«Жахливий підхід»: генерал Бен Годжес про позицію США щодо переговорів між Україною та РФ

«Вони навіть не можуть сказати: ми хочемо, щоб Україна перемогла, і тому ми зробимо все необхідне для її перемоги» – так описує головну проблему підходу Заходу до допомоги Україні у війні генерал у відставці, екскомандувач армією США в Європі Бен Годжес.

Про те, що мало найбільший вплив на війну Росії проти України у 2024 році, що було неочікуваним, чим зумовлене просування агресора на Донбасі та чи досі Захід боїться ядерної ескалації – Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розпитали Бена Годжеса.

– На вашу думку, які події мали найбільший вплив на війну Росії проти України у 2024-му?

– Це дуже складне питання для початку.

Я думаю, що найбільш важливим фактором було небажання Заходу, – і я говорю конкретно про адміністрацію [президента США Джо] Байдена і Німеччину, – взяти на себе зобов'язання допомогти Україні перемогти.

І тому, оскільки ми, на Заході, на чолі зі Сполученими Штатами та Німеччиною, не взяли на себе зобов'язання допомогти Україні перемогти – ми не надали адекватну зброю та боєприпаси і у нас було занадто багато обмежень, – я думаю, це те, що завадило Україні фактично перемогти російські війська. Ми повинні були бути в змозі це зробити. Це перше.

Другою причиною, пов'язаною з цим, була неспроможність Конгресу протягом восьми місяців затвердити пакет допомоги, що призвело до тривалого періоду, коли Україна не отримувала допомоги від США. Зараз, звісно, частково це пояснюється тим, що адміністрація Байдена недостатньо добре представила цю справу і це дозволило кільком опонентам зупинити її. На цьому все.

– Враховуючи, що повномасштабна війна триває вже майже три роки – чи було те, що у 2024-му вас в межах війни здивувало, чи ж все відбувається очікувано?

– Не думаю, що якась війна коли-небудь розгортається так, як очікується. Всі ми на Заході і в усьому світі вражені тим, як Україна зуміла зупинити Росію, хоча Захід не повністю взяв на себе зобов'язання допомогти їй здобути перемогу.

Так, вони (українці – ред.) зробили це з допомогою західних країн, але насправді завдяки власній наполегливості, інноваціям та вмінню воювати.

Я думаю, що кожного разу, коли я розмовляю з українцями і дивуюся тому, як вони змогли зробити те, що зробили, вони відповідають: у нас не було вибору. Це також вражає.

Читайте також: Війна у 2025 році – як Захід підтримуватиме Україну? Можливі сценарії

Технології, що застосовуються в цьому конфлікті, звичайно ж [дивували]. Ми всі бачили безпілотники і тому подібне, але справа не лише в них. Йдеться про те, як російські та українські сили адаптували свою тактику для протидії безпілотникам або для того, щоб обійти систему захисту, яка була створена проти дронів. Ця своєрідна гонка технологій та інновацій, на мою думку, багато в чому змінює те, як ми будемо проводити військові операції в майбутньому.

Але ми також бачимо, що існує величезний, просто величезний попит на артилерійські боєприпаси. Насправді у цьому немає нічого нового – це здавалося б нормальним для людей часів Другої світової війни і тієї кількості артилерійських боєприпасів, які були випущені з обох боків.

Думаю, що Захід, як і багато хто з нас, не поспішає визнавати цього і виводити власну оборонну промисловість на необхідний рівень, тому що якщо ми самі опинимося в конфлікті, будемо витрачати саме таку кількість боєприпасів.

Військові 45-ї окремої артилерійської бригади ЗСУ ведуть вогонь із шведської самохідної гаубиці Archer по позиціях армії РФ на Донеччині, 16 грудня 2023 року

І останнє, що я хотів би сказати. На жаль, здається, що Захід, занадто багато людей на Заході, збайдужіли до російських воєнних злочинів. Вже майже не чути в новинах про те, що росіяни страчують українських полонених. Є відеозаписи цього, як і щоденних цілеспрямованих атак на українських цивільних осіб та цивільну інфраструктуру з використанням високоточної зброї. Це воєнні злочини.

Окрім жахливих фотографій, які можуть з'явитися в соціальних мережах, немає жодного засудження з боку Організації Об'єднаних Націй або інших міжнародних органів чи країн, які готові дивитися [на це] крізь пальці.

