Окупація Чехословаччини 1968 року поклала край не лише політичній, але і творчій свободі, адже цензуру в країні було відновлено. Багатьом відомим митцям не залишалося нічого іншого, як шлях емігранта – з країни виїхали письменник Мілан Кундера, режисер Мілош Форман. Виїхало і багато інших митців, що не здобули світової слави, але тих, без яких не відбувся б мистецький світ Чехії та Словаччини. Країна закрилася не лише для творчості всередині, але і для закордонних віянь. Та за допомогою мовлення Чехословацької редакції Радіо Вільна Європа деякі світові тренди все ж перетинали кордон «залізної завіси», а місцеві голоси ставали відомими у власній країні.
Коли Павла Теодозіє призвали в армію, мало який полковник міг уявити, що молодий солдат використає свій вільний час на те, щоб слухати «декадентську західну музику». Але ж його частина була розміщена під самісіньким німецьким кордоном, тож сигнал з Мюнхена сюди доходив без перешкод.
На вихідні вищі офіцери залишали казарми, і ми собі слухали музику. Програма з Мюнхена починалася о 2-й ночіПавел Теодозіє
«На вихідні вищі офіцери залишали казарми, і ми собі слухали музику. Програма з Мюнхена починалася о 2-й ночі. Ми любили програми Розіни Ядрної. А коли ми виходили в коридор, то віталися таємним вітанням «Розіна передає привіт», – згадує тодішній слухач Радіо Вільна Європа.
Музичне шоу Розіни Ядрної вийшло в ефір вперше ще у 1965 році і було популярним серед слухачів Чехословацької редакції Радіо Вільна Європа. Вона пускала записи заборонених західних та місцевих чехословацьких груп, чиї вільні рокенрольні композиції були надто вільними для режиму «нормалізації».
Уривок програми Розіни Ядрної
Радіо Вільна Європа була серйозною радіостанцією, чиїм завданням було передавати новини, аналізувати події, але музичні та літературні програми користувалися не меншою популярністю, бо слухачі хотіли не лише політичної свободи, але і свободи творчості. І чим сильніше ця творчість розквітла у короткий період Празької весни, тим сильніший був біль від її втрати після окупації Чехословаччини та запровадження політики «нормалізації», що поклала край експериментам із реформами та демократизацією.
Карел Крил на одному з перших концертів після перемоги «Оксамитової революції», Прага, 1989 рік
Один із музикантів, які залишили країну в 1968 році, був Карел Крил, який згодом став працювати в Чехословацькій редакції Радіо Свобода в Мюнхені. На хвилях «Свободки», як радіо називали чехи, він грав свої пісні та пісні інших заборонених авторів із Чехословаччини. Однією з його найвідоміших пісень була «Братику, зачини хвіртку». Вона говорила якраз про почуття молодої людини, що пережила прихід до своєї країни чужих солдатів, людини, яка стоїть перед вибором: покидати країну, чи залишатися, здогадуючись, що «ця ніч не буде короткою».
Співачка Івон Прженосілова також втекла з Чехословаччини після того, як їй неодноразово погрожували смертю за її підтримку Празької весни. Карел Крил запросив її вести музичне шоу, і там вона отримала доступ до речей, про які і мріяти не могла, перебуваючи в Празі.
Я мала доступ до лідерів хіт-парадів, до світової музики, яку вдома ніхто не міг почутиІвон Прженосілова
«Я мала доступ до лідерів хіт-парадів, до світової музики, яку вдома ніхто не міг почути. Я могла пускати на радіо музику моїх друзів-музикантів, яку вони не могли грати вдома. Люди писали нам листи – просили поставити ту чи іншу пісню. Вони нам дзвонили по телефону, переважно з офісів, щоб ніхто не міг вирахувати, хто саме дзвонив», – пояснює Івон Прженосілова.
Івон Прженосілова співає у празькому концертному залі «Люцерна» у 1965 році
Однією з тих, кому був закритий шлях на велику сцену, була співачка Марта Кубішова, пісня у виконанні якої «Молитва для Марти» стала гімном спротиву проти окупації.
Марта Кубішова
За її роль у Празькій весні Кубішовій не лише не давали виступати – потрібно було знищити її популярність, тож у контрольованій пресі розпустили чутки, що Кубішова знімалася для порножурналів. Після цього про публічні концерти не могло бути і мови. Співачка мусила піти зі сцени і займатися ручною працею, як і багато інших чеських дисидентів. На сцену вона змогла піднятися знову лише через 20 років, після перемоги революції. Але ті, хто залишався їй вірним, змогли далі чути її голос – на хвилях Радіо Вільна Європа.
Із радіохвиль – у самвидав
У літературних програмах Радіо Вільна Європа можна було почути не лише публіцистичні тексти, але і заборонені вірші, п’єси, романи. Так, поруч із самвидавом до чеської аудиторії доходили твори еміграційних письменників, таких, як Мілан Кундера, і тих, що залишилися на батьківщині та не злякалися опинитися в тюрмі, таких, як драматург Вацлав Гавел.
Навіть у сільській місцевості, де люди не мали доступу до самвидаву, вони створювали його самі – записували програми, а потім розшифровувалиЛіда Ракушанова
Як говорить Ліда Ракушанова, ведуча однієї з таких програм, успіх їй було гарантовано в умовах інтелектуального вакууму. «Неосталіністський режим, запроваджений у 1968 році, заборонив усі антирежимні твори. Але вони були тим більше популярні. Наприклад, навіть у сільській місцевості, де люди не мали доступу до самвидаву, вони створювали його самі – записували програми, а потім розшифровували їх вручну і поширювали серед своїх друзів», – згадує журналістка.
Ліда Ракушанова
Проте така діяльність каралася. Поширювачів самвидаву переслідувала поліція, їх садили в тюрму, за ними велося постійне стеження таємних служб. Але з іншого боку, вони почувалися частиною свого малого і великого світу, того світу, що знав, що означає вітання «Розіна передає привіт».