за що саме.
А вже під час катувань вони зачитували всі доноси, в яких було сказано, що Козловський займає проукраїнську позицію, підтримував Майдан, один із організаторів міжконфесійного молитовного марафону, має вплив на людей – і тому є небезпечним.
– Через те, що був такий сильний розголос: і кампанія «Free Kozlovskiy» у соцмережах, і багато діячів політики та мистецтв висловилися за ваше звільнення, – це якось вплинуло на ваше перебування в полоні?
Ти отримуєш звісточку, що за тебе борються, що у тебе є надія
– Після перших катувань із мішком на голові мене завели в кабінет, де сиділа людина в цивільному, але було зрозуміло, що це військовий, скоріш за все, російський ФСБшник. Він сказав прямо, що вони все про мене знають, і я ворог, але переконувати мене в чомусь не збираються. Він сказав, що я цікавий лиш для того, щоб мене обміняти на їхніх бійців. Я дізнався про флешмоби випадково, вже в 17-му році. В той час ми перебували в підвалах СІЗО, це колишні камери смертників, вони повністю ізольовані, й інформація туди практично не потрапляє. Але раз на тиждень нас вели в лазню, і там хоч якось можна обмінюватися інформацією, і один із в’язнів сказав, що за мене стоять і Джамала, і Вакарчук, і Жадан, і багато хто з інших діячів культури. Це було надихаючим моментом, бо ти отримуєш звісточку, що за тебе борються, що у тебе є надія.
– Як ви дізналися про свій обмін?
– Той день, 25 грудня 2017 року, ввечері в колонію прийшли оперпрацівники і лікар. Було зрозуміло, що щось відбувається, але вони не говорили прямо, що буде обмін. Оперпрацівник дав підписати папір, що я не маю претензій стосовно свого перебування. Наступного дня везуть у СІЗО, і там ти зустрічаєш інших, кого привезли з різних колоній, і ми вже знаємо, що буде обмін. А 27-го вже починається цей процес: підписуєш документи, тобі видають твій паспорт і везуть на лінію розмежування.
– Що відбувалося після звільнення? Чи була якась допомога, крім того, що всіх відвезли до лікарні? Чи працювали з вами психологи? Або ж запитували про ваші потреби?
– Це традиційно називається «третій етап твого полону». Перший етап, коли ти потрапляєш – це шоковий момент і нерозуміння, що відбувається. Другий етап – етап очікування і життя в тих умовах. А потім – ти звільнений. Ти вже на свободі.
Чи звертали увагу на стан бранців? Ні. Чи працював (психолог – ред.)? …Ніхто не працював. Тим більше, я так думаю, що у нас і служби такої немає, яка б спостерігала за самим звільненням. Жоден спеціаліст із психотерапії не намагався навіть спілкуватися.
Держава виявилася неспроможна побачити проблему і відкритися цим викликам
Все залишилося там, на окупованих територіях: це і твоя квартира, і твоє майно, і твій одяг, твоє минуле. Практично все. Це нова сторінка. І ти один на один, фактично, зі своєю родиною тут. І ні, практично ніхто не допомагав. Було, як і у всіх переселенців. Стаєш на облік і все, як інші. Шукаєш житло в оренду. Ти повинен заробляти гроші, щоб підтримувати свою родину, бо дружина пенсіонерка, у неї хвора мати, ще й додатково хворий твій син, який вже понад 20 років лежить зі зламаним хребтом і потребує постійного догляду. На тобі велике навантаження і відповідальність. Ти наодинці.
Я можу дати цьому якесь когнітивне пояснення, але ж більшість це розуміє інакше. В них виникає образа, роздратування, зневіра
Держава виявилася неспроможна побачити проблему і відкритися цим викликам. Наприклад, наші хлопці живуть хто в гуртожитку, хто де. А це вже дорослі люди, поважного віку. І ось ця людина лишається один на один з собою і проблемою. Це відчуття покинутості.
