Є дві гарні новини і одна погана – офіцер батальйону «Вовки Да Вінчі» про бої за Бахмут

ЗСУ просуваються до Бахмуту, заявляють в Міністерстві оборони України. 12 травня заступниця очільника відомства Ганна Маляр заявила, що ЗСУ не втратили жодної позиції в Бахмуті за тиждень. А вже 17 травня повідомила про «звільнені останніми днями у передмісті майже 20 квадратних кілометрів», що їх не втрачено і що є просування на окремих ділянках напрямку.

Наступного дня, 18 травня, спікер Східного угрупування ЗСУ Сергій Череватий зазначив – українські захисники продовжують рухатися до Бахмуту на флангах. Водночас у самому місті, як написало німецького видання Bild із посиланням на свої джерела, бойовики ПВК «Вагнер» нібито контролюють уже 99% міста.

Про локальний контрнаступ українських сил біля Бахмуту заявляли аналітики американського Інституту вивчення війни (ISW), британська розвідка пізніше констатувала тактичні успіхи ЗСУ.

Про відоме відео бою батальйону «Вовки Да Вінчі» за «дорогу життя» на Бахмут, значення того бою для оборони міста-фортеці, як зараз змінилась ситуація на цій ділянці фронту – в ефірі Радіо Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розповів Олександр Ябчанка, старший лейтенант ЗСУ 67-ї окремої механізованої бригади (батальйон «Вовки Да Вінчі», рота «Гонор»).

Бій за «дорогу життя» на Бахмут

– Ще до того, як українське командування почало підтверджувати просування українських захисників під Бахмутом, ваш батальйон опублікував відео, воно стало тоді дуже популярним у соцмережах – і дійсно, воно вражає. На ньому показана оборона однієї з трас від першої особи, я так розумію, знятого нашоломною камерою GoPro. Розкажіть докладніше, що тоді відбувалося? Коли кажуть «захищаємо трасу» чи «відсуваємо» противника від траси, що в реальності на землі відбувається, як відбувається така операція?

– Отже, що було саме у тому бою і саме у тій посадці. Це посадка, яка безпосередньо прилягає до дороги на Бахмут. Це північна дорога, бо є дві дороги: йдеться, власне, про дорогу на Хромове, це Часів Яр – Хромове. Від початку березня наша зона відповідальності – це була посадка, яка фактично перетинає цю дорогу. Завдання наше було доволі зрозуміле, але складне – ми мали завадити противнику перерізати дорогу на Хромове.

Що вони намагались зробити? Через посадку або через сусідні поля дійти до дороги і таким чином перекрити постачання цією дорогою усього необхідного контингенту в Бахмуті.

За цю посадку велись бої нами від початку березня і до середини квітня. Власне, що відбувалось там безпосередньо у цьому бою. Десь, мабуть на сотий штурм ворогу вдалось добігти до нашої позиції. Чому я кажу на сотий штурм? Це я кажу загалом. Звісно, ніхто не рахував тих штурмів. Але їх було кожного дня, от уявіть в цьому проміжку часу, що я сказав, кожного дня від 2 до 8 атак.

Як це відбувалось? Спочатку була артпідготовка. І після того вони штурмовими групами просто рухались на наші позиції, зокрема на ось цей бліндаж. Бліндаж, до слова, був спочатку нами зайнятий, тому що коли ми заходили на ті позиції, ворог уже був буквально за 200 метрів від дороги.

Ми спочатку ворога відсунули далі від дороги, а потім зайняли, відповідно, рубежі. І так сталось, що ось цей бліндаж – назва бліндажа, вибачте, «Жмур». Назва така, бо там були мертві вороги і в тому бліндажі вони і залишились.

Не те що нам було це приємно, навпаки, хотілось, звичайно, звідти їх повиносити, але справа в тому, що ця позиція завжди була під артилерійським обстрілом. І банально винести звідти тіла ворогів було небезпечно для життя. От тому вони там і залишились. Від того назва того самого бліндажа.

