Свідки Будапештського меморандуму. Із чого все починалось і чим завершилось?

5 грудня 1994 року, рівно 30 років тому Україна, Британія, США і Росія підписали Будапештський меморандум. В момент, коли одна із країн-гарантів погрожує Україні і Європі ядерною зброєю, про цю подію згадувати особливо гірко, кажуть свідки тих подій.

Але що означає цей документ нині? Чому в Україні навколо цього документа стільки міфів, а в Америці про нього знають не так багато? Чи втрачає він юридичну силу через порушення його норм? Чи могли бути різниці в англомовній і україномовній версіях документу? І – головне – це пам’ятник на могилі міжнародних домовленостей чи усе ще документ міжнародного права? Про це все говорили в його річницю.

До тридцятиріччя історичного документа було кілька гучних заяв. Наприклад, міністр закордонних справ України Андрій Сибіга на засіданні Ради міністрів закордонних справ ОБСЄ сказав, що Будапештський меморандум провалився. Доказ цього посадовець вбачає в довготривалій агресії Росії, яка вже давно вилилась у ядерні погрози різного рівня – від захоплення Запорізької АЕС до використання міжконтинентальних ракет по території України.

«Коли росіяни кажуть, що хочуть миру, вони брешуть. Вони говорять про переговори лише для того, щоб відвернути увагу від того, що вони насправді роблять. Подивіться на їхні дії, а не на їхні слова. Насправді Росія продовжує розширювати війну», – наголосив Андрій Сибіга.

Окрім того, в день 30-ї річниці Верховна Рада ухвалила звернення до міжнародних організацій, парламентів та урядів іноземних держав. Парламентарі наголошують на необхідності консолідувати зусилля, аби притягнути до відповідальності військово-політичне керівництво Росії за вчинення злочину агресії. Також вони просять посилити політичну та економічну допомогу Україні, з огляду на реальність загроз.

«Колосальний тиск задля роззброєння

У цей же день Український кризовий медіа-центр провів круглий стіл з цієї теми. І розмова вийшла дуже незвичною, за визнанням багатьох, заледве не першою подібною за 30 років. Наприклад, серед учасників заходу – Павло Жовніренко, нині голова громадської організації «Центр стратегічних досліджень», а 30 років тому – радник голови комісії закордонних справах Верховної Ради України. Він – один із свідків підписання документу і один із його авторів.

Павло Жовніренко, радник голови комісії закордонних справ Верховної Ради України в 1992 році, показує факсове повідомлення американським партнерам, з якого почалась робота над текстом Будапештського меморандуму

За твердженням Жовніренка, за два роки до підписання меморандуму Україна переживала колосальний тиск в питанні роззброєння.

«Ми працювали безпосередньо з багатьма американцями. Аргументи наші, чому ми не повинні віддавати ядерну зброю: ми ще не підписали договір про нерозповсюдження, значить, ми вільні виставляти її на тендер. Виставляємо на тендер. Саддам Хусейн платить, припустимо, 50 млрд. Ви можете заплатити 51», – розповідає він.

За версією Жовніренка, американські партнери були категорично проти тендера і наполягали на добровільному роззброєнні. Мови про персональні гарантії безпеки для України взагалі тоді не йшло. Причому передати зброю Україна мала тільки Росії:

«Ми питали: чому ми будемо віддавати саме Росії? Ми 300 років були під Росією. Давайте – Франції, Британії. Ну от була одна ядерна держава (СРСР – ред.), повинна залишитись одна одна ядерна держава», – згадує далі колишній радник голови комісії. Аргументи були такі: нібито Штати нікому гарантій не надають. Мовляв, єдиний виняток – це безпекові гарантії Ізраїлю.

«Там, казали, була своя особлива ситуація, Голокост в минулому. А для інших жодних гарантій. Бо немає історичного прецедента», – ділиться Жовніренко.

Тоді українські міжнародники знайшли прецедент – Австрійський мирний договір 1955 року. Цей документ і став основою для Будапештського меморандуму. І по ньому почалась робота.

«Енергетичний шантаж»

А от Юрій Костенко, наприклад, із Жовніренком не згоден. Принаймні в питанні тиску на Україну. Він був міністром охорони довкілля і ядерної безпеки, представником України в Раді керуючих МАГАТЕ у 1995 році. І головне – досі Юрій Костенко автор чи не єдиної поки книги з теми – «Історії ядерного роззброєння України». Він наголошує, що не стикався з тиском з боку США. Зате добре запам’ятав, якою була риторика Росії. «Керівник російської делегації пан Дубінін, відомий посол з дипломатичним досвідом, казав, якщо ви не віддасте нам ядерну зброю – то ми вам таке влаштуємо. І Єльцин повторював: ми вам краники перекрутимо енергетичні», – згадує Костенко.

Єльцин обіцяв перекрити Україні «енергетичні краники», якщо роззброєння не відбудеться, каже Костенко

То справжній договір чи ні?

Дивовижно, але нині точаться суперечки щодо того – чи мав Будапештський меморандум силу міжнародного договору. На цьому в ході засідання круглого столу зупинились додатково. Зокрема, проросійські експерти багато років просувати наратив, мовляв, назва «меморандум» означає, що права і обов’язки сторін не були чітко визначені.

Так, один із дискутантів, Данило Лубківський, директор Київського безпекового форуму, колишній заступник міністра закордонних справ України, впевнений, що жодних питань до цього документа бути не може.

«Тут немає навіть сумнівів. І мені здається дивним, що ми ставимо самі перед собою це запитання. Відповідно до міжнародного права, відповідно до права договорів, це договір. І нехай доказують ті, хто вважає, що це не договір. В наших інтересах – вважати це повноцінним документом», – наголошує Лубківський.

