Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на Ваш комп''ютер для подальшого прослуховування, слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку "завантажити" та вибрати "Save Target As..." або "Зберегти Об''єкт Як..." та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Юлія Жмакіна: Сьогодні Всесвітній день свободи преси. Цей день був проголошений ООН 20 грудня 1993 року.
У цей день оприлюднюють списки ворогів ЗМІ і складають рейтинги країн, які найбільше «відзначилася» у тиску на медіа.
В Україні цей день журналісти зустрічають у непростих умовах: політична криза «без кінця і краю», пертурбації у колективах, ротації топ-менеджерів, нероздержавлені комунальні ЗМІ, відсутність навіть на обрії суспільного мовлення.
Хто і що є ворогами свободи преси в Україні? Хто або що гарантує сьогодні недоторканність здобутку Помаранчевої революції, свободи слова? Як користуються нею журналісти в умовах кризи?
Шановні гості, для чого рейтинг “Вороги преси”?
Вікторія Сюмар: Насправді ініціатива виникла спонтанно доволі. Ми побачили, що просто в нас є проблеми і ці проблеми виходять від певних людей. Хотілося зробити якийсь запобіжник. Тобто, хотілося зробити щось таке, що на майбутнє стало би якоюсь маленькою засторогою, щоб просто не повторювати такі вчинки. Єгор Соболєв: Україна мусить знати своїх героїв. Хороша ідея.
Юлія Жмакіна: І навіть антигероїв...
Єгор Соболєв: У тому числі.
Казбек Бектурсунов (переклад): Я думаю, що дуже важлива проблема свободи слова в Україні, тому що свобода слова – це вміння користуватися словом та інформацією.
Сподіваюся, що в цей святковий день ми згадаємо про те, що журналісти повинні підтягуватися...
Юлія Жмакіна: Казбек, але ми можемо привітати Вашого боса (нехай би на громадських засадах), адже він перший переможець рейтингу. “Ворогом преси” названо міського голову Києва Леоніда Черновецького.
Ваше ставлення до цього? Справедливо?
Казбек Бектурсунов: Хтось мав би опинитися на цьому місці...
Юлія Жмакіна: Безумовно. Хоча “зірок” там багато, звичайно.
Казбек Бектурсунов: Це раз.
Я весь список не дивився уважно. Так чи інакше абсолютно впевнений, що причин тут дві. З одного боку, звичайно, були якісь помилки в минулому. Впевнений, що вони виникли... Ось друга причина. Мером стають завдяки якимсь політичним процесам, власне кажучи, виборам. У багатьох киян, я маю на увазі еліту, в тому числі політичну еліту і журналістів, збереглося відчуття, що вони все ще в бою, в якомусь політичному. Вибори закінчилися рік тому, а до сих пір всі розглядають якесь інформаційне поле навколо мерії так, як все ще можна переграти, як все ще вибори продовжуються.
Можливо, що там немає професіоналізму як у політиків, так і в журналістів, які і в іншій тональності не можуть говорити про факти, про господарство і так далі.
Я просто нагадаю, що, говорячи про мерію, про місто, в другу чергу або в третю треба говорити про політику, а в першу чергу — про господарство, про управління, про своє власне життя. Мені здається, що так.
Кирило Булкін: В антирейтингу на другому місці після Леоніда Черновецького депутат від Партії регіонів Олег Калашников. На третьому місці намісник Свято-Успенської Києво-Печерської лаври архієпископ Павло. Ми пам’ятаємо історію зі знімальною групою “5 каналу”. На четвертому місці народний депутат від Партії регіонів Дмитро Шенцев. А також там є голова ВР АРК Анатолій Гриценко, мер Донецька Олександр Лук’янченко, депутат Василь Кисельов, голова Львівської облради Михайло Сендак, голова ВРУ Олександр Мороз.
Пані Вікторіє, чому саме Леонід Черновецький?
Вікторія Сюмар: Насправді не ми визначали. Треба розуміти, що визначали експерти. Там було більше 50 експертів, в тому числі і журналісти, які просто ставили свої оцінки.
Ми зробили дуже чітку і зрозумілу методологію. Ми взяли випадки конфліктів, які є в нашому моніторингу, окремих людей і попросили журналістів навколо кожного цього конфлікту поставити бали.
От перша позиція. З Леонідом Черновецьким постійно були якісь проблеми з медіа. Тобто, були там недопуски спочатку журналістів на сесію, в приміщення ради, була ціла низка судових позовів. Були такі речі, коли мер просто відверто погрожував журналістам.
У мене, наприклад, є повідомлення, що він погрожував журналісту “Вечірніх вістей” закрити видання. У відповідь на запитання журналіста, чому в мерії дозволено спілкуватися зі ЗМІ лише обмеженому колу чиновників, Черновецький відповів: “Ваша газета взагалі існує за мої кошти! Відтак я її закрию!” Журналіст сказав, що вона не на його кошти існує. На що Черновецький відповів: “Ну, все рівно закрию! Так, навіть якщо це приватна газета”.
Тобто, були якісь такі речі. Все це закінчилося в кінці року з цією історією з газетою “Вечірній Київ”, де були досить чіткі заяви про цензуру і були наведені конкретні факти, були відповідні приписи КМДА з визначенням кола чиновників, які можуть давати коментарі. За цією сукупною кількістю випадків конфліктів Черновецький просто всіх переміг.