Протистояння «кістка в кістку»

На той бліндаж ворог здійснював атаки щодня. Не було такого дня, аби вони не намагались атакувати наші позиції. Ми діяли максимально злагоджено. Хто саме «ми»? Аеророзвідка, командування, безпосередньо піхотинці, які перебували на позиції, і, звичайно, наші артилеристи. Діяли вищою мірою професійно, і тому нам вдалося з мінімальними втратами втримати цю позицію. Просто не підпускати їх безпосередньо до нашого бліндажа.

Як це відбувалось: ми бачили їх на максимальній відстані, ми корегували вогонь артилерії, фактично ми не давали підійти їм до бліндажа. От той бій, який ви бачили, це виняток з правил, тому що ми вже пристосувались до ворога і нищили їх.

За скромними підрахунками, за ті півтора місяці ми знищили десь сотень п’ять ворогів. І ось вони дістались бліндажа. Насправді, коли штурмова група добирається вже просто до бліндажа, це для тих, хто в бліндажі, смертельно небезпечно. Тому що штурмова група бере під контроль вихід з бліндажа, а далі вони просто закидають туди гранати. Так, до речі, цей бліндаж ми і штурманули, коли він ще був у руках ворога. А тепер ми помінялись ролями, і вони добігли, таки добігли до нашого бліндажа.

І далі відбулося протистояння «кістка в кістку». Тобто коли це вже розмін – або ми їх, або вони нас. І тут, з одного боку, нас врятувало те, що були підготовлені і злагоджені взаємодії. Зокрема, взяв на себе командування боєць із позивним «Тихий».

«Тихий» оцінив обстановку, оцінив, яким чином можна діяти у тій ситуації. Якщо ви подивитесь на відео, то я бачу противника, який вже від мене в метрах 10, може.

І в нього вже була граната в руках, він цю гранату ніс у бліндаж. Він кинув її в мене, і це була його «роковая ошибка», говорячи їхньою мовою.

Після того «Тихий» вискочив у мене з-за спини, вискочив на брусфер, знищив чотирьох ворогів, які були вже безпосередньо під нашим бліндажем. А далі ми вже вели бій проти тої частини, більшої частини противника, яка пройшла нам за спину. І тут нам допомогли наші побратими з групи Перуна – наші розвідники – висунулись назустріч.

Їх було двоє, уявіть – ворога 15, а людей Перуна двоє. Вони висунулись їм назустріч по окопу. Вони їх (російських військових – ред.) спочатку зупинили, а потім змусили відходити. І от коли вони відходили, ми знищили найбільшу їхню кількість. Це якщо дуже коротко по цьому бою.

– Ким були ці штурмовики російські?

– На нашу думку, це вже були не «вагнерівці». Бо «вагнерівців» ми знищували усі ті попередні штурми, про які я говорив. Ми просто зрозуміли, як вони діють, ми відслідковували їх на дальніх підступах, знищували їх артилерією.

Найнебезпечніше, що було в протистоянні «вагнерівцям», це коли їхня штурмова група вже висувається, десь метрів 100-120 від нашої позиції по посадці, ми мусили виходити з бліндажа, а по бліндажу постійно вівся артилерійський обстріл. Ось це було найнебезпечніше.

Того дня, коли був знятий цей фільм (відео, яке оприлюднив батальйон «Вовки Да Вінчі» – ред.), це, до речі, з моєї камери і з камери того самого «Тихого», так от, того дня у нас змінився супротивник. За характером їхніх дій, за точністю артилерії, за злагодженістю, це були, скоріш за все, добре підготовлені десантники.

Зрештою, на наступний день після цієї події ми почули від воєнного злочинця Пригожина (засновник ПВК «Вагнер» Євген Пригожин – ред.) про те, що вони, «вагнерівці», віддали фланги на десантників. Оце, мабуть, і були ті десантники, до того ж, скоріш за все, це була якась їхня «спецура».

