«Сьогодні журналісти готові висвітлювати найскладніші проблеми відкрито й чесно», — вважає директор «Проекту з міжетнічних відносин» Лівія Плакс

Радіо Свобода: Ви починали свій проект, працюючи з політиками високого рангу, а потім почали працювати з неурядовими організаціями, журналістами… Для кого з цих двох категорій осіб вплив від Вашої діяльності був кориснішим?

Лівія Плакс: Перш за все хочу відзначити, що ми й надалі ведемо діалог на високому офіційному рівні. І я гадаю, що тут є велика взаємна користь, взаємодоповнення у роботі з політиками та журналістами, бо, на мою думку, політики можуть повчитися в журналістів чесності й відкритості. І водночас журналісти можуть навчитися в політиків деяким способам розв’язання складних ситуацій у міжетнічних відносинах, які ми обговорюємо.

Радіо Свобода: Якою є найбільша проблема у висвітленні міжетнічних відносин для журналістів і у розв’язанні міжетнічних протиріч для політиків?

Лівія Плакс: Гадаю, тут можна було б навести чималий список, але почнеться він, напевне, з браку інформації. У нашому діалозі з політиками ми побачили, що дуже часто проблеми виникають просто від того, що політичні діячі недостатньо поінформовані про іншу сторону. Як тільки вони виявляють: «О, ті мають більш-менш схожі з нашими інтереси й більш-менш схожі з нашими підходи!» – одразу міжетнічне пристосування стає набагато простішим. Із журналістами, однак, справа трохи в іншому. Найголовніше для журналістів – це відкритість та чесність, а ще – приборкати свою, сказати б, фантазію. Певно, ситуація в журналістів навіть складніша, ніж у політиків, бо пересічні громадяни зазвичай дослухаються до ЗМІ набагато більше, ніж до політиків. Тож ваша відповідальність є навіть більшою.

Радіо Свобода: Що змінилося в цій галузі за останні, скажімо, 10 років? На які тенденції Ви б звернули увагу?

Лівія Плакс: На мою думку, сталися величезні зміни. Раніше ЗМІ мали великий страх перед висвітленням деяких найважливіших проблем. Вони заплющували очі — якщо вони не бачать проблеми, то її не існує. А сьогодні журналісти набагато безпосередніші, готові висвітлювати найскладніші проблеми відкрито і чесно, хоча й не всі є такими.Однак ці зміни, як на мене, надихають.

Радіо Свобода: Які головні успіхи у Вашій діяльності?

Лівія Плакс: У політичній діяльності ми змогли досягти деяких тривалих і надійних угод у декількох країнах, де ми працювали над покращенням міжетнічних відносин. Я вважаю успішними прикладами Румунію, Словаччину, Чорногорію і навіть Македонію. Що ж до роботи із журналістами, то ми змогли відкрити їм очі на реальний стан справ. Часто нам вдавалося організовувати навчальні тури для журналістів. Вони побачили реалії, про які писали, часто не стикаючись із ними безпосередньо. Це по-перше. А по-друге, у багатьох випадках ми змогли сприяти більшій відкритості й толерантності до деяких народів із важчою в цьому плані долею, як-от ромів. Ми мали кілька успішних круглих столів із журналістами та лідерами ромських громад щодо того, як висвітлювати ромську тему без упередженості. І румунські журналісти навіть ухвалили неофіційний етичний кодекс щодо висвітлення міжетнічних проблем, особливо проблем ромів.

Радіо Свобода: Які перспективи Вашої подальшої роботи? Ви концентруєтесь переважно на Чорноморському регіоні чи є інші головні напрями?

Лівія Плакс: Ми залишаємося дуже включеними в ситуацію на Балканах, особливо Західних Балканах. Великий пріоритет для нас має ситуація в Косові, відносини із Сербією, Чорногорією та Македонією. Ми почали планувати кроки до більшого нашого залучення в Чорноморському регіоні. Ми вже почали провадити деяку роботу в Молдові. Сподіваємося, що в найближчому майбутньому будемо працювати в Україні та Грузії. Це буде нова фаза нашого «Проекту з міжетнічних відносин».

Матеріали до теми:

• День журналіста: чому політики й надалі сприймають представників мас-медіа як своєрідних офіціантів? • Четверта влада: чи забезпечують журналісти людей правдивою і об''єктивною інформацією? • Міжнародна амністія констатує порушення прав людини в Україні • Свобода преси та її вороги в Україні

• Толерантність українців: правда і вигадки • Ксенофобія по-українськи