«Мене в полон не візьмуть»: медики «Сармата» про тил, російські польоти над Часів Яром і допомогу полоненим росіянам

Максимально швидко заїхати на позиції, максимально швидко забрати поранених, максимально швидко поїхати. При цьому не потрапити а ні під артилерійський обстріл, а ні під fpv-дрони. Такі задачі виконують на напрямку Часового Яру бойові медики 21-го окремого мотопіхотного батальйону «Сармат» 56-ї ОМБр. У кожного з них – унікальний бойовий досвід, унікальні думки про окупантів, про війну і про тил.

Із бійцями, які пройшли найгарячіші ділянки фронту, – від Пісків під Донецьком до Вугледара та Часового Яру – і які днями відзначать десяту річницю створення батальйону, поспілкувалися Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода).

Вони зараз воюють на одному з найгарячіших напрямків фронту – поблизу Часового Яру. Кажуть, як тільки заходили на позиції, через постійні штурми російських військ мали багато роботи: були загиблі й поранені й серед побратимів, і серед окупантів. Наразі ситуацію стабілізували.

Віктор Діма, бойовий медик 21-го ОМПБ «Сармат»

«Якщо в нас немає роботи, – значить, хлопці там дають жару», – описує реалії у зоні відповідальності батальйону Віктор Діма, бойовий медик 21-го ОМПБ «Сармат».

Лікарі як мішень

Медики в один голос стверджують: найбільше під час бойових виїздів дошкуляють дрони агресора.

«Евакуаційні маршрути, які ми зараз використовуємо, постійно в зоні ризику перебувають – через ті самі дрони. Щодо Часового Яру: противник вільно дронами залітає в Часів Яр, кружляє, вибирає ціль і знищує її. Тобто, небо повністю підконтрольне російським військам», – ділиться Віктор Пащенко, начальник медичної служби батальйону.

Через неприкрите небо медики конче потребують новітніх систем радіоелектронної боротьби для евакуаційних автівок.

«Видно, що вони б'ють по червоному хресту»: медики батальйону «Сармат» про війну і допомогу полоненим росіянам

Цікавимося, чи відчувають вони себе (за прикладом операторів дронів) однією з пріоритетних мішеней?

«Ми відчуваємо, що на нас полюють. Видно, що вони б’ють по червоному хресту, – стверджує Віктор Діма. – Мені здається, що в цій війні для них немає ніяких правил. З нашого боку – є».

Тут доречно порівняти часи АТО/ООС і повномасштабне вторгнення, міркує медик Віктор Пащенко. Його знайомі, які воювали до 24 лютого 2022 року, відзначали намагання гібридних сил Росії на Донбасі хоч якось дотримуватися правил та звичаїв війни. Тоді, каже Віктор, медики почували себе у більшій безпеці. А зараз ситуація різко змінилася.

«Евакуаційна група (коли російські військові дізнаються, що відбувається евакуація поранених), – це пріоритетна першочергова ціль. Адже окупанти усвідомлюють: якщо знищити евак-групу, то поранені можуть загинути, бо вчасно допомога медична не буде надаватися», – пояснює начальник медичної служби «Сармату».

Бойовий медик на цій війні дійсно став найпершою мішенню – на рівні з командирами та кулеметниками, стверджує Віталій Верлан, військовослужбовець медичного пункту.

Він знає, про що говорить, адже починав воювати ще за часів АТО у складі Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова.

Віталій Верлан, військовослужбовець медичного пункту 21-го ОМПБ «Сармат»

«Чому так? Медик – це людина, яка може врятувати життя. Якщо пораненого військовослужбовця вчасно стабілізували, вчасно надали допомогу, вчасно довезли до шпиталю – цей боєць рано чи пізно може повернутися назад до лав збройних сил. Якщо немає медика поруч, то імовірність того, що військовослужбовець в живих, дедалі нижча», – стверджує Віталій.

