Солодощі, розмальовки, іграшка і звичайна людська увага – польські волонтери вже кілька років підтримують психіатричну лікарню Сватового в Луганській області. Перша допомога прийшла ще навесні 2015 року, коли сюди перевезли пацієнтів з окупованого Луганська – одяг, ковдри, їжа. Зараз це більше гостинці від друзів з-за кордону – хворі листуються з волонтерами, надсилають їм свої малюнки і вірші. Лікарі розповідають, що вірші одного з пацієнтів навіть читали вірянам під час богослужіння.
Пацієнту на ім’я Андрій близько 40 років. Його мати живе в Росії, а батько – в одному з невеличких міст Луганщини, яке Україна зараз не контролює. У тому ж місті до 2006 року жив і сам Андрій – допоки не потрапив у психіатричну лікарню. Деталі ані він, ані його лікар не розповідає – це медична таємниця.
Your browser doesn’t support HTML5
Сватівська психіатрична лікарня
«Я взагалі хотів бути моряком і навчатися в морехідному училищі в Маріуполі. Проте я запізно приїхав і не встиг подати документи, тому повернувся додому. Вчився в училищі, отримав професію електрогазозварника. Потім був в армії, працював трохи. А потім трохи збожеволів і потрапив у лікарню», – розповідає Андрій.
Працювати в морі хотів, тому що моряком працював його дядько. У нього була красива форма, гарно заробляв, пригадує Андрій. Тільки потім уже дізнався, наскільки важко працювати на суднах. У лікарні він читає, каже, цікаво дізнатися, як люди жили раніше. Тут же навчився модульному орігамі за книжкою, яку подарували польські волонтери. Складання паперових фігурок допомагає сконцентруватися і розвиває моторику рук.
Ямпольска: одне з головних завдань лікарні – прибрати бар’єри між пацієнтами і рештою людей
У Андрія є всі шанси інтегруватися в суспільство, каже завідувач гострого чоловічого відділення №3 Сватівської психіатричної лікарні Олена Ямпольска. Проте якщо він виїде в Росію до матері чи поїде на неконтрольовані території до батька, то не буде отримувати грошову допомогу від держави – зараз це близько 1400 гривень на місяць.
Вона працює тут вже близько 16 років і каже, що одне з їхніх головних завдань сьогодні – прибрати бар’єри між пацієнтами і рештою людей, показати суспільству, що людей із психічними розладами не треба лякатися.
Ми намагаємось давати їм можливість зустрічатися і спілкуватися з людьми
«Ми намагаємось давати їм можливість зустрічатися й спілкуватися з людьми. Нещодавно приходили в місцевий Будинок культури і запропонували привезти пацієнтів до них на вистави. І перше запитання від адміністрації – а чи вони нас не повбивають, не вб’ють?» – розповідає лікар, у відділенні якої лікується близько сотні людей.
У період ремісії пацієнтів так само може цікавити мистецтво, і вони так само потребують людської уваги, говорить Ямпольска. Від 2015 року лікар співпрацює з польськими волонтерами, які привозять у лікарню всіляку допомогу: книжки, розмальовки, солодощі, іграшки тощо. А головне, що дають волонтери, які сюди приїжджають чи хоча б пишуть пацієнтам листи, – це увага.
Поляки кажуть, що в них немає бар’єрів у суспільстві. Пацієнтів возять у театри, спілкуються з ними
«Це для наших пацієнтів тренування – вони спілкуються, вчаться знайомитися з людьми. Поляки кажуть, що в них немає бар’єрів у суспільстві. Пацієнтів возять у театри, спілкуються з ними. З нашої лікарні в Польщу передали вірші одного з наших пацієнтів, і їх інколи читають під час служб у церкві», – говорить вона.
Польська допомога потрібна й досі – керівник відділення
Одна з тих, хто налагодив співпрацю між лікарнею і польськими благодійниками, – журналіст і волонтер Моніка Андрушевська. Вона працює в Україні від часів Майдану, а висвітлювати бойові дії на сході України почала влітку 2014 року.
Моніка Андрушевська
«Коли я вкотре приїхала до зони АТО, я поцікавилася станом справ у таких місцях, як психіатрична лікарня. Я побачила, наскільки погана ситуація і вирішила, що їм потрібно допомогти», – розповідає вона.
Завдяки її статтям поляки жертвують кошти чи пишуть листи пацієнтам – підтримують їх. На зібрані кошти купляли одяг, іграшки, підгузки, ковдри, їжу та іншу допомогу. Дуже допоміг відділенню інвалідний візок, що передали з Польщі, а після останнього візиту волонтера до лікарні пацієнтам передали стіл для тенісу.
У 2014-2015 роках в лікарні перебувало близько 60 пацієнтів з Луганської психіатричної лікарні. Їх вивозили буквально під обстрілами на автобусі – один з пацієнтів отримав осколкове поранення і помер уже в Сватовому. Більшість пацієнтів з окупованих територій забрали родичі, проте деякі залишилися – їм просто нікуди йти.
У лікарні перебувають жителі окупованих територій
Наприклад, пенсіонер Сергій Васильович. Його квартира залишилася в Луганську, та й сам він, за словами лікарів, хворіє так давно, що не зможе жити на самоті. Не зможе оформити собі соціальну допомогу чи субсидію.
«До нас нещодавно прийшла людина лікуватися і каже: хочу скоїти самогубство. Мені такі величезні рахунки приходять за житло, що я не знаю, що робити. Цифра все більша, я боюсь, що в мене відберуть квартиру, я не знаю, як оформити субсидію, не знаю, куди йти. Ми знайшли його рідню і попросили допомогти», – розповідає Олена.
У Сергія такої родини немає. Його «молодший брат працює в одній з державних структур Луганщини», він нещодавно навіть був у лікарні в справах, але Сергія не визнав, говорять лікарі.
«У мене в Луганську був дім на двох – мене і брата. Він був директором банку, потім отримав квартиру в Станиці Луганській. А я колись працював водієм на електричному навантажувачі. Тут тепер книжки читаю, ось зараз «Тихий Дон», – розповідає пацієнт.
Психіатричній лікарні в Сватовому близько сотні років, одночасно тут можуть лікуватися до 800 людей. Крім поляків, їм також допомагає німецька благодійна організація Diakonie Katastrophenhilfe, українські волонтери «Восток SOS» та інші.
(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)
ПОСЛЕДНИЙ ВЫПУСК РАДИО ДОНБАСС.РЕАЛИИ: