100 років з дня народження виповнилося би 19 грудня співзасновнику Української Гельсінської групи, письменнику-фантасту, правозахиснику та дисиденту Миколі Руденку. Він відмовився «нищити» письменників, які були не до вподоби владі, критикував марксизм та за ґратами боровся за права українців. Як і чому митець із Луганщини повстав проти радянської системи?
Дитинство без батька, втрата ока та мрія про факультет української філології
Микола Руденко народився у селі Юр’ївка, нині це Лутугинський район Луганської області. Батько працював на шахті, загинув від вибуху у 1927 році. Мати та троє дітей були вимушені господарювати на землі та вже через рік розжилися на тварин – коня, пару волів та корову. Щастя тривало недовго – скоро все довелося здати в колгосп.
Із восьми років через травму Микола Руденко перестав бачити на ліве око. Проте це не завадило йому закінчити десятирічку у сусідньому місті Сутоган. Писати вірші почав із дитинства, деякі з них навіть друкували у газетах. Із часом Руденко взяв участь у загальноукраїнському конкурсі юних поетів і виборов стипендію, а також право вступати до вищого навчального закладу.
Мрія про українську філологію Київського університету так і не реалізувалася, на той момент наркома освіти УРСР Володимира Затонського, який вручав Миколі стипендію, вже репресували. Але Руденко потрапив на російську філологію.
Микола Руденко, 1947 рік
Війна, поранення, парторг
Провчився недовго, пішов на війну. У жовтні 1941 в боях під Ленінградом був тяжко поранений. Куля роздробила кістки таза і хребта. Лікарі давали важкі прогнози – ходити не зможе. Проте Руденко повернувся до звичайного життя.
Після демобілізації став відомим письменником-фронтовиком і парторгом Спілки письменників України. Працював відповідальним секретарем видавництва «Радянський письменник», був редактором журналу «Дніпро», секретарем парткому СПУ, членом Київського міськкому КПУ.
Перше «непідкорення» Радянській владі
У 1949 році під виглядом критики «космополітів» у СРСР громили та нищили єврейських письменників. Завданням Руденка було давати негативні характеристики цим людям. Він відмовився. Хоча це й не врятувало письменників, а Руденко сам потрапив під пильне око радянських органів.
За рік він відмовився обіймати державні посади, таким чином, втративши всі партійні привілеї. Сам же майбутній засновник УГГ казав, що був вірним сталінцем, писав «вождю вірші», але після розвінчання «культу Сталіна» він переконався, що вчення Карла Маркса помилкове. Своє бачення виклав у філософських працях «Економічні монологи», «Енергія прогресу» та романі «Формула сонця». За критику марксизму був виключений із КПРС.
Микола Руденко у 1999 році
Перший арешт
У квітні 1975 року вперше був заарештований – за правозахисну діяльність, але його амністували як учасника війни у зв’язку з тридцятиріччям перемоги. Але на цьому добрі справи з боку радянської влади закінчилися – Руденкові не давали працювати, не відновили пенсію як інвалідові війни. У 1976 році примусово піддали психіатричній експертизі. Врятувала порядність лікарів. І Руденка не закрили в психіатричній лікарні.
Створення УГГ і черговий арешт
9 листопада 1976 року Микола Руденко оголосив про створення Української Гельсінської групи (УГГ) на підтримку Гельсінського акту, яким 35 країн скріпили зобов’язання з безпеки і прав людини. Того ж вечора квартира Руденка на другому поверсі у Пущі-Водиці була закидана цеглою. У кімнатах перебувала дружина Миколи Руденка – Раїса разом із відомою дисиденткою Оксаною Мешко, останню поранили в плече.
У лютому 1977 року співзасновника УГГ заарештували і етапували літаком у СІЗО Донецька, де порушили справу проти нього і Олекси Тихого.
«І ось, нарешті, тюремний «воронок» везе мене з Донецька до Дружківки – суд має відбутися саме там, у райцентрі, до якого належить хуторець, де мешкав Олекса Тихий. Оце, власне, і є процесуальна підстава, щоб судити мене на Донбасі», – писав Руденко.
На судовому засіданні судді демонстративно виклали 49 томів справи на Руденка та поета Олексу Тихого. Вирок – 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання за так звану «антирадянську агітацію і пропаганду». Всі твори Руденка були вилучені з продажу і радянських бібліотек, і кваліфіковані як «наклеп на радянську владу».
Табори та вірші
Микола Руденко відбував покарання в Мордовії. Спочатку його не залучали до тяжкої фізичної праці. Мовляв, інвалід війни другої групи. Але після того, як Руденко передав на волю свої вірші, його етапували до Пермської області, змінили групу інвалідності та відправили на тяжку роботу.
Дружина Раїса Руденко також була заарештована за активну діяльність УГГ та засуджена на 5 років таборів суворого режиму.
Поезія Руденка того періоду була реалістичними замальовками про умови перебування ув'язненого, але не лише за ґратами, а в закритій державі.
Попри перебування у таборох, продовжує діяльність правозахисника, пише листи до держсекретаря США Шульца та до президента США Джимі Картера з проханням допомогти у створенні міжнародної комісії для інспекції радянських політичних таборів. Протестує проти введення радянських військ у Афганістан.
Зліва направо: Микола Руденко, Раїса Руденко, Зінаїда Григоренко, Петро Григоренко (1970-і роки)
Свобода
У грудні 1987 року Микола та Раїса Руденко були звільнені із заслання, але повернутися було нікуди – квартиру конфіскували після арештів. Тож дисиденти переїхали до Німеччини, а потім до США.
Руденко працював на Радіо Свобода та «Голосі Америки». Через рік був позбавлений радянського громадянства.
В останньому інтерв’ю для Радіо Свобода Микола Руденко сказав:
«Чому я повстав? Я – письменник. Може я, якби була свобода слова, можливість писати й друкувати те, що я думаю, то може б я і не піднявся. Порівнювати можливості, що людина могла писати тоді й що вона може писати сьогодні, – це взагалі не порівняти. Сьогодні письменник у цьому розумінні вільний. Порушуються права людини беззаконням державним».
Микола Руденко під час зустрічі із Рональдом Рейганом. Архівне фото
Засуджений на батьківщині, без роботи та без знання англійської мови, громадський діяч узявся писати хроніку свого життя на чужині.
В Україну повернувся у 1990 році. І вже через вісім років вийшли головні праці життя Миколи Руденка: «Найбільше диво – життя. Спогади» та «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії». А ще через 6 років – у квітні 2004 – Миколи Руденка не стало.
Після його смерті дружина впорядкувала архів робіт письменника, який у 2019 році передала Національній бібліотеці імені Вернадського.
3 жовтня 2020 року померла дружина Миколи Руденка – Раїса.
І після смерті бояться
Понад три десятиліття твори Миколи Руденка були заборонені до друку. Спочатку ними захоплювалися, а згодом усі романи зникли з бібліотек. Проте з часів незалежної України твори письменника та ученого знову були відкриті для читачів.
Однак, коли президентом України став Віктор Янукович, а міністром освіти Дмитро Табачник, то заплановане на 2010 рік видання повного зібрання творів Миколи Руденка було вилучене з державної програми «Українська книга».