«Жінка з Ірпеня раділа, що може забрати тіло чоловіка» – парамедик Кіра Нечай

Кілька тижнів тому фотографії дівчини з медичного батальйону «Госпітальєри» із незвичайною гвинтівкою (це був американський карабін KRISS Vector) розійшлись по всьому українському сегменту фейсбуку і телеграму. Це була Кіра Нечай – співробітниця Національного агентства з питань запобігання корупції, інструктор тактичної медицини і, з 24-го лютого, парамедик-доброволець. На початку весни Кіра виконувала бойові задачі біля Києва, а зараз працює на сході України. В інтерв’ю Радіо Свобода вона розповіла, як прийшла до «такмеду», що бачила під час евакуації мирних мешканців з-під Києва та що вважає своїм успіхом в антикорупційній діяльності.

– Якою була ваша реакція та реакція ваших близьких на величезну популярність фотографії?

– Чесно кажучи для мене це була неочікувана ситуація. Ця фотографія з’явилась, коли друг попросив мене зробити фото в плитоносці для виробника спорядження. Я її зробила та скинула йому, а потім фото розлетілось буквально за кілька годин – по ЗМІ, по пабліках. Це було неочікувано. Друзі відреагували, напевно, позитивно.

– Як ви прийшли до тактичної медицини, чим займалися до цього?

– Мій шлях до тактичної медицини почався ще на початку війни. Під час Майдану я закінчувала університет, ми з подругою долучились до волонтерської діяльності, потім проходили курси з надання медичної допомоги.

Коли почалась війна, відправились на курси з тактичної медицини. Я планувала їхати парамедиком на схід, але через отриману спортивну травму, не мала змоги це зробити. Тому я акредитувалась в українській військово-медичній академії і проводила навчання з тактичної медицини для мобілізованих військовослужбовців.

Після 2015 року, коли активність бойових дій зменшилась і припинилась мобілізація, я почала шукати можливості бути корисною в цивільному житті.

Я брала участь в діяльності громадських організаціях, а на момент повномасштабного вторгнення працювала в Національному агентстві з питань запобігання корупції (НАЗК). Ну а 24-го лютого, коли розпочалась повномасштабна війна, я вирішила, що час застосувати свої знання на практиці.

Зараз поряд зі мною є різні люди. Є ті, хто пішов воював у 2014-2015 роках, потім повернувся до мирного життя, а зараз знову на фронті. А є і такі, для кого це перший досвід участі в бойових діях. Як власне і для мене.

– До НАЗК ви працювали і в інших антикорупційних організаціях. Чи було це корисно для вас і для країни? Чи вдалось досягти поставлені задачі?

– Я думаю, це було корисно. Я починала в громадській організації, яка називалась «Антикорупційний штаб». Ми робили проєкт «База прихованих інтересів» – там поєднувались данні з реєстрів про бенефіціарних власників, їхніх пов’язаних осіб і депутатів Київської міської ради, а потім і інших місцевих рад.

Це був автоматизований інструмент, який дозволяв моніторити чи виділяється міською радою кошти на структури і проєкти, що пов’язані із самими депутатами. Цей інструмент був доступний кожному, і він діє досі, причому в більших масштабах.

Робили також антикорупційну карту ремонтів Києва – можна було автоматично простежити, чи виділялись кошти на ремонт того чи іншого об’єкту біля кожного дому. В НАЗК я працювала в січні-лютому 2022 року, у відділі розробки навчальних програм, в офісі доброчесності.

– Що вас вразило після того, як почалась повномасштабна війна? Які задачі вам доводилось виконувати?

– Відверто кажучи, я не можу сказати, що була дуже здивована. Я передбачала подібний розвиток подій, розуміла, що рано чи пізно станеться повномасштабна війна. Після всього, що відбувалось в попередні роки, важко сказати, щоб мене щось вразило.

Ми в «Госпітальєрах» працюємо екіпажами – водій, вогневик, медик і парамедик. Я – парамедик і спочатку наш екіпаж працював у Київській області, коли там була зона бойових дій. Здебільшого це напрямок Пущі Водиці, де в нас був стабілізаційний пункт. Також ми працювали в Ірпені і Гостомелі, евакуйовували поранених, стабілізували їх та відвозили до найближчих лікарень – до 7-ї та 8-ї в Києві.

Коли були «зелені коридори» для евакуації мирного населення, ми також долучались до допомоги. А коли зона бойових дій відсунулась від Києва, наш екіпаж їздив на схід на ротації.

– Журналісти Радіо Свобода знімали евакуацію мирних жителів з Ірпеня та стали свідками того, як вони потрапили під мінометний обстріл російських військ. Чи були ви там тоді? Чи бачили інші подібні воєнні злочини?

– Найкраща відповідь на це запитання – це машина, що стоїть на Ірпінському мосту. На лобовому склі в ній наліпка «Діти Евакуація». І все лобове скло разом із цим листочком прострілено з вогнепальної зброї.

По людях, які йшли тоді цим мостом, можна було зрозуміти з яких районів вони виходили. Хтось йшов більш-менш нормально, а хтось був настільки наляканий, що білою тканиною намагався закритись, не розуміючи, що вони вже у безпеці.

Найбільше мені запам’яталась жінка, яка евакуювалась з Ірпеня. Вона була поранена, а її чоловіка взагалі застрелили.

Він сам був з Луганська, пройшов через тюрму так званої «ЛНР», і переїхавши разом із дружиною під Київ, дуже сподівався на мирне життя. Але «русский мир» знайшов його і там. Коли чоловіка вбили, жінка раділа, що можна було хоча б забрати тіло для поховання.