Його тричі арештовували в СРСР. Історія монаха, який відмовився писати доноси і вийшов із РПЦ

ЛЬВІВ ‒ Історія життя єромонаха Чину святого Василія Великого Української греко-католицької церкви Матея Гавриліва є яскравим прикладом того, як і в часи СРСР проявлялася імперська суть Росії.

Радіо Свобода, Українська редакція якого у 2024 році нараховує уже 70 років мовлення, першим розповіло радянським людям про арешти і переслідування отця-монаха Матея Гавриліва.

І це мало вплив...

• Радянська влада ліквідувала УГКЦ на псевдособорі у Львові в 1946 році. Відтоді в радянській Україні офіційно діяла лише Російська православна церква (РПІ), а греко-католицьке духовенство, віряни, зазнаючи переслідувань і репресій, перейшли у підпілля.
• Монах Матей Гаврилів навчався у тодішній Ленінградській духовній семінарії РПЦ і був висвячений у цій церкві. Але відмовився стати «стукачем» КДБ, тобто доносити на свою братію, і покинув РПЦ, перейшовши у греко-католицьке підпілля.

75-річний отець Матей Гаврилів служить у Василіянському монастирі Святого Онуфрія у Львові. Це один із найстаріших монастирів міста. Історія якого сягає часів князя Лева (сина короля Данила), на честь якого і названий Львів. Але кожен подальший період історії мав вплив і вносив зміни у монастирське буття. Молитви у храмі, божественні літургії припинились тут на понад чотири десятиліття, коли радянська влада у 1946 році на псевдособорі у Львові ліквідувала УГКЦ. Монастирський храм відчинив свої двері лише у 1989 році.

Монастир святого Онуфрія у Львові

Цьому передували мітинги і поїздки у Москву. 4 серпня 1987 року два єпископи, 23 священики, декілька монахів, серед яких і Матей Гаврилів, і монахинь та 200 мирян оголосили про свій вихід із підпілля і з таким листом звернулись до папи Римського.

У травні 1989 року греко-католицькі священники і вірні оголосили голодування на Арбаті у Москві, щоб привернути увагу світу, і вимагали легалізувати УГКЦ. Тоді у складі делегації був і отець Матей Гаврилів.

17 вересня 1989 року у Львові відбулось віче за участі понад 150 тисяч людей. Близько 40 священників відправили богослужіння на вулиці, вірні зачитали звернення до генсекретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова з вимогою легалізувати УГКЦ.

Отець Матей Гаврилів брав участь у цих подіях і пригадує, як КДБ і міліція намагались розігнати людей.

Фотолистівка 1989 року, присвячена подіям 17 вересня 1989 року у Львові

У період із 1945 до 1989 рокку в умовах підпілля було висвячено 15 єпископів, десятки священників УГКЦ.

Українська служба Радіо Свобода від початку мовлення з серпня 1954 року інформувала про становище української церкви в Україні, про переслідування вірних і духовенства в УГКЦ, тоді в еміграції говорили просто – Українська католицька церква. А також розповідала про історію УГКЦ, арешт єпископату, звільнення з таборів глави УГКЦ Йосипа Сліпого. Тема дотримання свободи віросповідання була присутня у передачах Радіо Свобода в усі роки.

Ппохід за легалізацію УГКЦ, в якому взяли участь, за різними даними, від 150 до 200 тисяч людей. Львів, 17 вересня 1989 року

Отець Матей Гаврилів перейшов у підпілля 21 грудня 1979 року, будучи тоді висвяченим священником Російської православної церкви. Відтоді почалось його справжнє підпільне життя і служіння Богові і людям. Тоді отцеві було 30 років.

А до того були майже вісім років навчання у духовній семінарії та академії РПЦ у тодішньому Ленінграді, де він побачив, яким нерозривним є зв'язок РПЦ з КДБ.

Отець-монах Чину святого Василія Великого у Львові Матей Гаврилів

Покликання і наука в Росії

Але що привело його в цю церкву і як відчув покликання до духовного життя?

