Із дня виходу українських військ з Іловайська пройшло 5 років. Те, що називали «зеленим коридором», всупереч домовленостям із російським Генштабом, перетворилося на дорогу смерті, на якій розстріляли українських військових і добровольців. Сотні загинули. Десятки зникли безвісти. Як українські бійці планували вийти з Іловайська і як вибиралися насправді? Реконструкція трагічних подій і свідчення свідків по ту сторону лінії розмежування – в матеріалі спеціального проекту Радіо Свобода «Донбас.Реалії».
«Донбас.Реалії» проїхали кілька десятків кілометрів тилом угрупування російських гібридних сил «ДНР». Звичайні розбиті сільські і ґрунтові дороги, місцями припаркований транспорт і майже повна відсутність людей у невеликих селах.
Многопілля – саме тут відбулася одна із найбільш кривавих подій війни на Донбасі. Тут проходив так званий «зелений коридор» під Іловайськом.
П’ять років потому слідів розстрілу колон не знайти – знищену техніку прибрали. Розпитати про ті події майже ні в кого. Невеликі села спустошені, а місцеві, які залишилися мало що розповідають.
Село Многопілля, 2019 рік
«Колона їх вивозила. Здавались вони, не знаю. Їхали машини. Я все бачила», – розповідає місцева жінка.
«Вони ж їх накрили... Бій був такий... ну, солідний. Машини лежали легкові. І вантажні. Танк без вежі, навіть вежу знесло. Напевно боєприпаси вибухнули. Вежа в стороні метрів 20 була», – додає житель Многопілля.
Військові, які пройшли через «Іловайський котел», пригадують почуття повної дезорієнтації.
«Коли колона була розбита, ніхто не міг орієнтуватися де, в якому місці ми знаходимося і в яку сторону треба відходити», – каже заступник командира батальйону «Миротворець» (2014) Андрій Бахтов.
«Хтось біля тебе падає. Хтось у повітрі. Потім вибух»
«Жужа» – так називає свій автомобіль Всеволод Стеблюк, – медик, який один із небагатьох виїхав із оточення. Він виходив у північній колоні. Близько 5-ої ранку 29 серпня зібрані в Іловайську сили отримали наказ. Точкою збору визначили місце на шість кілометрів південніше Многопілля. Північна колона – «Булава» – повинна була виходити до Новокатеринівки і далі на Комсомольське.
Майже 20 кілометрів шляху були спробою вижити.
«Їде БМП, ховаєшся за нею, а в БМП потрапляє ПТУРС (протитанковий управляємий реактивний снаряд – ред.). Вибух великий. Спочатку летять хлопці, які були на цій машині. Вони падають, хтось біля тебе падає. Хтось у повітрі. Потім вибух боєкомплекта», – розповідає медик батальйону «Миротворець» (2014) Всеволод Стеблюк.
Андрій Бахтов, заступник командира батальйону «Миротворець» у 2014 році, запевняє – «сперечатися з окопаним танком за допомогою АК, навіть якщо з борту їх стріляє по 20 штук – не розумно».
Андрій Бахтов, заступник командира батальйону «Миротворець» у 2014 році
Спочатку у північній колоні було трохи більше тисячі вояків і добровольців із технікою. Залишки колони розбили в селі Горбатенко і в полях кількома кілометрами південніше.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Військова прокуратура, Генштаб, генерали Муженко і Хомчак, очевидці – про «Іловайський котел»«Автобуси тоді вже палали, з пробитими шинами, але їхали на ободах з максимально можливою швидкістю. Там вже потрапили у нашого водія, він загинув», – каже Андрій Бахтов.
«Летить цей ПТУРС. І от він летить і вибухає КрАз (автомобіль виробництва Кременчуцький автомобільний завод – ред). По гальмах і далі тільки металевий дзвін і більше нічого не пам'ятаю, – пригадує медик батальйону «Миротворець» у 2014 році Всеволод Стеблюк.
«Здаватися не будемо»
Паралельно із колоною «Булава», друга колона – «Вітер» також висунулась у Новокатеринівку. У ній перебувало приблизно 650 бійців. Частина з них майже дісталися до Новокатеринівки, але потрапили у чергову засідку. Окрім того, у колоні були ще четверо журналістів – вони вирвалися вперед майже одразу після початку обстрілів.
