Аукціони «великої приватизації» розпочнуться у серпні – фонд держмайна

Анонсовані у першому півріччі аукціони «великої приватизації» планують провести з серпня по жовтень – це два кар’єри «Об’єднаної гірничо-хімічної компанії», а також завод і готель у Києві. За словами заступника керівника фонду державного майна України Тараса Єлейка, також вирішена головна проблема з приватизацією Одеського припортового заводу – борг у 250 мільйонів доларів дозволили не виплачувати. В інтерв’ю Радіо Свобода посадовець розповів про особливості роботи радників на об’єктах великої приватизації, ризики іноземних інвесторів і можливі зміни до профільного закону.

– У першому півріччі анонсувався продаж трьох об’єктів зі списку «великої приватизації» – ОГХК («Об’єднана гірничо-хімічна компанія»), завод «Більшовик» і Президент-готель. Парламент розблокував можливість їхнього продажу, коли нам чекати аукціонів?

– Дійсно, у квітні розблокували велику приватизацію і дозволили нам проводити аукціони. Протягом травня ми напрацювали по цих лотах багато матеріалу. Зокрема по ОГХК рішення уряду підготували ще 15 квітня, воно проходило погодження. На жаль кадрові перестановки в міністерстві економіки трохи затримали процес. Ми сподіваємось, що 16 червня кабінет міністрів затвердить умови продажу цієї компанії і з наступного тижня ми оголосимо період експозиції, який триватиме два місяці. Отже, тоді аукціон відбудеться в середині серпня.

Що стосується інших об’єктів. На останній стадії підготовки знаходиться «Перший київський машинобудівний завод», відомий як «Більшовик» – по ньому аукціон ми очікуємо наприкінці вересня – на початку жовтня. Зараз всі аудити зроблені і радник працює над маркетинговими питаннями і збереженням виробництва.

План реконструкції «неповний чотирилисник» передбачає знесення п’ятого цеху заводу «Більшовик»

По «Президент-готелю» наразі працює інвестиційний радник, що готує об’єкт до приватизації.

– Отже, саме радник готує процес – спілкується із потенційними інвесторами, готує документи. І від нього залежить як буде виглядати об’єкт для приватизації.

– Абсолютно, хоча я б розбив процедуру на дві частини – робота радника та взаємодія із державою. Більшу частину робить радник. Його завдання підготувати всі документи, з якими може ознайомитись потенційний інвестор, і визначити стартову ціну. Держава – контролює роботу радника, щоб вона була якісно зроблена, та затверджує умови продажу. Деякі речі радник сказати не може, наприклад, скільки треба зберігати виробництво чи робочі місця. Це соціально-державні речі.

– Але ж це впливає на оцінку?

– Звичайно, впливає на оцінку. Це проговорюється із радником, а потім затверджує аукціонна комісія. Деякі речі радник може не знати. Наприклад, ситуація з ОГХК – це два великих кар’єри, які утворюють «мономіста», під кожний кар’єр своє містечко. У 1950-1960-ті, коли їх будували, інфраструктуру постачання води до мономіст проклали через ті кар’єри. До одного з них, у Вільногірську, воду качають за 40 кілометрів через трубопровід з Дніпра. На кар’єрі стоять очисні споруди, а потім вода йде на місто.

І коли такий об’єкт переходить в приватні руки, дійсно виникає питання. Трубопровід за законом приватизувати не можна, але ж фізично вода заходить на кар’єр і тільки потім до людей. І потрібно або перебудувати 15 кілометрів трубопроводу і заново встановити очисні системи, або якимось чином відрегулювати.

У таких випадках у приватизаційних умовах ми прописуємо, що власник зобов’язаний забезпечити постачання води до міст. Такі речі насправді не впливають на ціну, оскільки вони все одно постачають воду до людей, які працюють на тому ж кар’єрі. Це єдине джерело води в населеному пункті.

– В цьому випадку, може, не впливає, але в усіх інших – може вплинути?

– Ми намагаємось з позиції аукціонної комісії діяти у двох напрямках – соціальному і екологічному. Там серйозні обмеження для власників, і якщо вони не виконуватимуть правила, то об’єкти очікує повернення до державної власності через суд. Проте ми обмежуємо лише у межах діючого законодавства, яке вони і так повинні виконувати. Коли радник прораховує, наприклад, вартість ОГХК, він закладає туди і інвестиції на рекультивацію земель, і на рекультивацію шламосховищ – це сотні мільйонів гривень.

– Ви приїхали із візитом до Одеси, поряд з якою знаходиться об’єкт, що не можуть приватизувати з 2009 року – Одеський припортовий завод. Що заважає зараз?

– Зараз ситуація з ОПЗ стала набагато простішою – є рішення Верховного суду, яке дозволяє підприємству не виконувати рішення Стокгольмського арбітражу і не виплачувати борг у 250 мільйонів доларів. Зараз залишається останній крок, який дозволить приватизувати цей завод – реструктуризація боргу перед «Нафтогазом». Після цього можна буде виставити його на аукціон.

