Мінні поля – одна з проблем, яка впливає на темпи українського наступу. Про це в інтерв’ю The Washington Post розповів головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Журналісти проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії» поспілкувалися з саперами 35-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ, – одного з підрозділів, який здійснює наступальні дії на південь від Великої Новосілки, фактично на межі Донецької та Запорізької областей. Розповідаємо про те, як побудовані мінні поля та як українські сапери прокладають у них коридори для проходу піхоти і техніки.
Польова дорога вздовж лісосмуги. Це не лінія фронту, але досить типовий пейзаж для роботи українських саперів на півдні Донецької та Запорізької областей. Саме тут невелика група морських піхотинців із 35-ї бригади демонструє для журналістів, як російська армія облаштувала мінні поля.
«Працюємо ми малими групами по 2-3 сапери. Є засоби – міношукачі. Є таке, що виявляємо, візуально їх знаходимо. У них буває таке, що маскують, закопують міни, буває, що просто кидають отак на дорогу, якщо швидко відходять», – каже військовослужбовець 35-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ з позивним «Бурий».
«Дуже часто наші сапери йдуть разом на штурм, бувають такі ситуації, коли піхота виявила щось, показала, позначила, і мобільні групи саперів наші виїхали і працюють уже, і вирішують на місці. Чи знешкоджувати, чи ми вилучаємо цю міну», – додає його побратим з позивним «Білий».
Різноманіття мін на півдні України сьогодні вражає навіть досвідчених саперів. Кажуть, що російська армія використовує все, що під рукою. Наприклад, під протитанкові міни часто закладають гранату або міну-пастку, тому їх стягують за допомогою саперної кішки. Зрозуміло, що процес ручного розмінування і так повільний. А українським саперам доводиться працювати ще й під щільним вогнем російської артилерії.
«Я працював з товаришем, нам потрібно було завести групу АГСників наших, то нас мінометний обстріл накрив, то таке, трохи побоювався, що вже не вийдем. Побратима трохи контузило, в мене трішки полегче було. Наривались, ми заводили групу ДШРа, наткнулись на ворожі позиції в посадці. Був щільний стрілецький вогонь, відстрілювались, група закріплювалась, було таке, що поранених витягували, виносили… є що згадати», – каже «Бурий».
Читайте також: З ВІЛ-браслетами і біля сміття: під Бахмутом ексгумували тіла 82 російських військових
«Дуже велика кількість і безпілотників, і мінометного вогню противника, артилерійського вогню противника. Я не знаю, що їх тут стримує, але ворог дуже-дуже гарно обороняється, можна навіть сказати – стоїть до останнього, дуже велика кількість у них фортифікаційного обладнання, тобто окопи в них у повний зріст, плюс додатково вони нарили собі, так би мовити, нори, які мають і не два, і не три метри, мають декілька ходів», – додає «Білий».
Сапери 35-ї бригади брали участь у боях за Херсон минулої осені. Кажуть, що там також робота була нелегка, але зараз іноді жартом називають ті часи «прогулянкою».
«Там була така природна перешкода – річка Інгулець і, відповідно, силами і засобами нашої групи інженерного забезпечення створювалися переправи, відповідно, групи саперів, вже переправляючись через річку працювали в лісах, у посадках, проводили інженерну розвідку доріг, стежок, пророблювали проходи. Наш ворог зробив роботу над помилками, відповідно тут вони мали більше часу, засобів, самого озброєння, мін, вони тут набагато більше, щільніше замінували, ніж це було на Херсонщині. Тому противник також вчиться, потрібно це розуміти, що це не «чмобіки», як багато хто заявляє, це дійсно люди, які вчаться під час війни і вони роблять роботу над помилками», – каже «Білий».
Читайте також: Як САУ Caesar знищує базу російських дронів? Ексклюзивний репортаж
Морський піхотинець Ігор також був одним з тих, хто звільняв правий берег Дніпра. Але за кілька днів до звільнення Херсону він підірвався на міні.
«Йшли, чистили дорогу, звичну дорогу, ґрунтову. Підірвалися хлопці і довелося до них іти, а часу було мало, і довго не думаючи я просто побіг. Їх перемотав, турнікети наклав, дав обезболююче і, можна так сказати, між ними я хапнув теж міну. [Відчуття] незрозумілі. Страх, злість, біль – все разом. Ми думали, що вже все, але тим паче нас приїхали забрати десь через годинку, поки нас знайшли. Це як у тих, як би вам сказати, старих фільмах про Афганістан, просто підняли нас як мішки, поклали на броню і так і вивозили», – пригадує військовослужбовець 35 окремої бригади морської піхоти ЗСУ Ігор.
Ігореві вдалося врятувати ногу, і в травні він знову повернувся до бригади.
«Лікування було 5 місяців. 5 місяців я пролежав на стаціонарі, мені збирали ногу, близько 7 операцій я переніс, потім була трохи реабілітація, ВЛК. Можна було, в принципі, залишитися вдома, але знову ж – тут всі мої побратими, я з ними з першого дня, на жаль, декого вже з нами нема, але тим паче треба було повертатись, треба це все закінчувати», – продовжує Ігор.
