Вже понад два місяці 12-а бригада спеціального призначення «Азов» воює у Серебрянському лісі, на досить складному напрямку під Кремінною. Серед бійців тут ті, хто пройшов «Азовсталь» і повернувся на війну після російського полону. Є й ті, хто рвався у Маріуполь на деблокаду, а також вистачає і новобранців. Журналісти проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії» декілька годин провели на позиції «азовців»-артилеристів і поговорили з ними про бойові дії та їхню мотивацію.
Розрахунок САУ «Гвоздика» вузькою стежкою крізь зарослі лісопосадки біжить до своєї гармати. Під гілками дерев та маскувальною сіткою її одразу й не помічаєш. Військові розчищають все навколо ствола, за кілька хвилин наводяться і чекають команди. Та згодом лунає команда «відбій». Безпілотник, який має коригувати вогонь, втратив ціль. Артилеристи знову маскують гармату і повертаються у бліндаж.
«Контрбатарейка їхня працює практично відразу. Ми навіть прогріваємо самохід для того, щоб акумулятори підзаряджати, то вчора задиміло трохи, то і не пройшло і двох хвилин, як вже в район наших позицій прилетіло. Може співпадіння, але контрбатарейка їхня працює теж дуже добре. Так що бажано все дуже швидко оперативно зробити і маскуватися, і в укриття», – каже військовослужбовець 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» з позивним «Америка».
Та в укритті військові перебувають не довго. Ціль знайдено і екіпаж «Гвоздики» знову готує гармату до бою, але тепер все закінчується пострілом. Невелике коригування і ще кілька снарядів летять по російських позиціях.
«На гарматі я займаю посаду навідника. Це моє (сміється). Я кайфую, адреналін. Я був у піхоті, це не моє. Коли ви розумієте, що вони стріляють у вас, але ви не можете. Більше [подобається], коли я відчуваю, що я також кидаю туди», – каже інший «азовець» з позивним «Птах».
«Працюємо «точечно» по танках, по живій силі ворога. Були такі випадки з минулої ротації, коли зривали цілі наступи. Дуже такий хрестоматійний випадок був, коли росіяни вистроїли свої війська гарними шеренгами, перед наступом напевно хлопці заряджалися морально, ну, а ми трохи їх опустили з небес на землю», – каже його побратим «Рапід».
Військовослужбовець 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» з позивним «Підлива»
«Гарматою з невеликим калібром ми працюємо по передньому краю, по мінометах, а там 155-ю відпрацьовуємо контрбатарейну боротьбу. Знищили немало вже російських гармат, так що нормально. Мінометів теж, ось особисто моя батарея знищила, за підтвердженнями, більше ніж 7 мінометів, піхоти теж нормально накосили», – каже «азовець» з позивним «Підлива».
У цьому розрахунку «Гвоздики» абсолютно різні військовослужбовці. Хтось прийшов в «Азов» на початку повномасштабного вторгнення з бажанням взяти участь у деблокаді Маріуполя. Хтось на фронті зовсім недавно.
«В «Азов» я потрапив десь приблизно пів року тому, потрапив дуже такою романтичною історією. Я їхав за сестрою в дитячий садочок, переді мною зупинилася маршрутка і там хлопець був років на вигляд напевне 16. І в нього був шеврон 17-ї танкової бригади, моєї рідної, криворізької. Я так на нього подивився, він подивився на мене у відповідь, закриваються двері і там реклама «Гвардії наступу», дзвоніть, записуйтесь в «Азов». Ну і я відразу поїхав, мамі сказав, що я не заберу сестру, вона поїхала сама, а я поїхав у центр комплектування і так і записався», – каже боєць з позивним «Рапід».
«З нових, що прийшли за останні пів року, у мене в батареї, 70% людей. Тобто залишили весь костяк такий старих, котрі уже загартовані, були на війні, а ось на цей виїзд крайній, приїхали уже, я ж кажу, 70% нових людей і вливаються максимально швидко, розуміють, що до чого», – додає «Підлива».
Військовослужбовець 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» з позивним «Птах»
«У мене був дід, він жив на Донбасі, у Горлівці, там багато родичів, і ось коли я був маленький, усі дітки, коли починали ходити, віршики розповідали, а мій дід, коли приходили родичі в гості, кликав мене, брав за руку і казав, давай. І я тільки навчився говорити, такий стою і говорю, я Діма Лебідь – українець. І він цим так пишався і це було майже щоразу, коли приходили гості. Він мене кликав і я замість віршів розповідав, що я Діма Лебідь, українець. І ось я згадую діда і розумію, що якщо я не боротимусь, то України може і не бути, тому, дідусь, Україна є і буде. Все буде Україна, і Крим, і Донбас. Принаймні доки я житиму, я боротимуся за це. Слава Україні!» – каже «Птах».
«Азов» безумовно став символом спротиву російській агресії і оборони Маріуполя, хоча серед захисників міста чимало бійців інших підрозділів. Багато з них досі перебувають у російському полоні. Тільки «азовців» там до семи сотень.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Це схоже на риболовлю»: як дрони нищать російську техніку біля Бахмуту