Чому потрібна реструктуризація? Поки триває процес приватизації діє декілька захисних механізмів. Наприклад, кредитори можуть відкривати виконавчі провадження по боржнику, але не можуть їх запускати у виконання і не можуть стягнути активи. Як тільки завод стає приватною власністю, всі виконавчі провадження запускаються одночасно. Тоді активи арештовуються і їх спокійно можна продавати буквально наступного дня – все залежить від швидкості виконавця. Тому потрібно реструктурувати борг, який вже знаходиться на стадії виконавчих проваджень, і новий власник буде розуміти свої зобов’язання і терміни погашення боргу – 5-10 років.

– Ціну для аукціону визначають радники. Яка їхня відповідальність у цій процедурі?

– Я завжди виступав за те, щоб закон ставив зрозумілі правила гри для бізнесу, граючи за якими той зможе заробляти. Наприклад, «Prozorro.Продажі» змінило цілий ринок товарних бірж – їх були сотні і вони ховались від усіх. А потім вони приєдналися до «Prozorro» і там склалася конкуренція за клієнта, хто його приведе, той отримає відсоток. Тепер вони не ховаються, а бігають за людьми – близько 40 брокерів працює.

Схожа ситуація щодо радників. Їхня винагорода складається з двох частин – до 0,5% від балансової вартості об’єкта, це фіксована сума, і до 1,5% від продажу. Радники самі кажуть, що цих пів відсотки не вистачає навіть на витрати, вони працюють за премію з продажу. Вони зацікавлені знайти якомога більше покупців, привести їх на аукціон і встановити таку ціну, щоб вона була цікава інвесторам, але не замалу. Радників відбирає фонд і кожен з них затверджується кабміном. Також уряд затверджує остаточні умови продажу та ціну по об’єктах – це симбіоз роботи радника, кабінету міністрів і фонду державного майна України.

– Радники ведуть в тому числі переговори з іноземними інвесторами. Які ризики вони обговорюють?

– Це складне і комплексне питання – Україна повинна доводити прикладами, що чесні інвестиції можливі. Люди спочатку не вірять, питають, а як це можна, просто зареєструватись на сайті і придбати? Бути такого не може.

Тільки вдалі приклади можуть довести зворотне – п’ять, десять вдалих прикладів і люди починають один одному розповідати про прозору процедуру і рівні можливості для усіх.

Наприклад, продаж колонії у Львові – скільки було чуток, що хочуть завезти будівельників, що все зробили під когось, міський голова навіть писав пости-попередження, що він буде стояти на сторожі міста.

– Але місто заклало певні обмеження?

– Дивіться, землю ще не виділили, це тільки будуть робити. В результаті провели аукціон і послали всім можливим інвесторам чіткий посил по інших об’єктах: «Друзі, немає політичних аспектів. Хто хоче – реєструйтесь і переможе той, хто заплатить більше».

За львівську колонію торгувались і забудовники, і всі хто завгодно, а перемогли «айтішники». Думаю, що питань із землею у них не буде – Львів стає українським IT-кластером і міська влада буде дуже зацікавлена в розвитку цього напрямку, це податки в міський бюджет.

– У списку об’єктів великої приватизації багато енергетичних і теплових підприємств. Чи немає ризику, що в результаті їхнього продажу або укріпить свої позиції діючий монополіст у сфері енергетики, або з’явиться новий.

– Це питання ставлять і деякі державні органи, але відповідь дуже проста. Щоб в нас була структурована і потужна економіка, кожна держава інституція має виконувати свої функції. Завдання фонду держмайна — агенція з продажу. Ми маємо взяти об’єкт, якісно його підготувати, забезпечити прозорий аукціон і підписати договір. За законом «Про приватизацію державного і комунального майна» право власності на ЄМК та пакетів акцій (часток) державних підприємств переходить до покупця тільки після отримання погодження Антимонопольного комітету України.

Переможець перемагає на аукціоні, але ми не передаємо права власності, поки не отримаємо документ від АМКУ. Інколи покупець вже навіть сплачує кошти, якщо отримання дозволу затягується, і чекає. Якщо інвестор бачить, що може стати монополістом, це його ризики. Але щодо більшості об’єктів такого ризику немає, а покупці таких об’єктів, умовного «Центренерго», заздалегідь звертаються до АМКУ і просять погодити дозвіл на концентрацію.

– Зараз об’єкти не можуть продавати нижче ціни, яку виставили на аукціоні?

– Згідно із законом, це можливо. Але є заборона на такі дії – склалася законодавча колізія і зараз заблоковані другі аукціони – аукціони зі зниженням стартової ціни на 50%. Зараз лежить законопроєкт, який міг би це змінити, такі самі зміни подав уряд. Ми сподіваємось, що ці зміни виправлять колізію, бо щодо деяких об’єктів дійсно початкова ціна буває зависока.