Мирослав Мамчак
Зарубіжна і українська преса рознесли вістку про «воскресіння» українського «Варяга» в образі китайського авіаносця. Для українських моряків така новина не стала неочікуваною.
Коли влітку 1998 року китайські морські буксири виводили важкий авіаносний крейсер «Варяг» від пристані Миколаївського суднобудівного заводу імені 61 комунара, я спитав одного з адміралів, вічного помічника цілої низки міністрів оборони України: для чого ми так принижуємося у світі?
Якщо китайська компанія Chong Lot Travel Agency Ltd., придбавши у нас за смішну як для авіаносця суму в 20 мільйонів доларів корабель, заявила, що створюватиме з нього туристично-розважальний комплекс, то що, коли флотові нашому він не годиться, ми не можемо такий самий розважальний центр створити у нас?
Та поставте авіаносець на бочки у Севастопольській бухті, зробіть із нього Військово-морський музей… Народ, у першу чергу з-за кордону, валом ходитиме дивитися на наше військово-морське чудо – авіаносець. Другого такого корабля у Європі немає.
З іншого боку, для Севастополя і Криму це буде значний внесок у розвиток туризму, а наявність авіаносця, збудованого українцями, значно пристудить політичні пристрасті в місті. Що? Китайцям треба, а нам – ні? Відповідь отримав по-справжньому адміральську: «Так то ж китайці!».
Значить, зробив висновок я, нам ще далеко до китайців. Стало сумно за наших вершителів морського майбутнього країни. Інтереси і престиж України як морської країни у цій дешевенькій комерційній оборудці були далеко позаду, якщо і були присутні взагалі.
Ще у той час, коли йшли торги за авіаносець, у штабі ВМС України ніхто не сумнівався, що Китаєві у першу чергу потрібна технологія нашого авіаносця, а не розважальний комплекс на його броні. А дівчат із довгими оголеними ногами на авіаносець вони не пустять.
Коли до Миколаєва прибув так званий перегінний екіпаж і, не гаючи часу, відразу взявся вимірювати кожний шпангоут і корабельний закапелок – складати креслення – всім стало ясно, що професійних інженерів-кораблебудівників із Китаю цікавить технологія створення одного з найцікавіших кораблебудівних проектів колишнього СРСР. У Пекіні, на відміну від Києва, оцінили працю українських корабелів, незабаром китайський авіаносець із української сталі вийде в море під китайським військово-морським прапором.
Історія з «Варягом» може отримати продовження з українським крейсером, який донедавна називався «Україна» і який тихо друге десятиліття підряд іржавіє біля тієї ж пристані, де стояв колись «Варяг».
Українські військові стратеги в один голос твердять, що крейсер не вписується у нашу оборонну доктрину: він зброя наступальна, а ми такі мирні, такі мирні і бідні, що, крім ескадр і корпусів мерседесів, не спроможні такий корабель забезпечити і утримувати у складі свого флоту.
Історія з крейсером бере свій початок із 1998 року, з часу підняття на ньому Державного прапора України. На той час введення крейсера до бойового складу ВМС України було лебединою піснею тодішнього їхнього командувача адмірала Михайла Єжеля. На церемонію підняття прапора прибув Президент України Леонід Кучма і міністр оборони України Олександр Кузьмук. Був там тоді і я.
Чекаємо на Президента. Леонід Данилович під’їхав вчасно, піднявся на борт «України»: «Дорогі українські моряки! Вітаю вас з цим чудовим крейсером «Аврора», – промовив і замовк Президент.
Оговтавшись, Леонід Кучма прийняв на збереження військово-морський прапор, який пообіцяв підняти на крейсері через півроку, восени, перед першим виходом корабля на ходові випробовування в море.
Назвав «Авророю» – і іржавітиме біля пристані, як «Аврора», зауважив хтось із київських журналістів.
Так і сталося. «Україна» потихенько стала перетворюватися таки на українську «Аврору», наврочив її Президент. Через три місяці Олександр Кузьмук заявив, що йому необхідно, щоб фахівці довели необхідність для українського флоту корабля такого класу і його відповідність нашій оборонній доктрині. І зняли з крейсера екіпаж.
Загалом на крейсер тричі посилали і тричі знімали екіпаж. Скажіть, це і є демонстрація ставлення до флоту?
Морякам стало виразно ясно, що оцінюють не доктрину, а корабельну крицю в доларовому еквіваленті. У Туреччині теж діє оборонна доктрина, але крейсер вона має. Він у наших сусідів навчальний, але перетворити його на бойовий – справа нескладна і нетривала.
Наші «фахівці від оборони», навіть попри факт повної відсутності сьогодні можливостей ВМС України вести морський бій, вважають, що українському флотові крейсер не потрібний, і, судячи з публікацій преси, стараються якомога скоріше позбутися цього корабля в обмін на якісь сумнівні преференції від Росії. А росіяни вже єхидно насміхаються над хохлами: можуть взяти, але лише як метал, за безцінь.