«Коли я повернувся восени 1970 року додому з військової служби, а служив у Свердловську, Красноярську, Казахстані два з половиною роки, почав шукати роботу. Я мав освіту Львівського технікуму громадського харчування. Влаштувався на технічну роботу, механіком з налагодження холодильників. Працював і відвідував міську бібліотеку у Миколаєві (у Львівській область – ред.), читав книжки і думав, як надалі влаштувати своє життя. Якось на Великдень стояв біля хреста і мені прийшла думка, що я можу бути священником. Коли вирішив піти цією дорогою, то вже треба було ховатися. Тому що КДБ не хотіло допустити, щоб комсомолець покидав комсомольську організацію, щоб стати священником. Тоді я переховувався у родини у Жовківському районі і вже звідти поїхав у Санкт-Петербург, тобто, тодішній Ленінград. Від того рішення намагався зайвий раз не показуватись на очі, сів у потяг і поїхав. Це був серпень 1971 року. Мені було 22 роки. Щоби вступити у семінарію, я мав вийти з комсомолу, тому що майбутній священник не міг бути комсомольцем. Я приїхав у Львів і пішов писати заяву. Мене переконували, що не треба таких речей робити. Довідку про виключення з комсомолу надіслали в Ленінград. Так я вступив до семінарії».

У духовній академії в тодішньому Ленінграді, 1975 рік

«Нас тоді було десь близько 30 студентів із різних кінців тодішнього Радянського Союзу. Найбільше з західних теренів України. Тоді семінарію очолював митрополит Никодим Ротов (раптово помер у 1978 році від чергового інфаркту у Ватикані під час авдієнції у новобраного папи Івана Павла І – ред.)», – говорить василіянин Матей Гаврилів.

У Санкт-Петербурзі він відвідував костел і брав участь у літургії. Про це не розповідав, почав цікавитись католицизмом. Під час навчання у духовній академії у Санкт-Петербурзі, вирішив стати монахом. Вже тоді КДБ намагалось взяти «на гачок» майбутнього священника.

Кадебісти призначали йому зустрічі і просили доносити на інших семінаристів. Отець Матей зрозумів, що серед однокурсників є і провокатори, і «стукачі», а щоби стати єпископом РПЦ, треба тісно співпрацювати з КДБ. Він побачив, що РПЦ, наголошує, була «інструментом оправославлення і русифікації». Його відмову співпрацювати з органами, неприязно сприйняв ректор російської духовної академії.

Прихід у підпілля

Як працюють кадебісти з духовенством РПЦ в Україні, переконався, коли повернувся додому і став сільським парохом на Львівщині. Але служив недовго.

«Люди мене сприйняли, я не мав ніяких труднощів. Вони виникли тоді, коли деканом був отець Андрій Трач і в кінці року він мене викликав і нагадав, що маю здати звіт про діяльність нез'єдинених священників, підпільних греко-католицьких священників на території моєї парафії. У деякі села тоді, дійсно, приїжджали підпільні священники. І парохи мали на них доносити. Я сказав, що я ніякі доноси писати не буду. Він страшно розлютувався і тоді вони вирішили, що я не надійний. Ми зібрались у родині: тато, мама і мій брат. Як бути далі? Батько рішуче сказав мені лишати це болото. І я написав заяву, що пориваю будь-які зв'язки з Російською православною церквою. І тоді почалася моя нова історія, мої пригоди після того, як я пішов вже у підпілля», – каже монах Матей Гаврилів.

Отець-монах Чину святого Василія Великого у Львові Матей Гаврилів серед вірних

Греко-католицька віра була рідною йому від народження. Його родина зазнала радянських репресій. Вже у Росії молодий священник з Львівщини зрозумів, що співпраця РПЦ з КДБ – це повна духовна деґрадація, що «сатанізм полягає не у тому, щоб людину втягнути у гріх, а в тому, щоб відібрати бажання розкаятися». Однак знав і те, що вихід із РПЦ може для нього означати смерть, вбивство. Адже з окремими священниками, які були «не свої», «не надійні», розправлялись, імітуючи самогубства і про це отець Матей знав.

