«Українська мова – це модно, це класно!» – співак Павло Табаков

Напередодні Дня Незалежності Радіо Донбас.Реалії вирішило спитати у митців із заходу і сходу України про те, що об’єднує українців, що таке незалежність, і як можна порозумітися людям різних поглядів. Сьогодні на ці запитання відповідає співак і композитор Tabakov (раніше відомий як Павло Табаков – переможець телепроєктів «Шанс» і «Голос країни»).

– Ви можете згадати, яким був для вас день проголошення Незалежності у 1991 році?

– Я пам’ятаю, що тато з мамою були трішечки збентежені та стривожені, вони не знали, чого чекати від незалежної України. Тому що вони були народжені за Союзу і розуміли, що імперія валиться, ніхто не знав, чого очікувати. Але звичайно, що налаштовувалися на позитив. Я тоді ще був досить дрібний і у мене емоцій абсолютно ніяких не було. Тобто я чудово розумів, що відбувається, адже мені все пояснили, але щоб це викликало на той час якісь емоції, то ні.

– Як із роками почала сприйматися ця наша Незалежність?

– Мені здається, що Україна – одна з тих країн, де завжди йде боротьба. Тобто і земля така благодатна, що за неї постійно борються, і люди свою свободу та незалежність завжди тут відстоювали. Спочатку з татарами, потім з іншими загарбниками, з Росією. Люди прагнули свободи, і ця незалежність, вона мала бути в них у серцях. Тому, звичайно, те, що у 1991-му ми не бачили крові – це не значить, що її не було. Знаєте, є такий вислів «попсути комусь кров». Так-от, кров, вона псується навіть коли не виливається, вона була в такому стані киплячому тоді. Я так це відчуваю. У ті роки була і Революція на граніті, фактично наша перша революція часів незалежності, яка передувала подіям серпня 1991-го. Багато моїх друзів пройшли цю революцію. Той, хто знає добре історію, той знає – за що ми боремося.

– Зараз, коли країна в стані війни, по суті, є україномовна Україна і російськомовна. На вашу думку, чи можуть ці дві України порозумітися?

– Є прекрасні приклади інших країн, в яких така сама ситуація, приблизно. Навіть та сама Франція, там Ельзас – це майже всі, хто говорить німецькою. Канада… І таких країн можна назвати багато. Я думаю, що основне для розуміння більшості людей – це міцна, стабільніша економіка. Тобто якщо в країні все добре, ніхто не буде сильно страйкувати і протестувати.

Якщо всі живуть у добробуті, то ніхто не буде якісь мітинги влаштовувати і розтягувати країну на 2 частини. Ну і час, звичайно. Має пройти покоління, два, три… І важливо, щоб усе було правильно вибудовано у плані освіти, політичної думки про країну. Кожен громадянин має пишатися тим, що він є громадянином саме цієї країни. І коли ця думка буде у всіх закарбована – тільки тоді ми будемо бачити незалежну та процвітаючу країну.

– Ви працюєте з дітьми, чи вчите ви їх бути такими свідомими громадянами через творчість?

– Ну звичайно, це передається через пісні, тобто ми робимо актуальне. Зараз наприклад, працюємо над екологічною темою. Актуально. Щодо нашої землі, ми бачимо, як вирізають Карпати, скільки пластику викидається просто в озера, річки. Зараз кліматичні зміни спостерігаємо, ці дощі, аномальні температури. Це мені нагадує більше якийсь тропічний клімат.

Рік тому я був на Флориді і там постійно такі дощі. Тобто спочатку затопило, все позаливало, а через дві години все висохло, і знову всі живуть. Клімат наш змінюється, і я розумію: якщо Карпати продовжать далі вирізати, то всі гірські села просто попливуть. Це буде лихо. Зараз ми бачимо тільки початок того, що ми робимо з природою. Тому зараз ми працюємо над такою актуальною темою для України з дітьми із Творчої школи Павла Табакова. А раніше записати пісні та відео на слова Лесі Українки, Ліни Костенко.

До Дня Незалежності презентуємо прем’єру на слова Василя Симоненка «Україно моя». Присвятили окремі пісні та кліпи також нашим рятувальникам і лікарям, навесні зняли соціальне відео про масовий підпал трави… Переконаний, такі пісні, такі теми, творчо пережиті і переосмислені, виховують у дітях почуття любові до рідної землі, мови, до людей, які тут живуть і працюють.

– На вашу думку, пісня може поєднати розірвані частини? Ті ж окуповані території, де інформаційний вакуум?

– Пісня, звичайно, має велику силу, але я вважаю, що тільки в комплексі можна впливати. До когось можна достукатися піснею, а до когось економічними показниками, добробутом та соціальними гарантіями. І повірте, як тільки Україна стане заможною і перспективною, тут будуть вкладати капітали, робити інвестиції, то відразу інші регіони, навіть ті, які були проти, зрозуміють, що тут класно жити. Тобто люди хочуть гарного життя, люди хочуть, щоб була стабільна економіка, щоб був високий рівень життя, щоб вони ні в чому собі не відмовляли. У таких країнах, як Швейцарія, я не чув, щоб там страйки якісь були, щоб люди бунтували проти влади. Можливо, ми чогось не знаємо, звичайно, але так, щоб глобально це було, то ні.

