Жива вода мистецтва у час війни: художник Любомир Мартинюк віддає картини на допомогу воїнам

ЛЬВІВ ‒ Із 2014 року, від початку війни Росії проти України, український художник-постмодерніст Любомир Мартинюк віддає свої картини на благодійність. 24 полотна відібрали воїни і ці роботи митець подарував на благодійний аукціон «На крилах любові», який стартував у Львові. За вилучені гроші один із військових підрозділів планує придбати дрони, автомобіль, зимовий одяг.

З-поміж тисячі робіт Любомира Мартинюка військовослужбовці для аукціону відібрали 24 живописні твори.

Для самого митця їхній вибір був несподіваний, бо це авангардні роботи. Назви картин промовляють: «Божественні жоржини», «Загадкові поля полуниць», «Танець лілей», «Вечірня троянда».

«Мені дуже подобаються роботи художника. Кожна картина наповнена глибинною духовністю. За зібрані гроші купимо необхідні речі для підрозділу «Зґард», а це зимова форма, пікап, дрони. Такі речі постійно виходять з ладу на передовій. Все, що купимо, про це звітуємо», ‒ каже один із організаторів аукціону Іван Тхорик.

Картина художника Любомира Мартинюка, яка презентується на благодійному аукціоні

До допомоги долучилася підприємиця Оксана Новікова, яка знає, що таке прихід російських військ у рідне місто, евакуація, втрата бізнесу, бо у березні 2014 року з родиною вимушено переїхала з Сімферополя у Львів. Тимчасове переселення з Криму переросло у дев’ятий рік життя і ведення бізнесу у Львові з нуля. У кав’ярні кримчанки і презентують благодійну виставку.

«Один із наших товаришів, кримчанин, воює у спецпідрозділі. Він знає нас, як волонтерів і ми долучились до виставки-аукціону. До 10 грудня буде «тихий» аукціон і люди зможуть побачити роботи, зробити пропозиції. А вже 10 грудня запросимо на відкритий аукціон і охочі зможуть придбати ці картини. Тут є для кожного, що обрати і кожному подобається щось інше. Енергія Любомира у його картинах дуже відчутна, ця енергія йде зсередини художника. Це космічне відчуття. Любомир малює рослини, але є такий великий простір для роздумів», ‒ зауважила Оксана Новікова.

Щоби придбати військовим усе необхідне для фронту потрібно зібрати щонайменше 700 тисяч гривень. Любомир Мартинюк з донькою розмалював і фронтові артефакти.

Любомир Мартинюк ‒ родом з Івано-Франківщини, його дружина ‒з Тернопільщини. Вони виховують семеро дітей. Родина живе у Боярці Київської області, а працює митець у Ботанічному саду в Києві, який є його творчою майстернею.

«Весь сад ‒ це моя майстерня. Радше я б назвав експериментальною лабораторією. Ці різні техніки йдуть із серця, люблю експериментувати. То піску насипати на полотно, то стружку з дерева, то ще одне полотно накласти, потім склеїти. Це створює рельєфність, якою дуже люблю бавитись, вона дає багато ідей і виникає за допомогою фарб несподівана робота. Одна не подібна на іншу.

Я зрозумів, що картина це не є рівне полотно на підрамнику і твій хист, професійність, що можеш намалювати, як тебе вчили. Картина ‒ це те, що мною керують враження, ідеї, експерименти. Я малюю війну, яка в мені, тобто, мені натхнення говорить і виходить не те, що планував. Така внутрішня відбувається сутичка. Я підкоряюсь натхненню, бо воно мене веде божевільною дорогою, але я бачу результат»

Художник Любомир Мартинюк

Любомир Мартинюк малює 28 років, закінчив Львівську академію мистецтв. За цей час створив тисячі картин. Він експериментує з кольором, техніками, образами, сюжетами. Коли навчався в академії, захоплювався абстракцією.

Його бабуся і дідусь на Івано-Франківщині були народними майстрами і він бачив, як вони творять красу. Мабуть, відтоді його і захопило мистецтво.

«Дідусь був столяром і робив мистецькі витвори, живописна столярка, його паркани це були, як ромашки. Бабуся ткала верети, хоча працювала у лікарні, а вдома творила. Я допомагав їй з кольоровими нитками, оті смужки, відтінки, я тоді відчув, що люблю кольори. Вважав, що живопис творять святі люди. Не одразу малював, мріяв бути священником. Але почув і відчув сильний голос, що маю малювати.

Коли навчався в Косівському коледжі, тоді зробив свою виставку, на якій було все завішано моїми роботами: акварелі, пастелі, підрамників не вистачало. Величезний ресурс я витрачаю на матеріали, щоб творити нове. І знаю, що всі труднощі у житті роблять людину людиною»

24 лютого застало митця і його велику родин у Боярці. Через два тижні сім’я виїхала до родини дружини на Тернопільщину.

«Над нами все літало і стріляло, ми не хотіли покидати Боярку. Але родичі дзвонили нам постійно, наголошуючи, що у нас діти. І ми поїхали. Я перший тиждень, коли Росія напала на Україну, почала бомбити українські міста і села, не міг узяти у руки пензель. Лише молився і молився. Не відволікався від молитви. А через тиждень сів і малював, і малював на тлі вибухів. Зрозумів, що маю далі малювати, бо тільки це і вмію, зрозумів за час цієї війни, що коли художник малює, то молиться. Коли є натхнення, втілює образ, то це є небесне послання, яке має писати і дарувати людям. Ця божественна любов ллється в роботі митця. Це молитва фарбами.

Коли пишеш фарбами, то приносиш небесні ідеї на Землю, не страх і суєту, а перемогу через образ, дію. Через тебе у картинах молиться Бог. Чим більше зараз малюю, тим більше відчуваю, що роблю свою місію. Кидати своє покликання людина не може, не можна забувати про свою місію, творити, допомагати іншим, працювати для перемоги. Зараз ми захищаємо Україну, любов потрібна людям. І мистецтво у час війни ‒ це як жива вода, ковток свіжого повітря, простоти і чистоти ідеалу»

Якщо картини куплять на благодійному аукціоні і воїни отримують все потрібне, то митець готовий віддати всі свої роботи лиш би допомогти.

Спецпідрозділ ЗСУ «Зґард» брав участь у визволенні Бучі та Дмитрівки під Києвом, піднімав український прапор над островом Зміїний, працював у дуже важких ділянках під Херсоном, а зараз перебуває на Запорізькому напрямку.