М’ясо і м’ясні продукти: хочеш справжнє – плати дорожче

Євгенія Вятчанінова Київ, 23 березня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Попри динамічний розвиток різних галузей тваринництва (як стверджують представники Мінагрополітики), український ринок наповнюється дешевою продукцією з-за кордону. І ветеринари констатують: несвоя продукція – не найкращої якості.
(scan)
В Україну нині імпортують не цілу тушу, а все дешеве: сепароване м’ясо, субпродукти. Відповідно – занижені ціни на цю продукцію у митних деклараціях породжують недобросовісну конкуренцію між імпортером і вітчизняним виробником. І це тоді, коли українське м’ясо — натуральне. У цьому переконаний заступник міністра аграрної політики Петро Вербицький: “Щодо застосування наповнювачів – це обов’язково проходить законодавче підтвердження. Тобто стандарти розробляються з урахуванням медико-біологічних норм. І те, що може застосовуватись в українській продукції, – це на цілий порядок нижче від показників аналогічної продукції у низці зарубіжних країн. Сьогодні ми по застосуванню всебічних біодобавок “відстаємо” в гарному розумінні слова, тому що наша продукція більш натуральна, ніж те, що можуть виробляти інші держави”.

Куди піти: у магазин чи на базар?

Веб-дизайнер Андрій не купує “магазинного” м’яса, мовляв, ніколи не вгадаєш, що тобі підсунуть: польську продукцію чи, може, китайську. Він мав неприємний інцидент: у м’ясі, придбаному у супермаркеті, знайшов зуб пацюка. Чиє виробництво “зельцу”, Андрій уже не пам’ятає, але нині довіряє їжі з базару: “Я був кілька разів у відрядженні закордоном. І все, що я там їв: фрукти, овочі і м’ясо – воно мало смак абсолютно ненатуральний, не той, який можна придбати у нас на базарі. Домашній виробник, мені все ж таки здається, більше покладається на якесь присадибне господарство. Тому я довіряю м’ясу, яке я можу побачити і штрикнути виделкою”.

Новітні “індустріальні” методи

Експерт організації “Екоправо-Київ” Олег Листопад каже, що з-за кордону привозять неякісну їжу, яку отримують через застосування “індустріальних” методів вирощення рослинної і тваринної продукції. Ці технології опанували і в Україні, та ще не в кожному селі.

Олег Листопад: “Єдине, в чому щастить українцям, що все ж таки вони ще не втратили зв’язки з селом і мають нагоду отримувати від своїх родичів сир, м’ясо, яйця, зелень, грушки, яблучка. Треба врахувати, що всі перевезені фрукти обробляють спеціальними речовинами, щоб вони не втратили свою якість, щоб їх менше їли шкідники. Тому черв’ячок у яблуці якщо є, то його треба вирізати і їсти, бо це ознака того, що продукт якісний і не переобтяжений”.

В Україні є багато законів, які регулюють якість і безпечність продуктів харчування. Та хто контролює їх виконання, запитує експерт Олег Листопад. Адже немає достатньої кількості лабораторій, відповідного обладнання для перевірки їжі, немає мотивації у людей, які працюють у цих закладах. Усе через гроші. Тому, на думку експерта, в Україні діє та ж сама формула щодо якості м’яса, що і за кордоном: хочеш справжнє – плати дорожче.

Матеріали до теми:

• Право споживати. Як купувати, але не “купуватись”. • Споживачі. Чи захищені і від кого? • Продукти неякісні, а їсти хочеться все одно. • Генне втручання. • Що вживали — не відали.