Чому небезпечно називати Донеччину і Луганщину словом «Донбас», про український рух на цих теренах та його українське коріння розповіла письменниця та історикиня Олена Стяжкіна на Нью-Йоркському літературному фестивалі. Під час лекції за допомогою ілюстрацій Стяжкіна також наочно продемонструвала європейськість містечок Донецького регіону. Радіо Донбас.Реалії пропонує скорочений виклад частини лекції, яка називається «Історія Донеччини: втрачена чи вкрадена?»
«Донбас» – це про копалини, а не про людей
Ми не маємо називати себе «Донбасом». Ми не маємо дозволяти іншим називати себе «Донбасом». Це дуже небезпечна історія. Це дуже неправдива історія. «Донбас» – це історія геологічна, географічна, це історія про корисні копалини, а не про людей, не про регіон. Донеччина і Луганщина заслуговують на те, щоб наші журналісти, щоб ми самі не шкодували літер. Ну, зручно написати: війна на Донбасі. Але це неправда. Війна іде скрізь в Україні. Правда. А регіони, які є постраждалими, – це Донеччина і Луганщина. Вони різні, і відрізняються один від одного. Але які ж вони різні всередині!
Місто Краматорськ не є містом шахтарів. І місто Костянтинівка, – місто, де роблять скло, а містечко Нью-Йорк – це фенольне містечко. Тут немає териконів. Тут є інше: є українське село, є німецьке село, є окуповане німецьке село. Тому не шкодуємо літер і говоримо про нас як про Донеччину і як про Луганщину, як про Краматорськ і як про Маріуполь, як про Бахмут і Донецьк. Це різні історії. І ми заслуговуємо на те, щоби їх бачили.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Історія, яку нищили: як 120 років тому виглядав європейський ДонецькЗавжди Україна
Донеччина і Луганщина – це завжди Україна. Тут були перші козацькі зимівники, тут були українські села, допоки не стався перший голод 1920-х років, і потім – страшний Голодомор.
Мені в Краматорську подарували книжку, яка називається «Українська революція на Донеччині»
Тут є потужна історія захисту і встановлення Української Народної Республіки. І мені в Краматорську подарували книжку, яка називається «Українська революція на Донеччині». Це дуже дивує наших колег: що українська революція відбувалася в Бахмуті; що шахтарська дивізія була тою, що придушувала більшовицьке повстання в Києві на «Арсеналі», і дуже успішно це зробила; що тут були прекрасні полковники й хорунжі, вихідці з цього краю.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Як іноземні підприємці розбудовували Донбас (рос.)Селянські повстання і репетиція Голодомору
Про селянські повстання, які в радянській історіографії як правило називалися або «анархізмом», або «бандитськими вилазками». Більшість цих повстань була на Луганщині й на півночі Донеччини. Коли ми подивимося на масштаби цих повстань, то схід України перевищував кількість повстанців Харківської, Чернігівської, Черкаської і Запорізької територій разом узятих, і поступався тільки Київській губернії. На Донеччині повстанці сформулювали ідею «За соборну, вільну, незалежну Україну!»