– Чи варто вести культурний діалог, навіть, якщо не хочуть чути. І чи готові ви як виконавець долучитися до культурного фронту, щоб відвойовувати тих, хто думає трохи інакше?

– Треба знайти точки дотику, правильні точки дотику. Через силу нічого не робиться, це моя особиста думка. Я вважаю, що якщо прикладаєш силу, то це породжує агресію. Треба йти в зворотньому напрямку – через культурні акції, через кіно, мультиплікацію, пісню, освіту... Як тільки ми будемо все це закладати, то через років 50 відчуємо ефект. Такі зміни не бувають одразу. Яка русифікація йшла, скільки років – століттями. Її було колись більше, колись менше, але після жовтневої революції йшла масова русифікація дуже багато років.

Ми не можемо зразу це все змінити в головах людей, особливо тих, які жили за Радянського союзу. Багато пенсіонерів кажуть, що їм тоді було добре. Треба будувати свою державу, у якій було б добре. І тоді до неї потягнуться навіть ті, хто був проти.

– Що робити тим людям, які люблять українську мову, слухають українську пісню, дивляться українське кіно, але якимось чином бояться переходити. Є порада для них?

– Я думаю, порада та сама. В мене багато друзів у Києві, вони в більшості – російськомовні. Але вони з задоволенням ходять дивитися кіно з українським перекладом, бо це зроблено якісно, з гумором, зі словами, які оригінально поєднуються. Адаптовано дуже гарно. Вони з задоволенням це слухають і потім повторюють. Тобто це має бути на тому рівні, що українською говорити – модно, круто, що українська мова звучить так. Це як із співаками, які пробиваються за кордоном. Цей комплекс меншовартості треба вибивати. Цей комплекс сидить у всіх.

– Як його вибити?

– Культурою. Економіка та культура – мають працювати як два брати. Тільки так ми зможемо суспільство наше зробити кращим.

– Ви відчуваєте, що музика об’єднує, коли гастролюєте країною та світом?

– Назагал люди сприймають дуже позитивно. Ніхто ніколи не мав жодних зауважень, якою мовою ти співаєш, чи українською, чи російською (у моєму репертуарі є кілька російськомовних пісень, які я раніше час від часу виконував, останнім часом не співаю їх). Їм подобається – і все. Вони слухають. Скільки я виступав, у тому ж Донецьку, то люди дуже добре і щиро приймали. Душевно.

Якось ми їздили в Покровськ, це перетин Дніпропетровської і Донецької областей. Теж усе дуже щиро. Так, вони мають трішечки інакший менталітет, ніж на західній Україні, але все ж я кажу, якщо країна буде успішною, то до неї будуть тягнутися всі, включно з іноземцями. Треба ще доброго піарника чи навіть цілу армію піарників, щоб попрацювали з країною, як-то кажуть, але показати дійсно, що Україна стає перспективною, багатою. Звичайно, до того ще треба поборотися із корупційними схемами, а тоді відразу культура і освіта підуть у рух.

– Можливо, згадаєте виступи в Криму, Донецьку, Луганську, в тих містах, які зараз окуповані? Чим запам’яталися ці міста, люди? Чи хотіли б ви після завершення війни приїхати туди, щось сказати?

– Я б із задоволенням їздив частіше туди і просто спілкувався б із тими людьми та показував тим самим, що різниці між нами практично нема. Тобто, ми – з Україною.

Українська мова – це модно, це класно! Я доносив би ту думку, що треба цінувати своє. Якщо ти живеш в своїй квартирі, ти маєш у ній прибирати, і всі, хто в ній живуть – усі мають разом долучатися до спільної справи, а не так, що ми тут 3 кімнати прибираємо, щось робимо, а 4-та – нічого не робить. Ми маємо всі разом працювати на одну мету, тому, що своє – є своє.

Ніхто тобі нічого не дасть просто так. З неба нічого не впаде. Я за те, щоб зберегти своє і зробити його кращим і кращим. Воно має бути як у хорошого господаря. Доброго господаря – його одразу видно, знаєте, ви заходите на подвір’я, у нього прибрано, завжди на кухні наварено, побілено. Я багато їздив по західній і східній Україні. В мене є свої порівняння. Хотілося б, щоб усюди були господарі, які вірять у нашу державу.

За Кримом дуже сумую, тому що з двох років я їздив туди відпочивати. Мене батьки туди возили покращувати здоров’я, і Крим мені дуже близький. Ми стільки там виступали, гастролювали. Ялта, Судак... Я страшенно любив Генуезьку фортецю, я там настільки захопився працею археологів, що захотів стати археологом. Мені було 6 років. Звичайно, що я хотів би мати можливість постійно туди їздити без перешкод, щоб це була далі наша територія, а не анексована Росією. Я вважаю, що це і зараз наша територія, просто тимчасово є непорозуміння, яке треба виправити.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

(Радіо Донбас.Реалії працює по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безплатно). Ваше ім’я не буде розкрите)