«Його побили – й він став лежачим». Доля бійців «Азову» в російському полоні

Повертати з російського полону військових бригади «Азов» особливо складно. Про це нещодавно заявив представник Головного управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони Андрій Юсов. Під час обміну, що відбувся 25 червня 2024 року, вдалося повернути понад 50 українських бійців різних підрозділів, які вийшли із заводу «Азовсталь». Утім, «азовців» серед них не було. Скільки військових цієї бригади досі утримують у Росії та хто може вплинути на Кремль, щоб той погодився на їхній обмін? Про це у матеріалі проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я».

«Кожен повернутий захисник – окрема битва й окрема перемога»

Представник ГУР МО України Андрій Юсов у ефірі телемарафону розповів, що боротьба йде за кожного українського військовополоненого, але, зокрема, про представників бригади «Азов» домовлятися особливо важко.

«Якщо ми говоримо про російську пропаганду, то вона створює жахіття та образи, в які потім сама вірить. І відповідно це ускладнює роботу. Як же вони можуть йти на поступки, якщо розповідали своєму суспільству про «жахливих нацистів»?! Робота в цьому напрямку (звільнення «азовців» – ред.) ведеться, і результати вже є. Вони не завжди оголошуються публічно. Кожен повернутий захисник – це окрема битва й окрема перемога», – сказав він.

Юсов заявив, що у світі зростає тиск на Росію у зв’язку з жорстоким поводженням з українськими військовополоненими. Він зазначив, що окрема увага цьому питанню приділялася на Глобальному саміті миру, що відбувся в червні у Швейцарії. За словами представника ГУР, певні позитивні зрушення є, але роботи ще дуже багато.

Як повідомляє Асоціація родин захисників «Азовсталі», більшість військових, які перебували на цьому заводі під час оборони Маріуполя, досі утримуються в російському полоні. У місцях несвободи залишаються, зокрема, понад 900 бійців бригади «Азов».

П’ятеро звільнених з полону командирів «Азову», які обороняли Маріуполь, разом із головою ГУР МО України Кирилом Будановим (праворуч). Туреччина, вересень 2022 року

«Я дізналася, що його побили й він став лежачим»

Дружина полоненого «азовця» Олена Діденко розповіла «Новинам Приазов’я», що її чоловік Олег Діденко перебуває в полоні мало не 800 днів – із 17 травня 2022 року, коли українські військові почали виходити із заблокованого заводу «Азовсталь».

«Він вийшов у полон і сказав, що їх будуть відправляти до Оленівки. Він говорив, що звідти будуть йти повільні поступові обміни полоненими, і його мають занести у списки й обміняти. У травні (2022 року – ред.) він ще був у Оленівці. Коли стався теракт 29 липня, я не мала з ним зв’язку й дуже переживала. І вже у вересні, коли відбувся перший обмін й повернули командирів, стало відомо, що їх («азовців» – ред.) із серпня почали вивозити в різних напрямках. Я вже не знала, де він перебуває. І тільки 31 грудня, коли відбувся обмін двох «азовців», хлопець, який вийшов, дав мені знати, що мій чоловік перебував у Таганрозі, у СІЗО №2», – описала вона хід подій.

Більш ніж рік Олена не знає, де саме російська влада утримує її чоловіка та в якому він стані.

«Умови утримання до січня 2024 року були жахливі: не давали їсти, або давали, але дуже мало. Як розповідав його побратим, не було відповідного одягу, а було дуже холодно. Також я дізналася, що його працівники ФСІН (Федеральної служби виконання покарань РФ – ред.) побили. Це було в листопаді. Після цього він став лежачим. Я не знаю, як зараз, на той момент він не міг самостійно пересуватися камерою. Йому допомагали його побратими», – додала Діденко.

Жінка повідомила, що контактує з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. За її інформацією, Росія не віддає навіть деяких важкохворих військових.

«У першу чергу намагаються обміняти важкохворих, поранених або тих, у кого є проблеми зі здоров’ям. Друга черга – жінки, і вже далі – всі інші хлопці. Але в Росії не погоджуються обміняти важкохворих та важкопоранених. Є дійсно дуже «важкі» хлопці– з пухлинами головного мозку, які досі там перебувають. Їх не віддають й не заносять у списки «азовців» на обмін», – зазначила вона.

З огляду на бойові дії та окупацію Росією частини південних територій України редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.

«Судять навіть колишніх «азовців»

Координаторка «Медійної ініціативи за права людини» Тетяна Катриченко в коментарі «Новинам Приазов’я» розказала, що частину «азовців» російська влада утримує в неволі на окупованих територіях України, інших – безпосередньо в Росії.

«За нашими спостереженнями, (військовополонених – ред.) утримують компактними групами. Наприклад, на території РФ «Азов» утримують у СІЗО Таганрога, а на окупованій території «азовці» є у колонії в Горлівці та в СІЗО у Донецьку», – зазначила вона.

У серпні 2022 року у Росії визнали «Азов» «терористичною організацією» й заборонили його діяльність. Згідно з російським законодавством, учасники організації можуть бути засуджені від 10 років й аж до довічного ув’язнення. Частину полонених бійців у Росії судять або вже засудили за іншими статтями – нібито за «вчинення злочинів проти цивільного населення».

«Ми маємо факти катувань свідків і самих обвинувачених, які були змушені взяти провину на себе. Є кілька десятків процесів над «азовцями»: деякі з них вже є засудженими, а деяких уже перевели в місця відбування покарань. Це – звичайні колонії на території РФ. Тобто їх там не розглядають як військовополонених, вони там як злочинці», – сказала правозахисниця.

Катриченко розповіла, що в Росії судять не лише чинних бійців бригади, а й колишніх «азовців», які фактично є цивільними полоненими.

Тетяна Катриченко, координаторка «Медійної ініціативи за права людини»

«Є колишній кінолог «Азову». Він служив у підрозділі, потім звільнився. Коли виїжджав з Маріуполя, був затриманий під час «фільтрації», – навела приклад вона.

На переконання правозахисниці, до процесу повернення «азовців» треба залучати міжнародних посередників. Бо цей досвід виявився дієвим, зокрема, для звільнення командирів бригади.

«Третьою стороною може бути Ватикан і папа Римський. Єдине – [незрозуміло], наскільки в України та міжнародної спільноти буде достатньо аргументів, щоб почати повертати «Азов». Питання не тільки в тому, що військових не повертають, а ще в тому, що до них не дають доступу. Часто не відомо, де вони перебувають, навіть поранені під час вибуху в Оленівці», – зазначила вона.

Папа Римський Франциск цілує прапор України зі знищеного армією РФ українського села, який йому подарували разом і браслетом із металу з «Азовсталі» та пачкою солі з останньої партії комбінату «Артемсіль». Ватикан, 24 лютого 2023 року

«Треба збурювати не тільки наших, а й англомовних»

Українка Оксана Гурська, подруга військовополоненого Геннадія Харченка, тепер живе в Канаді, де вона провела понад сотню акцій на підтримку «Азову».

«Ми всі ці гроші, які зібрали на 131 заході, спрямовуємо на те, щоб підтримати рідних «азовців», захисників Маріуполя і допомогти їм психологічно, поки вони чекають на своїх рідних з полону. Уже дві групи жінок з’їздили в невеликий тур в Одесу й Бессарабію», – сказала вона.

Геннадій Харченко в Маріуполі за два місяці до широкомасштабного вторгнення РФ

Геннадій Харченко потрапив у російський полон після виходу з «Азовсталі», потім він перебував у колонії в Оленівці, згодом опинився в ув’язненні в Горлівці й російському Таганрозі. Військовий є у списках полонених української сторони, однак Росія його не обмінює.

За словами Гурської, потрібно й далі говорити за кордоном, якою є доля бійців «Азову», та проводити заходи на їхню підтримку.

«Були випадки, коли до мене підходили й казали: «Так «азовців» же обміняли!» – Кажу: «Звідки ви знаєте? Це обміняли декого із захисників Маріуполя, але це не означає, що обміняли «азовців», – згадує вона.

Геннадій Харченко у військовому полоні РФ

На думку жінки, українська громада могла б вплинути на іноземців заради прискорення обміну.

«Ми перекладаємо англійською мовою статті про жахливий стан наших військовополонених, про катування й тортури, через які їм доводиться проходити, про нерегулярність обмінів. Треба збурювати не тільки наших, а ще і торкатися сердець англомовних, франкомовних та німецькомовних людей. Крім проведення мітингів і протестів, треба ще свідчити міжнародним організаціям, які готують подання до судів. Хай вони будуть через рік, через п’ять років, але непокаране зло провокує ще більші злочини», – резюмувала вона.

Російське масштабне військове вторгнення в Україну триває від ранку 24 лютого 2022 року. У Росії заперечували, що ведуть проти України загарбницьку війну й назвали це «спеціальною операцію». Російська влада також заперечує, що скоює злочини проти цивільних жителів України.