Буває хімічна зброя

З хімічними речовинами бойові медики «Сармату» зустрілися взимку 2023 року під час боїв у Вугледарі, згадує Віктор Пащенко.

За його словами, окупанти труїли побратимів через скиди з дронів.

«Це були боєприпаси з діючою речовиною «хлорпікрин». Це те, що клінічно можна було запідозрити. Клінічно дія хімічних отруйних речовин зосереджена на пошкодженні, подразненні дихальних шляхів. Клінічно проявляється задишка, почервоніння обличчя, слизових оболонок (очі, ніс), відчуття першіння», – відзначає бойовий медик.

З його досвіду, отруєння не призводили до смерті: бійці, зазвичай, за деякий час поверталися у стрій.

Проте були й випадки, коли застосування хімічної зброї призводило до тяжких наслідків, зокрема, пошкодження легеневої тканини.

Через це бійці потребували тривалої реабілітації і вже не могли повернутися до виконання бойових завдань.

Яка медична допомога надається військовим РФ

Бойові медики «Сармату» на різних локаціях фронту лікують не лише побратимів. Кажуть, доводиться надавати допомогу й окупантам. І роблять вони це без вагань, адже, наголошують, попри війну, – лишаються людьми.

Віталій Верлан уперше лікував окупантів ще в АТО на Бахмутському напрямку в районі Світлодарська.

«Хлопці привели полоненого. Це було морально важко. Тому, що він зі зброєю прийшов на мою землю. Але, знов таки, гуманізм, женевські конвенції зробили свою справу, ­– згадує бойовий медик. – Коли я почав надавати допомогу, реакція була така, як їм говорять по телевізору, що тут всі «нацисти», «бандерівці», усіх їмо, знущаємося, катуємо. Але, коли він побачив, що я зупинив кровотечу, – він був дуже здивований. Вони ж знали, яка вартість турнікету була тоді».

Згодом, каже Віталій, полонений навіть перепрошував, погодився на співпрацю.

Під час боїв на південно-східній околиці Вугледара у січні-лютому 2023 року бійці «Сармату» спільно з артилеристами 72-ої ОМБр завдали суттєвих втрат 155-ій окремій бригаді морської піхоти Росії.

Тоді, згадує Віктор Пащенко, побратими полонили більше десятка російських «морпіхів». Каже, ті не мали особливого бойового досвіду. А ще деякі відзначалися характерним – вузьким – розрізом очей.

Віктор Пащенко, начальник медичної служби 21-го ОМПБ «Сармат»

«У одного з полонених був чи прострелений, чи побитий осколком перший палець на нозі. Він був роздроблений, ледь не до ампутації. Коли я перемотував той палець (звісно, рукавички одягнув, промив рану антисептиком), він щось кричав від болю, я йому казав: «Терпи». І коли він побачив, які в нас бинти (були не старі марлеві, а сучасні, що легко розмотувалися), – він був у шоці. Каже: «Ніх… собі, яке у вас є». Якщо вони просто з бинтів дивувалися, про що можна ще говорити», – ділиться вугледарським досвідом Віктор.

Віктор Діма теж надавав допомогу полоненим росіянам у Вугледарі.

«У нас не б’ють, не ґвалтують, як це показують по їхньому телебаченню. Я по їхнім полоненим сам бачив: одразу вони були перелякані (сміється). А потім, коли ми з ними почали розмовляти, у них і посмішки з’явилися, і вони зрозуміли, що опинилися серед людей, а не серед, як кажуть їхні пропагандисти, «фашистів», «бендерівців», – згадує бойовий медик.

На Бахмутському напрямку після штурму позицій російських військ побратими взяли полонених, згадує Віталій Верлан. У одного росіянина були проникаючі поранення руки та посічене обличчя.