Не бачать крейсера у складі свого флоту і в штабі ВМС – кажуть, завод не у змозі завершити його будівництво. Мені здається, що там більше за все не хочуть клопотів із крейсером. Тамтешні фахівці, які виросли на рівні корвета, демонструють і відповідну фахову підготовку. Он командувач ВМС адмірал Віктор Максимов на весь світ похвалився здійсненням подвигу: за три дні відправили в море великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський». І нічого, ніхто не поправив адмірала, що до такого походу бойовий корабель має бути готовий через… дві години.
Для виконання завдань за межами Чорного моря якраз і пригодився б крейсер, але, судячи з усього, нинішній міністр оборони Михайло Єжель вже давно перехворів крейсером. А його думка вже віддавна не різниться від думки начальства і тих, хто облизується, розглядаючи корабельну крицю.
Так все ж таки, невже українському флотові крейсер так не потрібний, такий зайвий тягар, що українські посадовці так принизливо випрошують у сусідів можливість «продати» його? Виглядає на спробу видати заміж дівку, яка віддавна засиділася в дівоцтві.
Жалкувати доведеться неодмінно
Впевнений, що ближчий час покаже, як сьогодні помиляються ті, хто веде крейсер на базар, бо повториться ситуація з «Варягом». І не лише тому, що негайна добудова крейсера встановила б приблизний паритет між флотами України, Туреччини й Росії на Чорному морі.
Росія вичікує. Там знають, що український крейсер має значно кращі характеристики і бойові можливості, ніж однотипна «Москва», і що він ніяк ще не застарів та володіє значними модернізаційними можливостями. І їм би дуже хотілося отримати його за безцінь, розмістити нам на глум у Севастополі під назвою якогось українського «города русской слави» чи українського князя.
На крейсері не вистачає протиповітряного ракетного комплексу «Форт». Він є, спеціально для цього крейсера був виготовлений у Санкт-Петербурзі, але його нам не продають. Ні за яку ціну. А ми за ціною не постоїмо? Здається, так, бо на думку віце-президента Асоціації суднобудівників України Віктора Лисицького, Україна не спроможна оснастити крейсер його штатним озброєнням і у зв’язку з підписаними договорами, і через те, що в ньому потреби не має.
Справді, ударний ракетний комплекс із ракетами «Базальт» не відповідає підписаним угодам, згідно з якими українські ракети далі як на 500 кілометрів летіти не можуть. Але якщо «Базальт» летить понад 600 кілометрів, то може і до 500. Далі. Кажуть, що у нас немає цих ракет. Неправда, трохи є, отримали за розподілом Чорноморського флоту. Але якщо ми можемо виготовляти космічні апарати, то що, для наших ракетників змінити «Базальт» викликає технічну проблему? Скоріше, навпаки.
Я ж вважаю, що пан Лисицький висловив особисто свою думку. Мудро сказане ним не особливо переконує, бо жодна країна Європи не спроможна самостійно оснастити такий корабель. Але крейсери у складі своїх флотів мають!
Стає ясно, чого синочків наших високопосадовців удень із вогнем не знайдеш у шерегах українських моряків. Бо українських моряків перетворюють на смертників, своєрідних камікадзе.
Жодний український корабель нині не спроможний вести навіть не сучасний, а звичайний морський бій. Жодний корвет із флотів наших сусідів не підпустить нашого фрегата «Гетьман Сагайдачний» на дистанцію вогневого ураження, бо наш фрегат будувався для прикордонних сил, а не для флоту. Його завданням є ловити браконьєрів і піратів в океані, а не протистояти бойовим кораблям чужих флотів. І цю ситуацію в ВМС України всі наші сусіди добре знають.
Крім відсутності бойового корабельного потенціалу, всі наші порти повністю беззахисні і з протичовнового огляду. А війна на морі опускається під воду. Наші ж моряки-противочовновці жодного разу за всю історію ВМС не застосовували практичної зброї проти підводного човна, а вся протичовнова підготовка на кораблях має умовний стендовий характер.
Так ось, всі ці завдання міг би вирішити ракетний крейсер із назвою донедавна «Україна». Поки держава збудує бригади потужних фрегатів, ці завдання міг би успішно виконувати крейсер вже незабаром: він у море може вийти і без «Форта», має потужну систему протиповітряної, протичовнової оборони, потужну артилерію.
Крім того, він міг би стати базою випробування нових видів зброї, школою підготовки висококласних командних кадрів флоту, а ще дозволив би Україні брати участь у міжнародних кораблебудівних тендерах – кораблебудівна галузь у нас теж вмирає. І одночасно міг би бути навчальним кораблем, морською плавучою навчальною школою Академії ВМС України.
Але ми, на жаль, не китайці. Тому крейсер обов’язково поріжуть або подарують комусь на свято. У відповідь отримаємо нову Тузлу чи острів Зміїний.
