«Я отримав повідомлення, що за мною прийдуть» – білоруський журналіст Ігор Ілляш

26 липня із СІЗО вийшли декілька журналістів: Інеса Студзінська й Олег Груздилович з білоруської редакції Радіо Свобода, а також Ігор Ілляш – аналітик та журналіст «Белсату» (сайт цього телеканалу і його соцмережі 27 липня визнали в Білорусі «екстремістськими»). Ілляш – чоловік Катерини Андреєвої, яку засудили до 2 років колонії за трансляцію з «Площі змін». Він просидів у СІЗО 10 днів: Ілляша привезли на Окрестіна після обшуку в його домівці 16 липня. Лише через тиждень повідомили, що журналіста підозрюють у кримінальному злочині. Ігор Ілляш, який раніше був автором проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії»,​ розповів телеканалу «Настоящее время», створеному Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», про несподіване затримання та звільнення, кримінальну справу та про власне небажання полишати країну.

«Зміст звинувачень мені ніхто не повідомляв»

– Ігорю, скажіть, у чому вас звинувачують? У відкритих джерелах я бачила лише, що це частина 1 статті 342, «організація чи підготовка заходів, що грубо порушують громадський порядок, або активна участь в таких заходах».

– Парадокс та іронія ситуації полягає у тому, що мені відомо приблизно стільки, скільки відомо і широкому загалу. Я знаю статтю, а от на основі чого мене підозрюють – мені ніхто не повідомляв, не пояснював. Я досі не знаю нічого. І це гарно характеризує сутність цієї ситуації. Це була акція залякування, політичне переслідування, переслідування за мої погляди, ця серія обшуків і арештів, звичайно, до права жодного стосунку не має.

– А до вас слідчий не приходив і не казав: «Ви, Ігорю Ілляш, звинувачені у цьому та цьому, саме через це ваша справа розслідується»?

– Слідчий, безумовно, був, але інформація, яку він надав, обмежувалася тим, що вже і так відомо. Я зобов’язаний не розголошувати таємницю слідства, але майже все, що відомо мені, відомо всім. Є стаття 342, частина перша – та сама стаття, за якою судили мою жінку. Зміст звинувачення, який стосунок я до цієї статті маю, мені ніхто не повідомляв.

– Ви організовували бодай якісь масові заворушення? Чи причетні ви до дій, що спричинили порушення порядку, громадського устрою тощо?

– Звичайно, ні. Особливий абсурд ситуації полягає у тому, що статтю 342 дуже часто використовують проти учасників мирних протестів. Це фактично наш аналог 58-ї статті часів сталінських репресій. За нею фактично будь-якого учасника протестів можна кримінально переслідувати. Зрозуміло, як під таку статтю можуть потрапляти журналісти: наприклад, вони висвітлювали ці акції протестів, тому щодо них можна де-факто сфальшувати звинувачення.

Парадокс ще й у тому, що я не польовий журналіст, я не висвітлював акції протестів з місця подій: я не вів трансляції, не вів онлайн-репортажі або якісь просто текстові репортажі. Я спеціалізуюся на журналістських розслідуваннях, на аналітиці, працюю здебільшого дистанційно. Тому звинуватити мене в організації протестів, прив’язати мене якимось чином до цього звинувачення – це треба проявити максимальну фантазію. Я ж кажу, мені ніхто не пояснив, як зародилась ця підозра. А це доказ того, що фантазії не вистачило.

– А який у вас нині юридичний статус?

– Без змін: я є підозрюваним у цій кримінальній справі. У мене є обмеження на виїзд з країни, але при цьому я не перебуваю під підпискою про невиїзд. Тобто я можу пересуватися в межах країни – в межах Білорусі, – але не можу виїжджати за її межі.

«Не поїду з країни, поки моя дружина за ґратами»

– Ви розумієте причину вашого звільнення? Я, чесно кажучи, думала, що це надовго. І практика демонструє, що затриманих за кримінальними статтями з СІЗО не відпускають, а тримають там і далі.

– Визнаю, для мене це дійсно було сюрпризом. Я готувався до того, що запобіжний захід змінять на арешт. Коли у камеру зайшли зі словами «Ілляш, з речами на вихід», я не знав, куди мене поведуть.

Чому мене звільнили, а інших – ні? Не варто раціоналізувати усі дії режиму. Я думаю, що під час сталінських репресій не завжди було зрозуміло, чому когось вбивали, а хтось лишався жити. Так само і зараз.

Те, що за мною прийдуть, для мене не було сюрпризом. Я очікував цього ще з 2020 року. За два дні до мого арешту, 16 липня мене попереджали. Із прихованого номера на мій номер, який опублікований на моєму Telegram-каналі, надійшло повідомлення. Зміст приблизно такий: «Режим готується остаточно вирішити проблему незалежної преси. Не ночуйте вдома, не користуйтеся мобільним телефоном. У фокусі – журналісти Радіо Свобода та «Белсату».

Коли я отримав це повідомлення, я подумав, що читач Telegram-каналу просто висловив свою думку. Думку, з якою я тоді погодився. Згодом я дізнався, що спецоперація 16 липня була спрямована саме на журналістів «Белсату» та Радіо Свобода. Тоді я зрозумів, що цю інформацію злив хтось зі спецслужб. Це позитивний сигнал. Ця система не монолітна, вона протікає. Там є люди, які не впевнені у шляху політичного терору, який обрав Лукашенко.

– Тобто хтось хотів вас попередити, аби ви втекли?

– Так.

– Ігорю, чому ви не втекли?

– Для мене тут нема взагалі дилеми. Я з моменту арешту дружини в листопаді 2020 року заявив, що не виїду з країни, поки вона перебуває за ґратами. І свою позицію з цього моменту я не змінюю. Для мене це затримання, цей статус підозрюваного нічого не змінив. Для мене неможливо, це неприйнятно – виїхати з країни, поки моя дружина перебуває за ґратами.

«Нестерпні умови для політв’язнів»: що відбувалося на Окрестіна

– Що з вами відбувалося за ґратами?

– На Окрестіна створюють нестерпні умови для політичних в’язнів. Матраци взагалі не видавали.

– Ви бачили фотографії, які опублікував правозахисний центр «Вясна»?

– Так.

– Це те, що бачили і ви?

– Я бачив схоже, хоч і був у іншій будівлі. Ці фотографії з ЦІПу, я сидів у ІТТ. Ці будівлі входять до комплексу пенітенціарних закладів на Окрестіна. Але умови такі ж: що там, що там. Людям доводиться спати на голих дошках, замість подушок – пластикові пляшки. Якщо пляшки наповнені водою, то спати м’якше. Світло увімкнуте цілодобово, увесь час перебуваєш під яскравим світлом. Іноді вночі влаштовують перевірки – о другій, потім о четвертій. Усіх піднімають, змушують називати ім’я. Очевидно, все це – щоб люди не могли спати. Хоча й так, спати на дошках досить проблематично, особливо для старших людей.

Передачі у родичів приймають, а в’язням не видають. Їх повертають тоді, коли відпускають із ізолятора. Ну і звичайно, не водять в душ. Коли я потрапив на Окрестіна, був пік нестерпної спеки. Там неможливо було дихати. Люди сиділи в одних трусах, з них лився піт. Це була справжня баня. Потім, коли спека спала, прийшли холодні ночі. Ковдр не видавали, тож люди мерзли. Цілеспрямовано створюють такі умови для політв’язнів, які можна кваліфікувати як катування.

«Вони відразу захопили мій Telegram-канал і вирішили, що перемогли»

– На допитах чи зустрічах зі слідчими щодо вас застосовували насилля?

– Ні, зі мною такого не було. Це виняток. Наприклад, навіть моїх колег-журналістів, яких затримали разом зі мною, транспортували у наручниках. Мене затримували м’яко, проти мене не застосовували насилля. Спілкувалися зі мною більш-менш нормально, що теж нетипова ситуація.

– Можливо слідчі використовували інші засоби, щоб отримати потрібні їм свідчення?

– Ні. Деяких людей водили на неформальні бесіди, намагалися їх у чомусь переконати, підштовхнути до певних дій. Зі мною так не спілкувалися. Спілкування не було взагалі – я просто 10 днів просидів у тих умовах, які я описав.

– Співпрацю пропонували?

– Ні. У мене є припущення, чому так сталося, чому мене не били, не переконували, не пропонували співпрацю. Справа в тому, що силовики змогли легко захопити мій Telegram-канал. Дуже часто буває так, з людини, яку затримують за політичними статтями, яка має якийсь свій телеграм-канал, під тортурами вибивають паролі, логіни. Я не виходив з облікового запису, до якого цей канал прив’язаний. Вони не розуміють те, як інформаційний простір працює. Люди читають не якийсь канал, люди читають мене. Їх цікавить моя аналітика. Тому я легко створю новий канал, на якому підписників буде не менше. А силовики переконані у своїй перемозі. Першою їхньою дією після затримання мене було захоплення каналу. Це свідчить, що йдеться саме про боротьбу з інакомисленням.

«Я впевнений у своєму виборі»

– Чи знає ваша жінка про затримання?

– Так, Катерина знає. Мені передавали, що вона дуже емоційно сприйняла цю звістку, але швидко заспокоїлась. Ми обговорювали те, що рано чи пізно я можу потрапити в полон. Тому вона розуміла, що доведеться це пережити.

– Я читала повідомлення, яке ви передали колегам через адвоката. Ви закликали: «Працюйте, працюйте і працюйте в тричі більше, не зупиняйтеся, працюйте, не покладаючи рук». Чому ви закликали до цього, а не до втечі та еміграції?

– Я думаю, що до цього часу всі, хто хотів поїхати, вже поїхали. Для тих, хто лишився, важливо не впасти у депресію, не втрати віру у свою справу. Дуже важливо пам’ятати, що ти робиш і чому. Пам’ятати, чому ми опинилися у такій ситуації і чому в якийсь момент ми зрозуміли, що готові ризикувати свободою і життям заради тих принципів, заради свого життєвого вибору. Ми програємо лише тоді, коли визнаємо поразку. Доки ми її не визнали, доки ми продовжуємо боротися, доти нічого ще не втрачено.

– Справа не закрита. Як ви думаєте, чим це закінчиться? Вас посадять?

– Неможливо сказати, але для мене це нічого не змінює. Цей статус підозрюваного не збільшив ризики. Вони лишилися на тому ж рівні. Вони надзвичайно великі, але це не впливає на мій вибір.

– Що було найстрашнішим за ці 10 днів в ізоляторі?

– Та нічого страшного не було з однієї причини – я знав, чому я там перебував. Я розумів, що я обрав. Я знав, що не відмовлюся від своїх принципів, незважаючи на ті умови, у яких був, незважаючи на те, що на мене чекає у майбутньому. Я впевнений у собі та у своєму виборі. Саме це надавало мені сил ці 10 днів.