«Для нього був шок, що його тут не били, нагодували. Те, що їм фіксують руки, щоб вони нічого не скоїли, це логічно. Але робота є робота, яка б людина не була, немає значення, українець він чи, наприклад, росіянин, – він, у першу чергу, людина. Може, буде грубо звучати: якщо в нього відсутній мозок, або він не прочитав інструкцію, як користуватися мозком, при народженні, – це його особисті проблеми. Але я зацікавлений у тому, щоб моя совість була чистою», – ділиться принципами роботи Віталій.

Та проте, жоден із бойових медиків 21-го ОМПБ «Сармат», з якими ми спілкувалися, аж ніяк не розраховує на гуманне ставлення російських лікарів у випадку можливих поранення та полону.

Наприклад, Віталій Верлан так аргументує свою позицію: «Даю великий відсоток того, що мене в полон не візьмуть. Їм не цікаво буде медика брати в полон. А навіщо? У них своїх медиків вистачає. Черговий рот брати – ні… У Вінницькому шпиталі я спілкувався з хлопцями, які пройшли полон. Ніхто не сказав, що хоча би до когось проявили гуманне ставлення. А коли російські військові дізнаються про те, що полонені мають родичів у Росії, в них прокидається ще більше люті. Тому що вони впевнені у тому, що це не ми захищаємо свою країну – а ми зрадили свою російську рідню».

А Віктор Пащенко свій скептицизм пояснює загальновідомими відео воєнних злочинів, коли військові РФ розстрілювали беззбройних бійців ЗСУ: «За всіма міжнародними конвенціями вони мали б зберігати їхні життя та надавати допомогу; забирати та обмінювати. А вони ж просто розстрілюють. Тому нас би точно ніхто не лікував».

Що в тилу: «У нас закінчиться країна»

Бойові медики потребують відпочинку, так само прагнуть обійняти рідних, які живуть у відносно тилових регіонах. Але картина, яку вони бачать на вулицях мирних міст, зізнаються зі сумом, не додає оптимізму.

Наприклад, за відчуттями Віталія Верлана, Україна живе у трьох реальностях: світ військовослужбовців; світ родичів військових та усіх, хто дотичний до війни; і третій, – в якому живуть байдужі.

«Я б хотів звернутися до третьої категорії: хлопці й дівчата, які перебувають тут, не безсмертні: нам властиво отримувати поранення, нам властиво гинути, і на наше місце хтось має прийти. І в мене мотивація така: я хочу, щоб мої діти зростали під мирним небом, щоб мої діти зростали у вільній незалежній Україні під блакитно-жовтим прапором, – зазначає Віталій. – І якщо вони так само зацікавлені, – то потрібно згуртуватися, як на початку повномасштабного вторгнення, і встати пліч-о-пліч боронити нашу країну. Бо якщо ми далі будемо ділитися на тих, кого «сюди не посилали», і тих, хто має конституційне право вибору, – у нас закінчиться країна».

Начальник медичної служби Віктор Пащенко розповідає про друзів, із якими бачиться вдома: «Той «косить», той ховається, той вже підготував собі різні схеми, документи, щоб можна було уникнути війська, – таке відчуття, що ти приїжджаєш, і ти чужий… Перебуваючи тут майже 2 роки, я зрозумів, що друзів, – немає».

Наслідком байдужості суспільства, переконаний Віктор, може стати повне знищення країни.

А от механік-водій медичної служби Сергій упевнений: щоб підвищити престиж військової служби, треба вдосконалити державну політику щодо поранених, щодо полонених, щодо родин загиблих бійців ЗСУ.

Сергій, механік-водій 21-го ОМПБ «Сармат»

«У нас багато дуже тіктокерів-адвокатів, які розказують, як уникнути мобілізації. А ні один не приїхав на територію, яка окупована, і не розповів, як в окупацію не попасти. Оце вони не розповідають. Зрозуміло, що ми тут закінчуємся, що нас тут не ксерять. Але справа в тому, що хто не хотів – той не піде», – сумно зітхає Сергій і додає: якщо тут не зупинити агресора, окупація розповсюдиться на всю територію України.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.