Гарна новина, що ми воюємо на порядок, на голову вище за «вагнерівців». Погана новина, що у російській армії є доволі професійні вояки. Але ще одна гарна новина: з тими професійними вояками навіть у ближньому бою, навіть тоді, коли ми у програшній ситуації, – тому що коли оборонці бліндажа перебувають у бліндажі, а в них вже під бліндажем штурмова група, це програшна ситуація, – навіть у такій програшній ситуації ми дали собі раду.

Що змінилось під Бахмутом і в Бахмуті

– Контрнаступальні дії української армії. Чому саме зараз це стало можливим?

– Припускаю, що «вагнерівці» просто почали закінчуватись. Від березня до середини квітня, коли був перший наш заїзд сюди і зараз, відчувається зменшення інтенсивності їхніх атакувальних дій. Іншими словами, моє суб’єктивне враження, що у них просто люди закінчуються. Хотілося б у це вірити.

І причина цього, звісно, героїчний спротив, який чинили і захисники Бахмуту, і який на флангах був. Іншими словами, ми досить серйозних завдали втрат ворогу на цьому напрямку і завдаватимемо далі. Це моя суб’єктивна думка, але мені здається, що те, що відбувається зараз на флангах, навіть важливіше за те, що відбувається в самому Бахмуті.

– Чому?

– Знову-таки моя суб’єктивна думка, я не є експертом військовим, я лише офіцер ЗСУ – тому що їхній план зимово-весняної кампанії, я кажу про ворога, був зсунути нас до рубежу каналу, який проходить через Часів Яр, і підготуватись до стратегічної оборони – не секрет, що вони готуються до оборони.

На цьому напрямку, на Бахмутському, саме місто розташоване дещо в низовині, а ось фланги – над містом. І те, що зараз нам вдається відбивати фланги, вкрай важливо. Просто тому, що для них атакувати далі на цьому напрямку буде вкрай проблематично. Так у воєнній науці є – завжди вилазити на пагорб складніше, аніж з нього скочуватись.

Супутниковий знімок Бахмуту, на якому видно пошкоджений міський театр і магазини, 15 травня 2023 року

Це, мабуть, найкритичніший момент в обороні оцієї, власне, зони був тоді, коли вони дійшли до дороги Часів Яр – Хромове і потім, зокрема, якщо я не помиляюсь, це 3-я штурмова, за що їм величезна повага, вони відбили ці позиції.

Далі ми залишились на пагорбі, тобто ми не дали їм відкинути нас через канал. А це, відповідно, дає нам змогу вести активні дії, це дає нам змогу знищувати ворога. От вони хотіли фортецю, вони зайшли у знищене місто, і зараз у тому місті ми їх і добиватимемо. Це мої такі суб’єктивні враження.

– Чи готові вони контратакувати?

Останнє, де був я і де був наш підрозділ, це сам Бахмут. І там ми вели активні бої зі стрілецької зброї. Тут будинок їхній, тут будинок наш. Ось сусідній. Корегували нашу артилерію.

Ще раз наголошу, це фантастичні люди – настільки точно і грамотно працює артилерія. І, звісно, «очі» в небі (маються на увазі БПЛА та їхні пілоти – ред.). Без наших пілотів я навіть не уявляю, як би виглядала ця війна. Іншими словами, ми вели бойові дії безпосередньо у Бахмуті.

Порівняти інтенсивність боїв у Бахмуті і в посадці – це різні локації. Але суб’єктивно мені здається, що вони таки закінчуються. Я маю на увазі, що у них (у Росії – ред.) люди закінчуються. Знову ж, можливо, я видаю бажане за дійсне. Але якщо подивитись кількість атак щодня від березня до сьогодні, то вона об’єктивно знижується.

Людмила Федорчук, Світлана Кузьменко, Денис Тимошенко

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.