Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на Ваш комп''ютер для подальшого прослуховування, слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку "завантажити" та вибрати "Save Target As..." або "Зберегти Об''єкт Як..." та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Зиновій Фрис: Шановні колеги, вітаю усіх у студії Радіо Свободи, вітаю усіх з професійним святом.
Іванна з рук Президента дістала сьогодні звання “Заслужений журналіст України”. Так що у Вас сьогодні подвійне свято.
Іванно, нагорода від Президента держави - це, мабуть, завжди приємно. А чи нема у Вас у душі відчуття, що тепер Ви боржниця Президента, влади взагалі?
Іванна Коберник: У мене немає такого відчуття. Я досить спокійно ставлюся до подібних нагород.
Віктор Ющенко може підтвердити, що сьогодні я йому сказала, що як людина, яка ставила на меті і вже зробила певні речі в напрямку змін деяких моральних устоїв в Україні, чи не думає він про те, що пора попрощатися з цим совковим рудиментом? Зиновій Фрис: Романе, У 18 сторіччі французький філософ Гракх Бабеф висловився в тому сенсі, що преса має зберігати відстань від влади і весь час піддавати сумніву дії цієї влади, натомість влада має весь час доводити своїм громадянам, що вона бездоганна.
Романе, чи нагороди незалежним журналістам сприяють тому, щоб віддаленість влади і журналістики була якомога більшою?
Роман Скрипін: Бачте, 2 століття минуло, а воно актуальне й досі. Насправді для мене це звання – могли пропонувати, а могли і не пропонувати, я не хотів це афішувати взагалі - я вважаю, що це пустопорожні речі насправді.
Припустимо, присвоюють звання заслуженого журналіста комусь. О"кей, що це за собою тягне? Треба запитати в Іванни Коберник, які вона дістала від цього привілеї, фінансову нагороду, моральну сатисфакцію? Що?
Іванна Коберник: Я абсолютно згодна з Романом, що зараз ми маємо справу з радянським рудиментом, яка в сучасних умовах нічого не значить. Давайте згадаємо, чому запроваджували ці звання. Тоді доплачували до зарплати і до пенсії.
Роман Скрипін: І тому, що кожен прагнув отримати це звання заслуженого журналіста, він визнавав лояльність.
А сьогодні це виглядає як страшенний рудимент, який треба просто обрубати або в моральному плані для себе, або для Президента.
Іванна Коберник: Що мені відповів Віктор Ющенко? Він сказав, що він думав на цю тему, більше того, про звання і систему нагород в Україні. І навіть попросив Володимира Гришка, відомого оперного співака, провести про це дискусію на “5 каналі” з артистами, співаками, як вони поставляться до того, що звання заслужених, народних артистів будуть скасовані.
Дві третини представників нашого славного шоу-бізнесу були категорично проти.
Михайлина Скорик: Я можу пояснити, чому проти. Бо насправді не було раніше доплати, вони зберігаються.
Іванна Коберник: 87 гривень. Я не знаю, чи до зарплати, чи до пенсії, але в державних установах, якби я працювала на державному телебаченні, що, власне, неможливо у сучасних умовах.
Михайлина Скорик: Багато старших журналістів дуже хочуть отримати цю нагороду, тому що пенсія 300-400-600 гривень.
Іванна Коберник: Йдеться про старших журналістів у державних медіа. Ми знаємо, що їх зараз менше, і їх уже скоро не буде. Є у мене підозра, коли я доживу до пенсії (якщо доживу), цього вже просто не буде.
Зиновій Фрис: Доводиться зараз чути, читати: слухачі, читачі, глядачі сьогодні не мають повної уяви про те, що діється в країні. Журналісти або бояться глибоко копати, або просто не хочуть.
Іванно, на Вашу думку, журналісти повною мірою користуються тією свободою слова, що є в суспільстві?
Іванна Коберник: Я вважаю, що в повну міру не користуються. Якщо говорити про ті вже майже три роки, які у нас були для цього, ми маємо визнати, що журналісти справді не навчилися і не досягли того рівня, якого чекає від них суспільство.
Справді, у нас не з’явилися глибокі дослідження, у нас справді все ще є, на жаль, переказування того, що сталося, замість аналізу та оцінок. Я маю на увазі не суб’єктивних, а оцінок на основі фактів, що відбуваються.
Натомість ми бачимо, що політики якраз навчилися і ту свободу слова, і ці нові можливості активно використовувати. Вони просто виявили здатність вчитися. Насамперед нинішня правляча коаліція.
Роман Скрипін: Прекрасно працюють технологи, і це використовують як піар-технології.
Іванна Коберник: Янукович уже не боїться виходити на Майдан і їздити в Брюссель.