Це про те, що ми не робимо, включно зі Сполученими Штатами, все, що можемо, аби допомогти Україні перемогти. Ми навіть не використовуємо економічні інструменти. Росія все ще здатна експортувати нафту і газ до Китаю та Індії, чим і оплачує свою війну. Тому для мене це трохи несподівано.

Читайте також: Tomahawk чи SCALP Naval? Які ракети середньої дальності НАТО може надати Україні

– Які фактори зумовили прискорення просування російських військ на Донбасі?

– Я б не назвав їхнє просування прискореним. Якщо повернутися до того, де ми були на початку року, або де були росіяни на початку року і де вони перебувають зараз, то це жалюгідні успіхи на землі, особливо, якщо врахувати ціну, яку вони заплатили за ці незначні успіхи.

Але я б пояснив це тим, що в українців недостатньо артилерійських боєприпасів, щоб протистояти російській артилерії та масовим сухопутним військам, які Росія кинула проти українських захисників.

«У українців недостатньо артилерійських боєприпасів»

Тож йшлося не про нестачу безпілотників. Була нестача артилерійських боєприпасів. Я б також пов'язав це з тим, що адміністрація Байдена не дозволила Україні використовувати високоточну зброю великої дальності, таку як ATACMS або іншу, яка була б ефективною проти російських штабів і російської логістики, необхідної Росії для ефективного використання своєї маси [військ].

– Західні країни дозволили удари по російській території, хоч і не повністю. Чи мав цей дозвіл значний вплив на поле бою і чи означає він, що партнери України більше не стримують себе страхом ескалації з боку Росії?

– Я думаю, що нарешті прийшло усвідомлення того, що Росія навряд чи застосує ядерну зброю. Це просто ніколи не мало сенсу – цей надмірний страх, який ми відчували з приводу російської ескалації, сам по собі стримував нас. І тому ми, тобто Захід, проводили безглузду політику, яка не дозволяла Україні ефективно захищатися.

І хоча я радий, що адміністрація [президента США Джо Байдена] нарешті змінила свою політику, вона все ще, як ви кажете, не є всеосяжною. І це погана, погана політика. Але це відбувається через те, що адміністрація та інші західні країни не взяли на себе зобов'язання допомогти Україні перемогти. Вони навіть не можуть цього сказати. Вони навіть не можуть сказати: ми хочемо, щоб Україна перемогла, і тому ми зробимо все необхідне для її перемоги.

Натомість я продовжую чути, як люди з адміністрації кажуть, що ми хочемо допомогти Україні зайняти найсильнішу позицію на переговорах. Який жахливий підхід замість того, щоб сказати, що в наших спільних інтересах, аби Україна перемогла, тому ми дамо їй все необхідне для перемоги.

А коли у вас немає чітко визначеної стратегічної мети, дуже важко розробити хорошу політику. І це те, що відбувається у нас вже майже 11 років (від початку збройної агресії Росії проти України у 2014 році – ред.). У нас не було чітко визначеної мети цієї війни з американської точки зору. І тому ми маємо погану політику протягом цих років.

– В українському Генштабі заявили, що українські війська залишатимуться у Курській області, допоки це буде доцільно з військової точки зору. Як би ви оцінили її станом на зараз?

– Думаю, коли ця війна закінчиться, то люди матимуть перевагу ретроспективи і зможуть подивитися на те, що було зроблено.

Ця операція Збройних сил України, рішення увійти в Курськ, щоб створити цей плацдарм, якщо хочете, матиме вигляд блискучого ходу [із впливом] на оперативний рівень війни. Вона змінила уявлення про те, що перемога Росії неминуча, що вона непереможна. Вона повністю зруйнувала цей міф. І також створила справжню дилему для Кремля.

Люди сперечаються, чи дійсно вона відтягнула на себе ресурси (сили та засоби Росії – ред.). Безумовно, так. Можливо, не так багато, як хотілося б. Але факт у тому, що росіянам довелося ввести північнокорейські війська і ще більше власних, щоб спробувати розв'язати проблему і ліквідувати цей український плацдарм всередині Росії. Це серпень, вересень, жовтень. Зараз триває п'ятий місяць [операції ЗСУ у Курській області], і це неймовірно. Тому я думаю, що український Генштаб буде робити саме це – вони залишатимуться там доти, доки це буде доцільно.

Я хочу похвалити Генштаб за те, що він ухвалив таке рішення, спробував перехопити ініціативу. Кожен хороший командир прагне ініціативи. Ви хочете, щоб ворог відповідав вам, а не доводилося постійно відповідати йому. І це, на мій погляд, набагато краще, ніж просто сидіти й «отримувати» від російської артилерії.