У мене претензій немає, але я знаю стан речей і можу дати цьому якесь когнітивне пояснення, але ж більшість це розуміє інакше. В них виникає образа, роздратування, зневіра інші емоційні реакції. А це ж такий вибуховий матеріал.
П'ятий президент України Петро Порошенко (посередині) разом зі звільненими з полону українцями, яких утримували російські гібридні сили на окупованій частині Донбасу
– А чи відбувалися якісь дії з боки СБУ? Чи опитували, збирали свідчення?
– Цим мали б займатися спеціалізовані органи, щоб збирати свідчення і передавати їх в Гаагу, але цим займаються здебільшого громадські організації, але не держава. Це є дуже сумним фактом.
У 2020–2021 роках Офіс генпрокурора кілька разів повідомляв про підозри причетним до катувань полонених. Донецька обласна прокуратура заочно повідомила про підозру двом учасникам утвору «МГБ ДНР», які незаконно утримували українських громадян у підпільній в’язниці «Ізоляція» в окупованому Донецьку, раніше заочне повідомлення про підозру оголосили колишньому комендантові в’язниці Денисові Куликовському, відомому на прізвисько Палич, було кілька повідомлень про такі ж процесуальні дії щодо ймовірно причетних до жорстокості в інших тюрмах окупованої території. Офіс генпрокурора і СБУ заявляли, що працюють зі звільненими в рамках останніх обмінів і беруть у них свідчення.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: ОГП повідомив про дві підозри за незаконне утримання українських громадян у підпільній в’язниці «Ізоляція»– Як вам вдалося пропрацювати все пережите?
Простір вдячності і боргу любові допомагає не просто банально соціалізуватися, а жити повноцінним життям
– Мої учні, які виїхали на вільну територію, дуже мене підтримали, бо створили атмосферу. Вони допомагали мені, наскільки це було можливо. Збирали їжу, передавали через блокпости, інші учні це приймали і везли мені, щоб передати в СІЗО або в колонію. Я їм вдячний, цей простір вдячності і боргу любові допомагає не просто банально соціалізуватися, а жити повноцінним життям. Тим більше, наступного ранку після звільнення заступник директора інституту філософії Анатолій Миколайович Колодний йде до Патона (тодішнього президента Національної академії наук України Бориса Патона – ред.) з проханням дати мені ставку в інституті. І фактично з лютого я почав працювати в Інституті філософії серед моїх побратимів-науковців, які також боролися за мене. Потім мене почали запрошувати читати лекції в різні навчальні заклади. Там простору для спілкування з іншими людьми відкривається більше.
– Ви якось допомагаєте колишнім полоненим?
– Безумовно, я спілкуюсь з багатьма, намагаюся матеріально допомогти, наскільки це можливо. Також ми спілкуємося в рамках платформи звільнених політв’язнів, яку ми організували з бранцями, які були в Росії, Криму і ОРДЛО. Це також простір, де ми можемо чути один одного.
Більше про платформу Колишні «в'язні Кремля» заснували нову платформу «Звільнення в'язнів» (трансляція)– На вашу думку, чого не вистачає державі для допомоги звільненим? Що треба зробити, щоб люди, які повертаються з полону, не відчували себе покинутими?
– Держава відрізняється від громадянського суспільства тим, що суспільство є на відстані простягнутої руки. І в деяких випадках краще звертатися до суспільства, правозахисних спільнот або благодійних фондів – вони більш відкриті. Державі складніше, бо її механізм більш повільний, і він працює завдяки законодавству. А відсутність закону про полонених і заручників – а вже восьмий рік іде війна, і він відсутній – для держави це ганьба.
В системі побудови світу є два принципи: милосердя і справедливість. Відсутність такого закону – це якраз порушення милосердя і справедливості. Треба ж хоч поставити на облік людей, які це пройшли, подивитися, які в них є потреби, хто до чого може бути залучений для розробки цієї програми. А такої аналітичної роботи немає.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безплатно). Ваше ім’я не буде розкрите