«Погроз таких не було, але вони приїздили і мене переконували, щоб я не виходив з РПЦ. Це були ділки від релігії у владі. Для мене було неприйнятно доносити на інших священників. Як я міг однієї рукою благословити людей і нею стукати? Вони ламали людей, підпорядковували владі і це була безбожна система. У підпіллі до мене приглядались, я пройшов кілька етапів і три роки готувався до чернечого життя, хоч був монахом. КДБ постійно стежило. Мусів влаштуватися на якусь роботу, бо інакше було неможливо. Скрізь цікавились, де я 6 років був? У тюрмі? Взяли мене на дератизацію. Займався винищуванням щурів і мишей. Працював і водночас був підпільним священником», – каже отець Матей.

Вінчання

Він змінював помешкання, бо кадебісти залякували господарів квартир, що брали його на проживання. Розповідає, що по всіх квартирах були радіоприймачі, і в цей період він почав слухати передачі Української служби Радіо Свобода.

«Зранку слухав службу з Ватикану. Їх не глушили. А ось передачі Радіо Свобода було найкраще чути з 5 години. Деколи сильно глушили і нічого не можна було зрозуміти, а деколи можна було собі спокійно чути. Але були місця, такі квартири, де можна було чути. А деякі були, де більші глушіння, сильніший спосіб заглушування цих звуків», – зауважує монах Матей Гаврилів.

Радіолокаційна станція «Дуга» біля Чорнобиля – артефакт Холодної війни між СРСР та Заходом. До аварії на ЧАЕС споруда встигла попрацювати в тестовому режимі. Її призначенням було: виявлення запусків міжконтинентальних балістичних ракет, а також глушіння радіосигналів у Європі. В СРСР намагалися глушити сигнал Радіо Свобода та низки інших західних радіостанцій аж до грудня 1988 року

«Ці радіопередачі були радісними подарунками для нас, щоб ми могли слухати дійсно правду, що стосується самого СРСР, життя там. Все дуже чітко пояснювали у передачах і були дуже добрі диктори. У 1970-і роки багато говорили про ліквідацію УГКЦ, гоніння та переслідування духовенства. З одного боку, радіо транслювало інформацію про репресії і переслідування за віру, говорило про обшуки і арешти, світ кричав, що робиться в СРСР з вірними. А з другого, радянська влада говорила, що будує комунізм і світле майбутнє», – каже він.

Отця Матея Гавриліва тричі арештовували за те, що відправляв літургію без дозволу місцевої влади чи провів чин поховання. Перший раз у 1988 році його посадили у карцер в Івано-Франківську.

«Я відправляв службу у селі Петранка. Зранку замість 6-ї години міліціонер гримав у камеру о 7-й. На наступний день через закриті двері камери мене розпитувала якась жінка з прокуратури, чи я маю якісь скарги. Потім з’ясувалось, про що мені розповіли, що про мій арешт повідомило Радіо Свобода. Це і вплинуло на ставлення до мене.

Радіо Свобода повідомляло про ті мітинги, які проводили священники і вірні у Львові, вимагаючи легалізації УГКЦ. Вже тоді були сигнали, що щось змінюється. Радіо Свобода дуже виважено передавало інформацію. Відкрито говорили, інтерв'ю брали. Я придбав радіоприймач «Океан», такий продовгастий.

Один із радянських радіоприймачів «Океан-209», через який можна було слухати західні радіостанції, попри глушіння їх в СРСР

Пригадую, що в хаті батьків і у людей у селі були приймачі і вони слухали «ворожі» голоси. Тому це допомагало людям орієнтуватися у ситуації. І можна сказати, в якійсь мірі, що всі у своєму серці, у своєму умі очікували переміни. Жили надією, що цей «большевизм» зникне. Надія ‒ це є дуже сильна річ», – наголошує отець-монах Матей Гаврилів.

Наприкінці 80-х минулого століття отець Матей Гаврилів написав автобіографію «Кожна людина – це, перш за все, історія». Його життєва історія показує, як важливо не йти проти власного сумління, совісті, не зраджувати інших.

Священник відмовився бути «стукачем» і покинув РПЦ

Інші публікації про історію Української редакції і Радіо Свобода загалом читайте тут: ІСТОРІЯ РАДІО СВОБОДА