Російська армія на півдні підготувала 3 лінії оборони – це підтверджують численні супутникові знімки. Танкові рови, «зуби дракона», опорні пункти, об'єднані в єдину систему, а також ті самі мінні поля. Український військовий під ніком Tatarigami_UA у твітері пояснює схему їх розташування: кілька ешелонів комбінованих протипіхотних і протитанкових мінних полів перед позиціями в лісопосадках. Все це перебуває під прикриттям артилерії, дронів-камікадзе і протитанкових ракетно-гранатометних комплексів. Але і самі по собі укріплення ускладнюють наступ ЗСУ.
«Їх складність у тому, що вони дозволяють ховати техніку за хорошими укріпленнями і це вимагає від української артилерії прямих влучань, а не як раніше, коли можна було схибити на кілька футів. Україні доведеться витратити більше часу для високоточних влучань. У той же час росіяни утримують конкретні позиції, а українці можуть використати мобільність, щоб обійти їх», – каже аналітик американської Rand Corporation Майкл Бонерт.
Крім ручного розмінування, існують ще кілька способів. Танки з мінними тралами, а також установки дистанційного створення проходів для техніки - раніше в Збройних силах України це були радянські УР-77, а тепер все частіше використовують західні машини. Одна з систем, яка допомагає українським військовим розміновувати ці мінні поля – це система MICLIC, яку надали американські партнери.
«Основне – контейнер, в якому приблизно тонна вісімсот тротилу. Попереду йде танк розгородження з тралами, знаходячи першу міну, він подає знак, танк робить відхід 50 назад, 30 ліворуч, дає роботу (показує на MICLIC). Піднімається стріла, під 45 градусів, тут є шкала – якби машина не стояла, завжди буде 45 градусів, на пульту нажимається кнопка, двигун вилітає, тягне за собою весь заряд, який знаходиться», – пояснює військовослужбовець 37 окремої бригади морської піхоти ЗСУ з позивним «Койот».
MICLIC робить прохід у мінному загородженні шириною 8 метрів і на глибину 100 метрів. Основна проблема полягає в тому, що машині потрібно під'їжджати впритул до мінного поля, а отже, і до лінії фронту.
«В реальних бойових умовах ми мали його застосовувати, не буду називати дату, але пішло трошки дещо не так, тому для того, щоб, скажем так, зберегти цілісність, по-перше, свого екіпажу, який складається з 4 осіб, а також цілісність автомобіля і поряд побратимів, тому при попаданні ворожого заряда сюди, це пів колони знищується наших побратимів. Я ухвалив рішення покинути колону і командир одобрив, сказав, що я зробив вірно», – продовжує «Койот».
«Штука дуже хороша, але якщо мала підтримка вогнева, то її використовувати дуже небезпечно. Якщо є авіація, арта, то вона працює на 100%. Вони знають, вони теж там хороші фахівці своєї справи, але вони знають, що це їде, вони хочуть його знищити в першу чергу», – каже боєць з позивним «Прада».
Читайте також: «Яким треба бути ідіотом, щоб зайти однією ротою» – комбриг Павло Федосенко про битву за Харків. Ексклюзив
Інші екіпажі вже застосовували установку і залишилися задоволені. Проте для територій, які, за даними The Washington Post, заміновані на глибину від 5 до 16 кілометрів, цього поки недостатньо. Крім того, вже очищені території російська армія намагається замінувати знову – за допомогою таких установок, як «Земледелие». Знімки з безпілотника зафіксували знищення такої інженерної машини бійцями 128-ї гірсько-штурмової бригади ЗСУ.
«Обширне дистанційне мінування – це те, чого усі очікували. Проблема із мінами, випущеними з ракетних установок у тому, що системи розмінування, як правило, працюють уперед. В один бік. І якщо вам потрібно розвернутися або заповільнитися – це ускладнює відхід. Операції сильно уповільнюються, адже українцям, щоб просуватися, треба бути упевненими, що можливість росіян у перевстановленні мінних полів дистанційно – погіршилася», – каже Майкл Бонерт.
«Зараз ми йдемо в контрнаступ, а наш противник тут в лінії оборони не день і не два, і не місяць. Тобто ви самі знаєте, що вони тут вже рік і в них було доволі таки багато часу зробити собі укріплення, бліндажі, замінувати поля, замінувати під'їзди до полів, але ми стараємось, ми йдемо вперед», – говорить «Койот».
«Кожен метр, кожен край посадки він дається кров'ю, як вже зазначив генерал Залужний. І тому, якщо просто чекати вдома і сподіватись, що Збройні сили, Сили оборони швиденько все зроблять, а я відсиджусь дома і все буде добре – так ні. Щоб ми дійсно перемогли нашого ворога, ми повинні всі мобілізуватися, консолідуватися і разом робити одну спільну роботу», – підсумовує «Білий».
Справжня війна відрізняється від війни на папері. Про це нещодавно сказав американський генерал Марк Міллі. Він також додав, що контрнаступ ЗСУ далеко від провалу. Розмовляючи з українськими військовими, розумієш, що вони знають, що роблять, і налаштовані подолати як мінні поля, так і інші перешкоди на шляху до Азовського моря.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