Кирило Булкін: Пане Бектурсунов, Ви радите Леоніду Чернівецькому інакше вирішувати такі ситуації?
Юлія Жмакіна: Але сказати, що є вже висновки щодо таких конфліктних ситуацій Вашого боса, скажімо так, що ми не бачимо поки.
Казбек Бектурсунов: Звернуть увагу, мені так здається, напевне, мені має так здаватися, я чув від дуже багатьох депутатів міськради і експертів, і журналістів, що останніх, скажімо, два місяці я і моя команда, наразі це чоловік 50... Якось ситуація стала налагоджуватися, більш позитивним став фон, більш позитивним, інтелігентнішим, розумнішим, більш далекозорим, напевне, відбувається комунікація між, простіше кажучи, управлінням містом і міщанами через медіа. Медіа тому і називається.
Звичайно, що ще не все зроблено. У цьому відношенні дякувати і цьому рейтингу також. Спасибі всім...
Юлія Жмакіна: Ви проаналізуєте ці позиції, закиди, які викладені досить чітко в цьому антирейтингу?
Казбек Бектурсунов: Я прочитав пункти того, чому. Вони, звичайно, такі піонерськи завзяті, звісно розмиті... Власне кажучи, вони такими і повинні бути.
Вікторія Сюмар: Я Вам факти передам. Я Вам передам конкретні факти.
Казбек Бектурсунов: Хвилиночку. Ви тільки що самі сказали, що це експерти, в тому числі журналісти. І розставляти галочки – це все і описує.
Я думаю, що справа в тому, що, звичайно, відносини в перший рік правління нової команди мера з пресою, слава Богу, виявилися демократично складними, слава Богу, що все це обговорюється, слава Богу, що преса дозволяє собі...
Юлія Жмакіна: А не авторитарними? Ні?
Казбек Бектурсунов: Вибачте, преса дозволяє собі в тому числі і вживати слова “авторитарними”, власне кажучи, будь-які слова. Зверніть увагу: і влада дозволяє їй це. Це нормальна ситуація, коли дискусії ведуться в такій тональності.
Преса так страшенно далека, на мій погляд, так страшенно далека від своїх читачів, слухачів і глядачів, простіше кажучи, від міщан, що преса “профукала” вибори Черновецького. Вона цього не помітила. Це правда. Це для неї був шок.
Це означає, що преса не набагато ближче, а, можливо, і далі від своїх аудиторій, ніж чиновники.
Кирило Булкін: Україна на 112 місці у рейтингу Freedom House за рівнем свободи преси.
Панове, чому така низька оцінка?
Вікторія Сюмар: Не з усіма рейтингами міжнародними ми в даному випадку погоджуємося. У 2005 році ми не з усіма рейтингами... Там було по-моєму 98 місце.
Ми можемо казати про те, що у нас є наші цифри. Ми проводимо цей моніторинг вже 10 років. Ми можемо їх порівняти. Наприклад, якщо там в 2003 році в нас було 34 випадки побиттів, в 2004 році 47 випадків побиттів, то в 2005 році було 16. На жаль, в 2006 році вже 29 побиттів. Тобто, рівень конфліктності дійсно зростає, дійсно є проблеми.
Але що є свобода слова, свобода преси? Це те, аби суспільство отримувало збалансовану інформацію, аби суспільство мало можливість, подивившись телевізор, почитавши газети, зрозуміти, що відбувається в країні і почути різні точки зору.
Як на мою точку зору, то сьогодні українське суспільство таку можливість має. І цей здобуток, який ми отримали після Помаранчевої революції, в Україні залишається. Тому я не згодна з тим 112 місцем, тому що основні функції преси в Україні реалізовуються.
Єгор Соболєв: Я думаю просто, що ми “улюблений учень” міжнародних організацій. Знаєте, як у школі завжди до тих, хто найбільше може, до них і найвищі вимоги, то ж йому п’ятірку отримати дуже важко. Навпаки, від трієчника... Ну, трійку тобі просто за те, що в школу прийшов.
Тому до нас просто хороші вимоги. Це є добре. Давайте будемо 112-ми в рейтингах і першими в реальності. Я — за!
Казбек Бектурсунов: Вікторіє, це буде трохи нечесно. Доведеться визнати 112 місце, тому що я тоді почну не визнавати перше місце за Черновецьким. Давайте будемо коректними. Це факт! Не будемо оспорювати рейтинги.
Вікторія Сюмар: Методології різні, тобто визначення різне. Є там свій рейтинг у “Репортерів без кордонів”, він там дещо інший. Тобто, треба розуміти, що будь-який рейтинг суб’єктивний.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Матеріали до теми:
Чому звільнили редактора газети “Вечірній Луганськ”? Журналіст без зарплати – чесний? На Львівщині панує контрольована свобода слова У Криму журналістам стало важче працювати Карикатура в Україні Карикатуристи виступають за свободу слова і мир
Звіт Дому Свободи залишає Україну в категорії «частково вільних» держав Свобода слова в Криму після зміни торік влади автономії Комітет захисту журналістів: минулого року в Україні знову тиснули на пресу, переважно на місцевому рівні. «Репортери без кордонів»: Становище зі свободою слова в Україні погіршилося порівняно з 2005 роком. Репортери без кордонів: Свобода ЗМІ в Україні поліпшилася від Помаранчевої революції.