Вони хотіли відновити УНР, вони хотіли бути в Україні, і вони були українцями. Їх упокорили голодом
З перспективи, як більшовики окупували Україну, абсолютно зрозуміло, що спочатку буде страждати схід, бо це кордон. І на тому кордоні ці повстанці мали гармати і кулемети, мали тачанки. Вони не були всі махновцями. Вони хотіли відновити Українську Народну Республіку, вони хотіли бути в Україні, і вони були українцями. Їх упокорили голодом. Було прийнято резолюцію про продовольчі репресії «бандитських кубел». Загороджувальні загони закрили села: жінки і діти почали голодувати. Що в цій ситуації робить чоловік? Йде захищати свою родину. Вони виманили чоловіків із загонів, – і теж зморили їх голодом. Півмільйона людей тут. Певною мірою, це була репетиція Голодомору чи репетиція політики упокорення голодом.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Голодомор організували для придушення й упокорення української нації» – полковник СБУ (рос.)ОУН та криївки
За причетність до справи ОУН на Донеччині і Луганщині арештували десь 300 людей. Можемо говорити про те, що це вигадка, що НКВС просто треба було когось назвати повстанцем-оунівцем. Але це були люди, які говорили українською мовою, які випускали українські газети, які мали зброю, і які навіть будували криївки. Це були українські патріоти.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Історик: Донбас – край, який підтримував діяльність ОУН, а не радянських партизанівДисиденти з донецьким корінням
Дисиденти, корені яких – тут. Це той компонент, який ми випускаємо. Бо не може людина зрости на асфальті. І, коли вона зростає українцем, то очевидно, що в дитинстві йому було з ким про це говорити, йому було, з ким про це мріяти, було, з ким сперечатися, було, з ким зберігати мову. Малі спільноти точно були, у Василя Стуса, наприклад. Коли він учився в Донецькому державному тоді університеті, там Тимофій Духовний створив гурток «Молоді голоси». Вони писали вірші, оповідання. Доробок виходив у вигляді журналу, в якому навпіл були українські і російські тексти. Цей гурток визнали політично небезпечним і закрили. Але про що це говорить? Це говорить про однодумців. І такі самі однодумці були, скажімо, у Івана і Надії Світличних, бо вони також не зростали на асфальті. Якщо ми подивимося на кількість дисидентів, які вийшли зі сходу, – то вони складали зовсім не меншу частку з кількості українських дисидентів.
Український «список Шиндлера»
Єлизавета Бірюкова з Маріуполя. Вона пішла працювати на захоплений нацистами рибний комбінат, який робив багато-багато консервів для вермахту. Її засудили на 25 років за співпрацю з ворогом. Її стали витягати з ГУЛАГу люди, які писали листи про те, що вона не зрадниця, – що вона врятувала, щонайменше, 150 людей. Вони писали: «Наш рибокомбінат перетворився на табір порятунку». Що вона робила? Вона робила те саме, що робив Шиндлер. Вона їхала до ув’язнених військовополонених радянських і говорила, що їй конче треба взяти цих людей на роботу. Вона годувала сім’ї єврейських дітей, вона брала слабких на роботу. Вона вийшла за 5 років. Але ярлик зрадниці залишився, і вона все життя боролася, аби зняти судимість. Вона добилася реабілітації у 1992 році, – і за півроку померла чистою.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Халдей – фотограф із Донбасу, якого (не) любила радянська влада (рос.)З архівів СБУ
1970 рік. Донецька область. Макіївська філія Донецького політехнічного інституту. Картина «Повстання київського «Арсеналу». Якась людина пише крейдою на цій картині: «Хай живе Центральна Рада». І ви скажете після того, що пам’ять про Україну тут втрачена назавжди? Що не було незалежності, яку відновили в 1991 році? Це неправда.
1986 рік. Добропілля. Тут знайдено сім листівок, у яких написано: «Давайте боротися проти загарбників». Радянську владу в маленькому селищі Добропілля називають загарбниками.
«За нашу і вашу свободу» – шахтарські протести
Цікава історія про шахтарів. Вони приїхали до Києва. 1990 рік. Тоді відбувалося засідання Спілки письменників. Спілка письменників зібрала їм гроші: 400 карбованців і 50 доларів. Один із лідерів шахтарів прийшов подякувати. І він сказав там фразу: «За нашу і вашу свободу». Це лозунг польського повстання того ще, 19-го століття. І цей лозунг, який прожив із шахтарями, які ніби були тільки робітниками, які бачили тільки шахту, і вважалися майже неписьменними, але були дуже-дуже і письменними, і історично усвідомленими.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Досить годувати Москву». Історик Каретніков про те, як Донецьк зустрічав незалежність УкраїниОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Закон про воєнних злочинців «поховали» в Офісі президента? Зеленський і автор мовчать ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Що зараз відбувається з українськими заручниками (рос.)