Абсолютно згоден із Данилом Лубківським і вже згадуваний Павло Жовніренко. Як доказ він цитує Віденську конвенцію про право міжнародних договорів. Згідно з нею, документ, який підписаний між двома чи більше державами, є міжнародним договором, незалежно від його назви.

«В історії не раз бувало так, що для того, щоб дискредитувати якусь подію чи документ, її просто висміювали. Припустимо, ми знаємо про Біловезьку угоду, Росія говорить, що «це результат пиятики». Або про передачу Криму – це, мовляв, «Хрущов подарував Крим» і тільки зрідка говориться про рішення президії Верховної Ради СРСР», – каже експерт.

Гарантія чи лише запевнення?

І ще один із сумнів, який багато років гуляв як конспіративна теорія: мовляв, в англійській версії меморандуму – немає слова «гарантія». Це виникло тому, що в тій версії використаний відповідник «assurance» – головне значення якого «запевнення», і це, мовляв, непрямий відповідник для позначення цього виду зобов'язань.

Але і Юрій Костенко, і модератор круголого столу Валерій Чалий, голова правління Українського кризового медіа-центру, погоджуються щодо беззаперечної юридичної сили документа. А Павло Жовніренко запевняє, що наприкінці меморандуму, перед підписами, було уточнення, що всі три переклади меморандуму – український, англійський і російський рівно автентичні, себто однакові.

В яку суму Україні обійшлось роззброєння?

Порушення Росією Будапештського меморандуму не робить його слабким, кажуть присутні. І не припиняє його дію. Тому апелювати до нього політики не перестають, особливо пам’ятаючи, що Україна чітко дотрималась своєї частини зобов’язань. І це не тільки безпосередня здача чи знищення зброї. Павло Жовніренко називає шаленим так званий страховий внесок в угоду. І називає цифру в 43 мільярди собівартості відданого обладнання.

В Прилуках розрізають останній український бомбардувальник Ту-160. 2 лютого 2001 року

А от Юрій Костенко каже: цифри значно більші.

«Лише вартість виробництва ядерних матеріалів: високозбагаченого урану і плутонію, які передала Україна Росії – більше 100 млрд доларів», – наголошує Костенко. Також колишній міністр охорони довкілля і ядерної енергетики пропонує доплюсувати до втрат «наші стратегічні носії, крилаті ракети, які, зрештою, використовувала Росія». І вважає, що тотально Україна втратила з цієї угоди пів трильйона доларів.

«Замість цього Україна отримала так званий мирний дивіденд від передачі третього в світі ядерного потенціалу. Це були поставки палива для АЕС вартістю близько 1 млрд доларів», – додає Костенко.

Обчислити збитки від порушення Росією Будапештського меморандуму поки не береться ніхто.

«Незручна тема»

Юрій Макаров, документаліст, автор фільму «Будапешт. Бомба під Незалежність», каже, що був здивований реакцією на цю тему в світі. Він стверджує: стикався із тим, що багато американців після спеціальних показів його документальних фільмів дивувались тому, що цей меморандум взагалі існував.

Юрій Макаров

«Вони казали: нам повної інформації ніколи ніхто не пропонував. Це перший тип реакцій. І друга з боку наших колишніх співвітчизників, які вже стали американцями. Вони казали, що це трішечки якось необережно, це незбалансовано. Хоча ми врахували всі сторони. Кого ми ще мали запитувати, Росію?» – дивується журналіст. І додає: відчув своєрідний бойкот від багатьох американських експертів, на яких розраховували в роботі. Вони відмовлялись розмовляти з документалістами в останній момент.

Та все ж, чому меморандум важливий?

Здається, існує одноголосність в тому, що згаданий історичний документ однозначно має колосальну роль, аби Україна отримала реальні гарантії безпеки на майбутнє. Які? І тут все однозначно – членство в НАТО.

Хоча Олексій Гончаренко, народний депутат України, наголошує, що шляхів два. І він впевнений, що про це варто говорити зі світом.

«Як на мене, пріоритетний і простіший шлях – членство в НАТО. Але якщо нас не беруть, то я не бачу іншого варіанту, як відновлення власної ядерної зброї. Я розумію, що це окрема тема і круглих столів, це дуже складний процес технологічно, науково. Розумію, що це нікому не сподобається в світі. Розумію, що це може мати наслідки для України різноманітні, але я просто не бачу іншого шляху», – впевнений Гончаренко.

Юрій Костенко підписує книгу «Історія ядерного роззброєння України» народному депутату Олексію Гончаренку

Насправді ця розмова про зброю і історію видалась на диво поетичною. Павло Жовніренко називав угоду, яку підписали 30 років тому, «сплячою, але живою». Валерій Чалий сказав, що вона – «не пам’ятник, а реальний аргумент в історії».

А Данило Лубківський заперечив останній тезі:

«Безперечно, це пам'ятник. Як будь-який крупний документ такого плану. Пам’ятник цілої епохи, яка завершилася. Але це не означає, що в цьому слові є якась негативна конотація. Це не означає, що цей документ мертвий і що він сконав».

Данило Лубківський також підтримав заяву Міністерства закордонних справ стосовно оцінки Будапештського меморандуму, де говорячи про цей документ як про монумент, водночас звертають увагу на всі наслідки, які постали перед світом через невиконання цієї угоди.

Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Memorandum on Security Assurances in connection with Ukraine's accession to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons) — міжнародна угода, укладена 5 грудня 1994 року між Україною, Росією, Великою Британією та США про гарантії Україні у зв'язку з набуттям нею неядерного статусу. Того самого дня Україна приєдналась до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Одночасно були підписані аналогічні меморандуми щодо гарантій безпеки Білорусі та Казахстану. Ці дві країни приєднались до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї дещо раніше.