ГЛАС НАРОДУ:
/images/photo/question_50.jpg Чи довіряєте ви українським журналістам?
/images/photo/SL_06.06.2007_n1.jpg Сергій, студент: - Я вірю українським журналістам, що вони правдиві. Більшість із них.
/images/photo/SL_06.06.2007_n2.jpg Валентина, працює на будівництві: - Не всім звичайно, але вірю. Ніхто не може сказати стільки людям правди, як журналісти. Коли інформація перекручена, я це відчуваю.
/images/photo/SL_06.06.2007_n3.jpg Олександр, студент: - Довіряти треба, але я не впевнений. Зараз все купується.
/images/photo/SL_06.06.2007_n4.jpg Наталка, школярка: - Я сама хочу бути журналістом. Вважаю, що журналісти є об''єктивними. Є не зовсім чесні представники цієї професії.
/images/photo/SL_06.06.2007_n5.jpg Василь Васильович, виконроб: - Інколи у пресі "проскакує" брехня. Або журналіст не перевірив інформацію, або збрехав свідомо. Я читаю газети, журнали - значить довіряю їм!
/images/photo/SL_06.06.2007_n6.jpg Валентина, пенсіонерка: - Я не дивлюся телевізор і вимикаю радіо. Щось мені до душі не лягає, те, що вони говорять.
Надія Шерстюк, Олександр Лащенко Медійники відзначають своє професійне свято. У любові і повазі до їхньої професії сьогодні освічилися представники влади – прем”єр побажав майстрам пера успіхів і натхнення, а у Секретаріаті Президента нагороджували “заслужених журналістів”. Чи етично представникам ЗМІ, які покликані критично висвітлювати діяльність влади, брати від неї звання і подарунки? Яке сьогодні місце преси в українському суспільно-політичному житті? Чи забезпечують журналісти право людей на об”єктивну і достовірну інформацію?
“Українські журналісти – режисери в медіа-театрах, ляльководи - політики”
Співробітники українських каналів ще добре пам”ятають “подарунок кумівсько-медведчуківської доби” журналістам - “темники”. Назва цього винаходу, який приписують тодішньому керівникові Адміністрації Президента Віктору Медведчуку, походила від слова – тема. Приписи щодо того, які теми висвітлювати у ЗМІ, а які ігнорувати, надходили щодня редакторам телеканалів. Після Помаранчевої революції практика поширення “темників” у ЗМІ, кажуть журналісти, припинилася. Але чи стали після цього українські співробітники засобів масової інформації вільнішими, критичнішими і серйознішими у своїх публікаціях? Нині українські політики і без “темників” продовжують водити за ніс журналістів. А ті не дуже опираються, каже в ексклюзивному коментарі Радіо Свобода медіа-експерт, шеф-редактор Інтернет-видання "Телекритика" Наталія Лігачова. На її думку, українська журналістика так і не почала виконувати свою головну роль – вона не є “сторожовим псом демократії”, вона не аналізує суспільні політпроцеси, не дає їм оцінку, а просто переповідає аудиторії заяви політиків усіх мастей: “Преса просто іде за тими інформаційними приводами, які добре навчилися виробляти політики. Часто ці інформприводи мають маніпулятивний і скандальний характер. А преса не аналізує критично ситуацію, а все це просто транслює.”
На думку ведучого “5-го каналу” Романа Чайки, багато журналістів стали заручниками закритості політиків - і тим же репортерам, ведучим простіше бути ретрансляторами заяв політиків, котрі поливають одне одного брудом: “Велика кількість медій у нас є просто трибуною для політиків. З іншого боку, одиниці журналістів вміють працювати з першоджерелами, вміють викопувати інформацію. Дуже хотілося, щоб журналісти спустилися з печерських пагорбів, відійшли подалі від Банкової і Грушевського і подивилися, що робиться в регіонах. Там ситуація значно страшніша”.