Ми ж не китайці…
Мирослав Мамчак – капітан 1 рангу запасу
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Коли влітку 1998 року китайські морські буксири виводили важкий авіаносний крейсер «Варяг» від пристані Миколаївського суднобудівного заводу імені 61 комунара, я спитав одного з адміралів, вічного помічника цілої низки міністрів оборони України: для чого ми так принижуємося у світі?
Якщо китайська компанія Chong Lot Travel Agency Ltd., придбавши у нас за смішну як для авіаносця суму в 20 мільйонів доларів корабель, заявила, що створюватиме з нього туристично-розважальний комплекс, то що, коли флотові нашому він не годиться, ми не можемо такий самий розважальний центр створити у нас?
Та поставте авіаносець на бочки у Севастопольській бухті, зробіть із нього Військово-морський музей… Народ, у першу чергу з-за кордону, валом ходитиме дивитися на наше військово-морське чудо – авіаносець. Другого такого корабля у Європі немає.
З іншого боку, для Севастополя і Криму це буде значний внесок у розвиток туризму, а наявність авіаносця, збудованого українцями, значно пристудить політичні пристрасті в місті. Що? Китайцям треба, а нам – ні? Відповідь отримав по-справжньому адміральську: «Так то ж китайці!».
Значить, зробив висновок я, нам ще далеко до китайців. Стало сумно за наших вершителів морського майбутнього країни. Інтереси і престиж України як морської країни у цій дешевенькій комерційній оборудці були далеко позаду, якщо і були присутні взагалі.
Ще у той час, коли йшли торги за авіаносець, у штабі ВМС України ніхто не сумнівався, що Китаєві у першу чергу потрібна технологія нашого авіаносця, а не розважальний комплекс на його броні. А дівчат із довгими оголеними ногами на авіаносець вони не пустять.
Коли до Миколаєва прибув так званий перегінний екіпаж і, не гаючи часу, відразу взявся вимірювати кожний шпангоут і корабельний закапелок – складати креслення – всім стало ясно, що професійних інженерів-кораблебудівників із Китаю цікавить технологія створення одного з найцікавіших кораблебудівних проектів колишнього СРСР. У Пекіні, на відміну від Києва, оцінили працю українських корабелів, незабаром китайський авіаносець із української сталі вийде в море під китайським військово-морським прапором.
Історія з «Варягом» може отримати продовження з українським крейсером, який донедавна називався «Україна» і який тихо друге десятиліття підряд іржавіє біля тієї ж пристані, де стояв колись «Варяг».
Українські військові стратеги в один голос твердять, що крейсер не вписується у нашу оборонну доктрину: він зброя наступальна, а ми такі мирні, такі мирні і бідні, що, крім ескадр і корпусів мерседесів, не спроможні такий корабель забезпечити і утримувати у складі свого флоту.
Історія з крейсером бере свій початок із 1998 року, з часу підняття на ньому Державного прапора України. На той час введення крейсера до бойового складу ВМС України було лебединою піснею тодішнього їхнього командувача адмірала Михайла Єжеля. На церемонію підняття прапора прибув Президент України Леонід Кучма і міністр оборони України Олександр Кузьмук. Був там тоді і я.
Чекаємо на Президента. Леонід Данилович під’їхав вчасно, піднявся на борт «України»: «Дорогі українські моряки! Вітаю вас з цим чудовим крейсером «Аврора», – промовив і замовк Президент.
Оговтавшись, Леонід Кучма прийняв на збереження військово-морський прапор, який пообіцяв підняти на крейсері через півроку, восени, перед першим виходом корабля на ходові випробовування в море.
Назвав «Авророю» – і іржавітиме біля пристані, як «Аврора», зауважив хтось із київських журналістів.
Так і сталося. «Україна» потихенько стала перетворюватися таки на українську «Аврору», наврочив її Президент. Через три місяці Олександр Кузьмук заявив, що йому необхідно, щоб фахівці довели необхідність для українського флоту корабля такого класу і його відповідність нашій оборонній доктрині. І зняли з крейсера екіпаж.
Загалом на крейсер тричі посилали і тричі знімали екіпаж. Скажіть, це і є демонстрація ставлення до флоту?
Морякам стало виразно ясно, що оцінюють не доктрину, а корабельну крицю в доларовому еквіваленті. У Туреччині теж діє оборонна доктрина, але крейсер вона має. Він у наших сусідів навчальний, але перетворити його на бойовий – справа нескладна і нетривала.
Наші «фахівці від оборони», навіть попри факт повної відсутності сьогодні можливостей ВМС України вести морський бій, вважають, що українському флотові крейсер не потрібний, і, судячи з публікацій преси, стараються якомога скоріше позбутися цього корабля в обмін на якісь сумнівні преференції від Росії. А росіяни вже єхидно насміхаються над хохлами: можуть взяти, але лише як метал, за безцінь.
Не бачать крейсера у складі свого флоту і в штабі ВМС – кажуть, завод не у змозі завершити його будівництво. