Кількість обстрілів зменшилася, кількість вбитих збільшилася. Це загальні підсумки липня на фронті. Останні п'ять діб там тривало нове перемир'я. На що воно вплинуло? Це щомісячний аналіз ситуації в зоні ООС від Радіо Донбас.Реалії.
Обстрілів менше, ніж у червні
За інформацією штабу ООС, який підраховує обстріли за кількістю випадків відкриття вогню, за липень по позиціях ЗСУ було здійснено 343 обстріли, що на 6 більше, ніж у червні.
Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ підраховує обстріли інакше: за кількістю випущених снарядів та відкритих черг. За її даними, у липні відбулося близько 3660 вибухів, що майже на 1800 менше, ніж у шостий місяць року.
Найбільше вибухів ОБСЄ зафіксувала 19 липня у Донецькій області – 600, а у Луганській – 310.
На Луганщині без вибухів минули 8, 14, 27-30 липня, на Донецькому напрямку «днів тиші» не було.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Світ обережно привітав режим припинення вогню на Донбасі, нагадує про попередні порушення Росією та бойовиками
Нове перемир’я
З 27 липня на сході України був оголошений режим повного припинення вогню. Таке рішення ухвалила Тристороння контактна група. Проте вже через 30 хвилин бойовики обстріляли 36-ту окрему бригаду морської піхоти зі стрілецької зброї, ручних протитанкових гранатометів і великокаліберних кулеметів, йдеться у звіті ООС. Обстріли були здійснені в районах населеного пункту Водяне, біля Південного і неподалік Новомихайлівки.
Загалом, за даними ООС, з 27 липня бойовики обстріляли українські позиції 11 разів: 3 – в перший день «режиму тиші», по одному – 28 та 29 липня, 30-го – 2 рази, а найбільше – в останній день сьомого місяця.
Про порушення перемир'я свідчать і дані ОБСЄ: спостерігачі місії зафіксували 111 порушень режиму припинення вогню на Донбасі в перший день його запровадження. Проте у звітах фіксують зменшення кількості вибухів вже з 28 липня (28 липня – 10 вибухів, 29 липня – 1 вибух, 30 липня – 1 вибух, 31 липня – 9 вибухів). На Луганщині з 28-30 липня вибухів не було, а в останній день зафіксували три вибухи.
Загалом за час війни на сході України було оголошено понад 20 «перемир'їв». Найдовше протрималося те, що було запроваджене 1 жовтня 2019 року – 1 добу.
Кількість поранених: на одного менше
За інформацією штабу ООС, за місяць 45 українських військових зазнали поранень. У травні було відомо про 46 поранених, у квітні – про 49.
Втрати російських гібридних сил
За повідомленням української розвідки, втрати бойовиків російських гібридних сил за період 1-26 липня – 61 загиблий, 54 поранених. Також, за цими даними, українська армія знищила 12 одиниць техніки противника.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Є тільки два способи домогтися сталого перемир'я на Донбасі» – Менендес (рос.)
Вбивство медика і сержанта евакуаційної групи
13 липня український розвідник Дмитро Красногрудь підірвався на вибуховому пристрої поблизу Зайцевого. Українська група з 9 людей (представників України в СЦКК, групи розмінування, групи супроводу та медика) висунулася, щоб евакуювати тіло загиблого, перед цим отримавши від угруповань «ЛДНР» підтвердження режиму тиші. Група була маркована білими касками та білими пов'язками на жилетах, проте потрапила у засідку. Унаслідок обстрілу загинули військовослужбовець (помер від поранень, не будучи евакуйованим з поля бою) і військовий медик (на місці), ще один боєць був поранений.
У липні загинули 8 українських військових, що вдвічі більше, ніж у червні. Усього з початку 2020 року Україна втратила 47 бійців.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Воєнні злочини на Донбасі: як бойовики зривають домовленості і хто це контролює
Олег Шило
Потрапити на передову киянин Олег Шило планував ще на початку війни, але тоді не пройшов медкомісію через проблеми зі здоров'ям. Підписати контракт із ЗСУ вдалося лише наприкінці 2019 року. Потрапив до 30-ї окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького.
8 липня, коли Олег Шило з товаришами облаштовували фортифікаційні конструкції, бойовики розпочали обстріл. В Шила поцілив снайпер противника. Куля пройшла під серцем, роздробила ліву руку та пробила легені. Бійця встигли привезти до лікарні, де медики півтори години боролися за життя Олега, але врятувати не вдалося.
Його поховали у Києві, на Алеї героїв Берковецького кладовища. Залишилася мати, вітчим та сестра.
Тарас Матвіїв
31-річний Тарас Матвіїв до війни був відомим блогером, працював журналістом та брав активну участь у Революції гідності. У 2015 році він пішов добровольцем на фронт, воював у Пісках і Донецькому аеропорту.
Через три роки вступив на річні курси лідерства в Національну академію Сухопутних військ у Львові. Після завершення навчання Матвіїв підписав контракт зі Збройними силами України та воював із 2019 року у складі 24-ї окремої механізованої бригади. Був командиром взводу.
10 липня неподалік Троїцького на Луганщині бойовики відкрили вогонь. Тарас Матвіїв побіг рятувати двох побратимів із бліндажа і допоміг дістатися в безпечне місце. Однак сам загинув від розриву міни противника.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Сотні людей провели в останню путь Героя України, 31-річного лейтенанта Тараса МатвіїваЄвген Чумаченко
Євген Чумаченко народився 26 березня 1988 року. Жив в Ізмаїлі й Арцизі Одеської області. Закінчив арцизьку середню школу №5.
У вересні 2018 року підписав контракт про службу в Збройних силах України та потрапив до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, де був стрільцем-помічником гранатометника.
Загинув 13 липня внаслідок обстрілу українських позицій поблизу села Славне Мар’їнського району Донецької області.
Був одружений, залишилися двоє дітей.
Дмитро Красногрудь, позивний «Мир»
Командир розвідки мотопіхотного батальйону. Влітку 2017 року розробляв та брав участь в операції, в результаті якої був взятий у полон російський військовий Віктор Агєєв. Крім того, за плечима у «Мира» військовий досвід у складі миротворчої місії ООН у Сьєрра-Леоне.
13 липня підірвався на вибуховому пристрої при виконанні бойового завдання. Тіло Дмитра Красногрудя забрали бойовики й передали українській стороні аж 15 липня.
Поховали 41-річного воїна в Лимані (Донеччина). У Красногрудя залишилася дружина та двоє синів.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Брав у полон росіянина Агєєва і був прикладом для всіх. Історія офіцера, який загинув під ЗайцевимМикола Ілін, позивний «Естонець»
36-річний сержант Микола Ілін був родом з Білорусі, звідки, за версією друзів, поїхав через політичні переслідування. Медик мав громадянство Естонії, але жив у Білій Церкві Київської області.
За розповідями побратимів, «Естонець» не міг сидіти на місці й постійно проводив курси з тактичної медицини у рідному 137-му батальйоні морської піхоти.
Микола Ілін
13 липня 9 осіб за домовленістю, досягненою через ОБСЄ, вирушили на пошуки тіла загиблого товариша. Бойовики пообіцяли режим тиші, але коли українська група підійшла до тіла – бойовики відкрили по них вогонь. У результаті Микола Ілін загинув.
У Миколи залишилася дівчина та батьки.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Постійно вчив нас такмеду, бо хотів, щоб всі вижили». Історія загиблого під Зайцевим медикаЯрослав Журавель
На фронті Ярослав Журавель – з 2015 року. За цей час пройшов Авдіївську промзону, Гранітне, Мар'їнку, Піски та Трьохізбенку. Разом з Дмитром Красногрудем воював у підрозділі 93-ї бригади «Холодний Яр», а після перейшли у 137-й окремий батальйон морської піхоти.
Малюнок художника Юрія Журавля. Пам’яті загиблого на фронті лейтенанта Ярослава Журавля
Він – саме той поранений сержант-розвідник, якого бойовики не дали українській групі евакуювати з поля бою. Ярослава «бачили» з дрона розвідки, тоді він був ще живий. Потім зник з поля зору. Три дні поспіль бойовики не давали проводити пошукову операцію, самі ж його виявили на четвертий день після нападу на евакуаційну групу. Українській стороні його передали через тиждень після поранення.
Удома на нього чекали дружина та двоє доньок.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Загинув від поранень, бо не дали евакуювати. Історія третього загиблого під Зайцевим – Ярослава ЖуравляВасиль Кравченко
Старший стрілець десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти 503-го окремого батальйону морської піхоти Василь Кравченко народився 14 лютого 1994 року. Навчався в Ізяславській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів №4 та Ізяславському НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. № 2, ліцей» імені О.Кушнірука.
З лютого 2018 року воював на сході України, захищаючи її територіальну цілісність.
20 липня загинув унаслідок важкого поранення під час обстрілу бойовиками позицій українських військових у Донецькій області – отримав смертельне поранення в голову.
В Ізяславі у військового залишилася батьки та кохана (одружився у квітні цього року).
Артем Козій
19-річний морпіх Артем Козій здобув освіту в Миколаївському будівельному коледжі. Його батько служить у ЗСУ. Тож не дивно, що у червні 2020 року Артем Козій також пішов на контракт до української армії та став військовослужбовцем 1-го окремого батальйону 36-ї ОБРМП ВМС ЗСУ.
21 липня позиції українських морпіхів під Павлополем бойовики обстріляли з автоматичних гранатометів. Козій зазнав численних уламкових поранень. Його перевезли до мобільного шпиталю у Маріуполі, де близько семи годин лікарі боролися за життя 19-річного морпіха. Врятувати не вдалося.
Похований у рідному Южноукраїнську (Миколаївська область). Залишилися батьки та сестра.
Важливо
- За даними ОБСЄ, з початку 2020 року до середини липня загальна кількість жертв серед цивільного населення становить 60 осіб: 8 загиблих та 52 поранених.
- Жителі Зайцевого розповіли Радіо Донбас.Реалії, що обстріли середини липня – наймасивніші з 2018 року.