У Львові ринок преси деградує і зникає, розповідає місцева кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук. Свобода слова набуває спотвореного вигляду – з одного боку на журналістів не тиснуть, а з іншого – не реагують на їхні публікації. Складні стосунки у харківських журналістів з обласною адміністрацією та міською владою, зазначає місцева кореспондентка Радіо Свобода Олена Солодовникова. Кілька місяців тому навколо останньої спалахнув скандал. Прес-служба міської ради позбавила акредитації журналістку газети “Кореспондент”. Її звинуватили у перекручуванні інформації. Журналісти вступилися за колегу, вони написали лист-звернення, однак місцева влада залишилася при своїй думці.
Громадські ЗМІ – ліки від заангажованої журналістики?
Одна з проблем української журналістики полягає у тому, що всі комерційні телеканали (а саме вони є найпопулярнішими) так чи інакше пов’язані із інтересами бізнесменів, - констатує Наталія Лігачова. І плюс таких медіа лише в тому, що цих інтересів – чимало, на відміну від радянських часів, коли всі “коливалися тільки з лінією партії”. А якщо цілі у олігархів не збігаються, не збігається і висвітлення подій на каналах та в газетах, що їм належать. Є з чого обирати. Стосовно ж іншого діє істина: "Хто платить, той і замовляє музику”. Тому треба нарешті створювати громадські медіа, закликає Наталія Лігачова: “Це як у всіх демократичних країнах – суспільні медіа мають надавати людям можливість дізнаватися про ті чи інші події з точки зору інтересів суспільства. Мають з’явитися такі фонди, які б створювалися бізнесменами, але не кожним окремо, а це мають бути кошти кількох бізнесменів, які слід направити на розвиток громадських медій”.
А журналістка Ірина Погорєлова вбачає одну з головних проблем медійників у тому, що досі немає визначених правил оплати праці журналістів: «Працювати треба за гонорар і за плату, яка має бути системно визначена в правилах, які у нас ще не встановлювалися. Гранти іноземні, які раніше дозволяли журналістам бути вільними, вже не проходять, гроші від олігархів також. Настав час виробляти нові правила оплати праці журналістів. Сьогодні оплачується або мовчання журналіста, або його позиція».
Самі лише журналісти, навіть якщо цього дуже захочуть, перебороти закритість, брехливість, нахабність політиків не в змозі, зазначає Роман Чайка. Якщо народ хоче отримувати із преси правдиву інформації, він має відсіювати на виборах тих діячів, котрі тиснуть, маніпулюють, не поважають журналістів. Кожен народ заслуговує тієї влади, яку він має. Це ж саме, напевно, можна сказати і про пресу.
Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина:
Матеріали до теми:
У день журналіста Президент вручив державні нагороди працівникам українських ЗМІ День журналіста: чому політики й надалі сприймають представників мас-медіа як своєрідних офіціантів? Чи впливають журналісти на політику та розслідування криміналу? Журналіст без зарплати – чесний? На Львівщині панує контрольована свобода слова У Криму журналістам стало важче працювати Карикатура в Україні Свобода преси та її вороги в Україні Звіт Дому Свободи залишає Україну в категорії «частково вільних» держав
Співробітники українських каналів ще добре пам”ятають “подарунок кумівсько-медведчуківської доби” журналістам - “темники”. Назва цього винаходу, який приписують тодішньому керівникові Адміністрації Президента Віктору Медведчуку, походила від слова – тема. Приписи щодо того, які теми висвітлювати у ЗМІ, а які ігнорувати, надходили щодня редакторам телеканалів. Після Помаранчевої революції практика поширення “темників” у ЗМІ, кажуть журналісти, припинилася. Але чи стали після цього українські співробітники засобів масової інформації вільнішими, критичнішими і серйознішими у своїх публікаціях? Нині українські політики і без “темників” продовжують водити за ніс журналістів. А ті не дуже опираються, каже в ексклюзивному коментарі Радіо Свобода медіа-експерт, шеф-редактор Інтернет-видання "Телекритика" Наталія Лігачова. На її думку, українська журналістика так і не почала виконувати свою головну роль – вона не є “сторожовим псом демократії”, вона не аналізує суспільні політпроцеси, не дає їм оцінку, а просто переповідає аудиторії заяви політиків усіх мастей: “Преса просто іде за тими інформаційними приводами, які добре навчилися виробляти політики. Часто ці інформприводи мають маніпулятивний і скандальний характер. А преса не аналізує критично ситуацію, а все це просто транслює.”