Оператор Іван Любиш-Кірдей був серед них – тоді він працював для німецького телеканалу ARD.
«Тільки виїхали з села, почався обстріл. Танки прийняли бій. Тобто танки розвернулися, пішли в поле, ми ще деякий час проїхали. Я пам'ятаю, що ми об'їжджали вантажівку з хлопцями. Ми за ними заховалися, потім рвонули вперед. Вискочили і поїхали. Це буквально за лічені хвилини», – каже Іван.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Іловайський котел»: сліди військових Росії на ДонбасіЗначна частина угрупування – близько трьохсот бійців, залишилися заблокованими в Червоносільському. Одним із таких бійців був Володимир Гунько, який був у батальйоні «Донбас». Він розповідає, як бійці виживали в оточенні.
«Зайняли Червоносільське, розбили їхні засади. Знищили декілька одиниць техніки, з яких було 2 танки Т-72Б3. Зайняли кругову оборону. Зв'язалися зі штабом – штаб сказав «чекайте». Чекали. Ввечері приїхали м....алі, сказали «здавайтеся». В переговорах наш командир сказав – здаватися не будемо, чекаємо», – розповідає боєць батальйону «Донбас» (2014) Володимир Гунько.
Володимир Гунько, боєць батальйону «Донбас» (2014)
Зараз у Червоносільському на полі трактори та кілька похилених будинків. Безлюдно, і майже нічого не нагадує про бої 5-річної давнини. Тоді, після доби переговорів група бійців вирішила прориватися, а інші, разом із пораненими, опинилися в руках бойовиків. Володимир – на 4 місяці.
«Одну добу нас протримали в полі за містом (селище – ред.) Кутейниковим, за елеватором. За позиціями їхньої артилерії. Першого вересня, о годині 10-11, приїхали представники «ДНР» так-званої і росіяни сказали, що в них наказ згори нас віддати двом «днрівцям», – розповідає Володимир Гунько.
«Приїжджав до росіян на позиції. Казав, що «Червоний хрест»
Журналісти – єдині, кому вдалося вирватися із оточення. Останній блок-пост бойовиків вони проскочили на автомобілі.
«Ми думали, це український блок-пост. Коли під'їхали – в них були георгіївські стрічки на руках. Вони навіть не зупинили і не перевірили документи. Взагалі. Просто вони пропустили і були дуже здивовані. Провели нас поглядом і ми акуратно виїхали», – каже оператор Іван Любиш-Кірдей.
Водночас заступник командира батальйону «Миротворець» Андрій Бахтов виходив із оточення три дні. Ночами.
«Знаючи топографічну карту я знав, що мені треба рухатися на південний захід, у бік Волновахи. Треба було рухатися не по прямій, а так, щоб оминати можливі засідки противника. Не всім пощастило. 40 наших бійців, з нашого батальйону потрапили в полон», – каже він.
Володимир Стеблюк
Всеволод Стеблюк, медик у батальйоні «Миротворець», у день розстрілу ходив до російських військових і забирав поранених українських бійців. За підрахунками медиків, вже після евакуації їх було майже 90.
Українські бійці рятують товариша, пораненого під час бою з російськими гібридними силами поблизу Іловайська, 10 серпня 2014 року
Приїжджав на позиції росіян. Казав, що міжнародний «Червоний хрест», з Путіним домовлено і забирав пораненихВсеволод Стеблюк
«В першу ніч у мене було 17 важких. Таких, що лежачих. Ну ніяких. І чоловік 5-6 легких. Двоє до ранку не дожили. Приїжджав до росіян, на їхні позиції. Казав, що міжнародний «Червоний хрест» і з Путіним домовлено. Мовляв, ми вам воду привезли, а забираємо у вас поранених. Збираємо», – розповідає Стеблюк.
По одному, невеликими групами або через обмін українські бійці потрапили на підконтрольну Україні територію.
У боях під Іловайськом загинули 420 людей, а 40 досі вважають зниклими безвісти.
ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»:
Читайте ще:
Військова прокуратура, Генштаб, генерали Муженко і Хомчак, очевидці – про «Іловайський котел»
Іловайська трагедія: юристи розповідають про злочини воєнні та військові