Роман Скрипін: На Майдан – ні, але ви погляньте, де ви бачили публічну дискусію пана Януковича, Юлії Тимошенко і Президента, це зовсім інші речі.
Іванна Коберник: Питання не в цьому. Питання в тому, чого навчилися журналісти. Янукович виявив здатність вчитися, а те, що ми бачимо в ефірі і читаємо в інформаційних агенціях та газетах, поки що не набагато відрізняється від того, щоб було.
Роман Скрипін: Маю питання, воно дуже чітко змальовує сьогоднішню ситуацію: навчилися - не навчилися.
Коли отруїли Віктора Ющенка (або не отруїли, я не знаю, я – не слідчий, не прокурор), ICTV опинилося в Австрії і стояло, чекало під лікарнею. ICTV першим показало страшні кадри спотворення, які сталися на обличчі тієї людини, яка на сьогоднішній день є Президентом.
Давайте візьмемо іншу ситуацію. Перенесемося на сьогоднішній день. Пан Цушко. Хто з журналістів взяв камеру, поїхав у Німеччину і подивився на Цушка. Ми знаємо, де він.
Дуже багато розмов, що Цушко отруєний, йому погано, у нього напад. Я не вірю жодному(твердженню), тому що все озвучив Кузьмук.
Зиновій Фрис: Михайлино Скорик, чи погоджуєтеся Ви з тим, що журналістику, журналістів влада продовжує використовувати як своєрідних офіціантів.
Михайлина Скорик: Продовжує і дуже вміло використовує. Більше того, коли я була серед тих журналістів, які патрулювали під Секретаріатом Президента і Кабміном і чекали на так званих членів робочої групи, які про щось домовлялися, які дружно нам розказували одне, на наступний день розповідали інше, а самі журналісти говорили, що пора з політиків брати гроші, бо це їм чистий піар.
Вони сміялися з цим на камери. Але коли ти дивишся репортажі по телебаченню, вони серйозно дають позицію однієї, іншої сторони, не розказуючи, що відбувається по суті. І в цьому є насправді дуже велика проблема.
З цим самим Цушком. Ми навіть не впевнені, що він у Німеччині, бо є інформація, що він, наприклад, в Австрії. Тобто невідомо, чи він у Ганновері, чи де.
Ми не знаємо правди, але ретранслюємо дуже багато речей, не перевіривши, чи те, що нам сказали політики, є насправді фактом.
Зиновій Фрис: Сьогодні журналіст Сергій Гармаш у статті написав: ми, журналісти, відображаємо метушню політиків на шкоду собі і суспільству. Вони, політики, думають, що країна – це вони, і дозволяють гратися нашими життями, нашим здоров’ям, нашим усім.
Іванно, коли це закінчиться? Доки журналісти будуть дозволяти собі бути такими, якими вони є?
Іванна Коберник: Якби я знала так далеко наперед, я б тут, напевне, не сиділа зараз. Я вважаю, що практично все в житті залежить від нас самих. Коли журналісти перестануть дозволяти це робити?
Для цього необхідно кілька речей. По-перше, певний освітній рівень, рівень упевненості в собі, якого справді журналістам зараз, певною мірою, бракує.
Це постійний критичний погляд на життя, розуміння того, що це нормально, розуміння того, що журналістів не повинні любити ні влада, ні інші люди, про кого вони пишуть.
У цьому плані дуже важлива самоорганізація журналістів. От був лист на захист Сергія Лещенка, але після цього було ще кілька не менш ганебних фактів, які так і не отримали свого розвитку.
Я думаю, це тому, що з другої сторони був не Президент Ющенко, а інші люди. Була історія депутата Калашникова з побиттям, у нього “5 канал” продовжує брати інтерв’ю.
Була історія, про що писав Сергій Гармаш у цій статті, як журналістів замкнули на ключ у Кабміні, щоб вони не змогли взяти інтерв’ю у Миколи Азарова, і це не мало продовження. Були інші речі.
Взагалі журналісти у нас страждають на коротку пам’ять, бо насправді так само в цих робочих зустрічах все було б інакше, якби журналісти показували політикам, що вони казали вчора.
Михайлина Скорик: От ми зараз напередодні з’їзду Партії регіонів. Власне, того епохального з’їзду, коли Партія регіонів обіцяла нам, журналістам, зробити висновок по Олегу Калашникову.
З того часу, як Калашников побив знімальну групу СТБ, не було жодного з’їзду Партії регіонів. А оскільки це у нас партія демократична, вона сказала, що таке відповідальне рішення потрібно ухвалювати лише на з’їзді.
Я вважаю, що журналістам потрібно звернути велику увагу на цей з’їзд і поставити стільки запитань по Олегу Калашинкову, щоб нарешті почути адекватну відповідь від Партії регіонів.
Роман Скрипін: Я б його навіть запросив кудись у прямий ефір. Тому що невігластво і недолугість людини стає очевидною під час прямого ефіру. Якби журналісти з ним спілкувалися в прямому ефірі, то вся б країна побачила, хто такий Олег Калашников.
А на рахунок того, дозволяють маніпулювати чи не дозволяють, то в мене дуже проста відповідь. Варто зробити крок від телебачення і зануритися трохи, побачити життя, яке воно є.
Наприклад, під час цих нібито буремних подій на Майдані. Я, скажімо, по телебаченню не бачив жодного репортажу стосовно Майдану, як воно зсередини виглядало. Я маю на увазі так званий біло-блакитний майдан. Я не бачив репортажу, як живе наметове містечко в Маріїнському парку.
Іванна Коберник: Романе, Ви мало дивилися новин.
Роман Скрипін: Можливо, мало. Але повноцінного репортажу я не бачив. Чому? Тому що ввечері я сідав у машину, їхав Маріїнським парком і бачив значно більше, ніж у телевізорі. Така констатація моя особиста, це суб’єктивна думка.
Я йшов на Майдан і бачив абсолютно інші обличчя, ніж ті, що були в 2004. Я бачив порожній погляд. Хай мене вибачать. Я розумію, що там були й ідейні, але їх відсоток значно менший був. Але цієї об’єктивної картинки на телебаченні я не бачив.
Я бачив щовечора, як приїжджають автобуси, і ввечері ці ж люди їдуть назад, тому що це вахтовий метод. І люди відверто говорили, що ми приїхали заробити гроші.
Іванна Коберник: Вони говорили це навіть на камеру, і в нас був не один такий сюжет. Вони так само набридли. Якраз цього було достатньо.
Справа в тому, що розібратися з простими людьми, яких купили за 80-150 гривень, журналісти вже вміють. А от розібратися з тими, хто їх на це організував, вони не здатні. Все ж таки витягти правду і наважитися сказати про те, що ми маємо справу з боротьбою амбіцій трьох-чотирьох людей, довести це журналістськими матеріалами – цього журналісти не можуть.
Зиновій Фрис: Не можуть чи не хочуть?
Михайлина Скорик: Як людина, яка два роки не працювала в репортерстві, а зараз до нього повернулася, можу сказати, що за ці два роки ситуація дуже змінилася.
Працювати стало, з одного боку, легше, бо всі доступні, і щось тобі говорять. А з іншого боку, значно важче, бо мало людей говорять по суті.
Безневинне питання до мільярдера цієї країни: чому ви фінансуєте фонд сусідньої держави? Його безневинна відповідь, опублікована в газеті, вже є причиною величезного скандалу, і розборки на рівні “мільярдер – власник видання”.
Розумієте, політики наші огородилися величезною кількістю прес-служб. У нас зараз з’явилися заступники прес-секретарів, у кожного прес-секретаря більш-менш великої партії є власний секретар, який фільтрує дзвінки. Як правило, це все фахові журналісти.
Тобто, політики настільки навчилися захищатися від журналістів, що журналістам потрібно проходити спеціальні курси, як пробити ці стіни.
Зиновій Фрис: Колеги, журналісти в Україні винні, що політики дозволяють собі витворяти те, що вони витворяють?
Іванна Коберник: Думаю, що так. Тому що великі прес-служби, фільтрування дзвінків, спеціально призначені речники є і в партіях інших країн. Я точно можу докладно про це говорити з приводу Німеччини.
Справа в рівні контактів журналістів. Давайте згадаємо, що в нас тільки зараз з’явилася більш-менш критична маса 30-річних репортерів.
Тому що коли ми з Романом працювали 10 років тому на каналі СТБ, нам усім було по 20 і трохи або менше.
Тобто у нас починаються з’являтися люди з особистими джерелами, які вже не вважають, що робота в новинах – це щось для новачків, і треба швиденько тут чомусь навчитися і піти робити власний проект або працювати начальником. Я думаю, це шлях до розвитку.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Матеріали до теми:
У день журналіста Президент вручив державні нагороди працівникам українських ЗМІ Четверта влада: чи забезпечують журналісти людей правдивою і об''єктивною інформацією? Чи впливають журналісти на політику та розслідування криміналу? Журналіст без зарплати – чесний? На Львівщині панує контрольована свобода слова У Криму журналістам стало важче працювати Карикатура в Україні Свобода преси та її вороги в Україні Звіт Дому Свободи залишає Україну в категорії «частково вільних» держав