Наталія Лігачова: “Преса дозволяє політикам водити себе за ніс”
На думку ведучого “5-го каналу” Романа Чайки, багато журналістів стали заручниками закритості політиків - і тим же репортерам, ведучим простіше бути ретрансляторами заяв політиків, котрі поливають одне одного брудом: “Велика кількість медій у нас є просто трибуною для політиків. З іншого боку, одиниці журналістів вміють працювати з першоджерелами, вміють викопувати інформацію. Дуже хотілося, щоб журналісти спустилися з печерських пагорбів, відійшли подалі від Банкової і Грушевського і подивилися, що робиться в регіонах. Там ситуація значно страшніша”.
У Львові ринок преси деградує і зникає, розповідає місцева кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук. Свобода слова набуває спотвореного вигляду – з одного боку на журналістів не тиснуть, а з іншого – не реагують на їхні публікації. Складні стосунки у харківських журналістів з обласною адміністрацією та міською владою, зазначає місцева кореспондентка Радіо Свобода Олена Солодовникова. Кілька місяців тому навколо останньої спалахнув скандал. Прес-служба міської ради позбавила акредитації журналістку газети “Кореспондент”. Її звинуватили у перекручуванні інформації. Журналісти вступилися за колегу, вони написали лист-звернення, однак місцева влада залишилася при своїй думці.
Громадські ЗМІ – ліки від заангажованої журналістики?
Одна з проблем української журналістики полягає у тому, що всі комерційні телеканали (а саме вони є найпопулярнішими) так чи інакше пов’язані із інтересами бізнесменів, - констатує Наталія Лігачова. І плюс таких медіа лише в тому, що цих інтересів – чимало, на відміну від радянських часів, коли всі “коливалися тільки з лінією партії”. А якщо цілі у олігархів не збігаються, не збігається і висвітлення подій на каналах та в газетах, що їм належать. Є з чого обирати. Стосовно ж іншого діє істина: "Хто платить, той і замовляє музику”. Тому треба нарешті створювати громадські медіа, закликає Наталія Лігачова: “Це як у всіх демократичних країнах – суспільні медіа мають надавати людям можливість дізнаватися про ті чи інші події з точки зору інтересів суспільства. Мають з’явитися такі фонди, які б створювалися бізнесменами, але не кожним окремо, а це мають бути кошти кількох бізнесменів, які слід направити на розвиток громадських медій”.
Андрій Шевченко: «В Україні відсутня політична воля створювати громадське телебачення»
А журналістка Ірина Погорєлова вбачає одну з головних проблем медійників у тому, що досі немає визначених правил оплати праці журналістів: «Працювати треба за гонорар і за плату, яка має бути системно визначена в правилах, які у нас ще не встановлювалися. Гранти іноземні, які раніше дозволяли журналістам бути вільними, вже не проходять, гроші від олігархів також. Настав час виробляти нові правила оплати праці журналістів. Сьогодні оплачується або мовчання журналіста, або його позиція».
Самі лише журналісти, навіть якщо цього дуже захочуть, перебороти закритість, брехливість, нахабність політиків не в змозі, зазначає Роман Чайка. Якщо народ хоче отримувати із преси правдиву інформації, він має відсіювати на виборах тих діячів, котрі тиснуть, маніпулюють, не поважають журналістів. Кожен народ заслуговує тієї влади, яку він має. Це ж саме, напевно, можна сказати і про пресу.
Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина:
Матеріали до теми:
У день журналіста Президент вручив державні нагороди працівникам українських ЗМІ День журналіста: чому політики й надалі сприймають представників мас-медіа як своєрідних офіціантів? Чи впливають журналісти на політику та розслідування криміналу? Журналіст без зарплати – чесний? На Львівщині панує контрольована свобода слова У Криму журналістам стало важче працювати Карикатура в Україні Свобода преси та її вороги в Україні Звіт Дому Свободи залишає Україну в категорії «частково вільних» держав