Реакція Ватикану на Голодомор в Україні: чи належно реагував Святий престол

ЛЬВІВ – Як Ватикан зреагував на Голодомор в Україні і що взагалі знав Святий престол про Великий Голод в 1932-1933 роках? Десятки документів зібрані у книзі «Святий престол і Голодомор: документи з Секретного архіву Ватикану про Великий Голод 1932-1933 років у радянській Україні», над виданням якого працювали канадські історики українського походження – професор Любомир Луцюк та отець Атанасій МакВей.

Нині Ватикан серед держав, які визнали Голодомор 1932-1933 років геноцидом.

Греко-Католицька церква інформувала західний світ про штучний голод у Великій Україні. У Німеччині, Чехії, Франції, Канаді відбувались поминальні служби за жертвами Голодомору.
Глава Греко-Католицької церкви митрополит Андрей Шептицький у грудні 1932 року дізнався від Закордонного бюро Української радикально-демократичної партії у Празі про те, що українці у Великій Україні вмирають від штучного голоду, влаштованого Москвою.

Шептицький, який із 1929 року через важку хворобу вже самостійно не міг ходити, розпочав активну діяльність із збору інформації. Було створене бюро, яке збирало всі факти про Голодомор. У Галичині почав працювати Комітет допомоги голодуючим, і зі Львова інформували міжнародну спільноту про ті жахіття, які коїв комуністичний режим в Україні. Власне авторитет митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, який став на захист зморених голодом українців, сприяв тому, що світ дізнавався правду про жахливу ситуацію у Великій Україні.

«Коли подивимось на 1932-1933 роки, то для Ватикану Україна була частиною СРСР, а Галичина – Польщею. У Ватикані обговорювалось питання голоду південній і західній Росії, тобто УРСР, Кубань, що в тих регіонах є масові жертви і масові страждання.

Радянський Союз докладав зусиль, щоб інформація про те, що відбувалось в Україні, не виходила за межі. До того ж на Заході було досить сильне, так би мовити, прорадянське лобі. Інформація про голод на Захід доходила мінімально в 1932 році. У кінці 1932 і на початку 1933 років – більше повідомлень. Найчастіше вони передавались дипломатичними каналами, тобто через дипломатів. Ватикан також отримував інформації від дипломатів, в першу чергу італійських. Також Ватикан доклав зусиль, щоб отримана інформація була опублікована у пресі.

Сама ситуація непокоїла декого у Ватикані. Йшлося не тільки про людей, які працювали в Конгрегації для Східної церкви, а також для керівника Ватиканської комісії «Прорусія» Мішеля Дербіні. Це була спеціальна інституція, і вона опікувалась справами католиків в СРСР і росіян, які емігрували. І ця комісія інформувала Папу.

Мішель Дербіні наполягав створити місію допомоги голодуючим в СРСР, покликаючись на досвід папської місії допомоги голодуючим у 1921-1922 роках. І тоді СРСР приймав ту допомогу, хоча вже в СРСР був чіткий курс на державний атеїзм і вкрай негативне справлення до Католицької церкви і в папських місіях висів портрет Папи. Це була допомога продуктами харчування.

Однак пропозиція Мішеля Дербіні про створення допомоги для голодуючих у 1932-1933 роках у Ватикані не отримали підтримки. Державний секретар Ватикану Еудженіо Пачелі вважав, що такий крок буде недипломатичним, тому що СССР не хоче, щоб знали про голод, і звичайно, відкине цю пропозицію допомоги.

І більше того, якщо Римська курія звернеться, і Папа особисто звернеться до Сталіна з такою пропозицією допомогти, то Сталін може дуже негативно реагувати і може бути зорганізована нова хвиля репресій проти католиків і проти Церкви взагалі. Ватикан намагався надавати допомогу, були виділені окремі кошти і вони реалізовували ці кошти через єдиний можливий канал Католицьку церкву у Німеччині. То була єдина церковна організація, яка мала безпосередньо своїх представників і могли висилати продуктові пачки, але питання, до кого вони доходили? Точно не в руки потребуючих», – розповідає Радіо Свобода історикиня, дослідниця архівів Ватикану Ліліана Гентош.

Митрополит Андрей Шептицький

Шептицький промовляв до світу

І Папа Римський, і Державний секретар Ватикану відмовились від організації акції на допомогу голодуючим українцям. Ватикан, наголошує Ліліана Гентош, не розглядав Голодомор, як штучний організований голод, як геноцид. А трактував Великий Голод, як явище, яке виникло внаслідок колективізації, що Сталін намагається знищувати ті стани і класи, які проти совєтизації. Тоді Католицька церква не трактувала Голодомор, як винищення українського народу, ідею Москви зліквідувати тих, які чинитимуть опір русифікації. Ватикан оцінював ситуацію передусім з огляду політичних і дипломатичних наслідків.

У липні 1933 року Андрей Шептицький розіслав Пастирське послання, в якому розповів світу, що українці вмирають голодною смертю, і що цей Голодомор організувала Росія. Він просив допомогти поширити це послання світом.

Пасторський лист підписали греко-католицькі єпископи Григорій Хомишин, Йосафат Коциловський, Григорій Лакота, Іван Лятишевський, Іван Бучко.

«Це була дуже важлива відозва митрополита до єпископату. Власне вже в цьому документі зазначалося, що це є штучно організована акція і скерована проти українців. Ця думка митрополита була не нова. Попередньо він критикував Сталіна і режим Кремля і діяв послідовно.

Відозва мала великий вплив. Одразу на другий день послання було перекладене італійською і відправлене до Риму, переклали іншими мовами. Преса різних країн передрукувала і документ розійшовся світом. Греко-католицька церква зробила багато для того, щоб інформувати світ. Але організувати якусь допомогу було практично неможливо. Хоч спроби були», – розповідає Ліліана Гентош.

Околиці Харкова, селяни-втікачі в роки Великого Голоду

• 25 липня 1933 року у Львові створили, за ініціативи митрополита Шептицького, Україн­ський громадський комітет рятунку України.
• 22 жовтня 1933 року студент Львівського університету, оунівець Микола Лемик застрелив радянського дипломата та емісара спецслужб Алєксєя Майлова, виконавши наказ ОУН, щоб привернути увагу світу до того, що діється в Великій Україні, де люди вимирають від штучного голоду.

Галицька газета про Голод

• 29 жовтня 1933 року в усій тодішній Галичині було оголошено День національної жалоби і протесту. У Святоюрському Соборі відбулось богослужіння за невинно убієнних українців. Польська влада забороняла будь-які заходи після того, як український націоналіст Микола Лемик убив радянського дипломата.
• 11 вересня 1933 ро­ку за сприяння греко-католицького священника Петра Вергуна було оголошено Днем жалоби у Берліні.
• Слова митрополита Шептицького були почуті у Відні, де кардинал Теодор Інніцер скликав конференцію представників усіх комітетів допомоги голодуючим у СРСР. Вся ця допомога за Збручем була конфіскована радянськими органами.

Відеосвідчення тих, хто вижив під час Голодомору 1932-33 років дивіться тут: