Чому російським неонацистам затишно в Україні – розслідування Bellingcat і думки українських експертів

Російська неонацистська група перебралася до України, де вільно прославляє Гітлера і його ідеологію, влаштовує тематичні музичні фестивалі, продає свої сувеніри в офіційних приміщеннях «Козацького дому», і користуючись зв’язками з різними організаціями, об’єднаними під брендом «Азов», розраховує на покровительство української держави і на українське громадянство для своїх членів, пишуть журналісти розслідувального проекту Bellingcat. Кілька місяців тому розслідувальна група Bellingcat започаткувала новий проект, що стосується праворадикальних рухів України, Вірменії та Киргизстану.

Як російські неонацисти стали друзями України, і яку небезпеку може таїти така дружба? Про це Радіо Свобода говорило з українськими дослідниками крайньоправих рухів.

Їхніми героями є Андерс Брейвік, який вбив у Норвегії 77 людей, Тімоті Маквей зі США, на сумлінні якого 168 жертв, або нещодавній терорист із Нової Зеландії, який відкрив вогонь у мечетях міста Крайстчерч. Свій веб-сайт вони називають «мініуніверситетом для прихильників», а портрети Гітлера, поставлені в рамочку, вшановуються свічками. Свою ідеологію вони відверто називають неонацистською і цим пишаються.

І це – не російська пропаганда, це – справжня організація Wotanjugend, один з засновників якої – Олексій Левкін. Він родом із Росії, у 2014 році перебрався до Києва, воював разом із батальйоном «Азов», а нині розраховує на українське громадянство. Про нього, його ідеологію і зв’язки з українськими крайньоправими групами, якими, як вважають оглядачі, опікуються високі українські чиновники, пишуть у своєму розслідуванні Майкл Колборн та Олексій Кузьменко.

Ці дослідники говорять, що більшість російських націоналістів підтримала війну російського президента Володимира Путіна проти України, але частина з них перейшла на бік України і зі зброєю в руках воювала проти колишніх «братів по ідеології». Але нині вони становлять проблему для України, для її міжнародного іміджу і для безпеки.

Реальна небезпека чи перебільшена?

Дослідник праворадикальних рухів В’ячеслав Ліхачов каже, що для того, щоб зрозуміти проблему, яку становлять такі організації, як Wotanjugend, треба вийти поза рамки російської пропаганди і української контрпропаганди, коли з одного боку, в Москві всюди розповідають про «український фашизм», а з другого – в Україні намагаються представити, що нічого подібного нема взагалі.

В’ячеслав Ліхачов

«Для українського суспільства потрібно розібратися, що для нього становить небезпеку, а що ні, бо наша демократія ще не є усталеною, наше суспільство легко піддається різним впливам, наші інститути не є розвинутими і не можуть забезпечити нашу стабільність. У нас багато суперечливих тенденцій, які змагаються за вплив – демократичні, популістські, антидемократичні, авторитарні. Тому вплив таких антидемократичних ідеологій, хоч би якими маргінальними вони насправді не були, може мати більшу небезпеку для нашого суспільства, ніж для західних консолідованих демократій», – говорить Ліхачов.

Тож коли на проблему вказують організації з високою репутацією, як Bellingcat, які своїми розслідуваннями про російську участь у війні з Україною довели, що вони не є налаштованими апріорі проти України, то варто до цих попереджень прислухатися, вважає дослідник.

На думку Ліхачова, українське суспільство і держава вразливі для праворадикальних впливів, бо через участь у війні на боці України, навіть російські неонацисти можуть розраховувати на певну терпимість щодо себе української громадської думки, говорить Ліхачов.

«Але своїх фашистів не буває. Той факт, що вони брали участь у війні на боці України, не скасовує іншого факту, що вони є носіями нацистської ідеології. А її пропаганда в нашій країні незаконна і згубна для суспільства», – наголошує дослідник.

В’ячеслав Ліхачов наводить численні приклади з передвиборчої кампанії, коли ультраправі були «натовпом на прокат» і, з потурання правоохоронних органів, могли легко розхитати безпекову ситуацію в будь-кому місті.

«У цьому випадку їхня ідеологія не відігравала жодної ролі. Вони не вели політичної боротьби за свої цінності, а ставали просто «вуличною масовкою». Але така «вулична масовка» змогла винести певні справи на вершину політичного порядку денного, як було у випадку зі «Свинарчук-гейтом». А це вже робить їх більш небезпечними, ніж в інших демократичних країнах», – вважає В’ячеслав Ліхачов.

Його колега, дослідниця Ганна Гриценко звертає увагу на те, що навіть писати про них, перебуваючи всередині України, може бути небезпечно. Вона зауважує, що журналісти Bellingcat відразу після публікації почали отримувати погрози.

Радикалізація українських правих під впливом російських

Як говорить Ганна Гриценко, вплив цих організацій можна простежити вже впродовж довгого часу, відтоді, коли до України ще перед війною почали їздити неонацисти з Росії, завозити свої публікації, поширювати на Україну свої сайти.

«Відстань від Москви до Харкова, наприклад, недалека, чисто технічно це було легко поширити вплив. Мова також одна – серед україномовних неонацистів дуже мало, в основному – російськомовні», – говорить дослідниця.

Те, що деякі російські неонацисти перебралися до України під час війни і зробили її своєю базою, дослідницю не дивує, бо «Росія активно дрейфує в бік диктатури», де придушується будь-яке політичне життя, і в Україні «всім, і їм в тому числі, просто легше дихається».

Ганна Гриценко

«У нас були свої крайньоправі, але не неонацисти, вони були за сімейні цінності, проти гейпарадів. Але український традиційний націоналізм – не гітлерівський, вони мають свою традицію, яку ведуть від поглядів Степана Бандери, чи своєї уяви про його погляди, але це не був неонацизм», – пояснює дослідниця.

Щодо дій української влади, то обоє дослідників не вважають, що тим, хто справді воював з Росією на боці України, не потрібно надавати громадянства, але разом з громадянством приходить і відповідальність – ці люди повинні дотримуватися українських законів, а вони неонацистську пропаганду однозначно забороняють.

«Репутаційний удар від надання цим людям громадянства був би, але не настільки вже і великий, бо раніше вже такі прецеденти були, наприклад з Сергієм Коротких, який вже отримав українське громадянство. Тому в міжнародному плані втрати були б не такі вже і великі. Більшими були б втрати від ненадання їм громадянства для репутації влади всередині країни», – вважає Ліхачов.

Він нагадує про те, що вже були випадки екстрадиції в Росію людей, яких з політичних мотивів переслідує російська влада, і надання громадянства тим, хто воював за Україну, могло б їх убезпечити він подібної небезпеки.

«Але надання громадянства не означає позбавити відповідальності за скоєне вже громадянином України. На мою думку, того ж Сергія Коротких за деякі його дії в Україні вже можна притягати до відповідальності», – вважає Ліхачов.

Проєкт Bellingcat звертає увагу на те, що російські неонацисти вже багато і плідно працюють над розбудовою своїх міжнародних зв’язків, і дослідники проєкту висловлюють побоювання, що надання українського громадянства надасть їм додаткової мобільності в Європі.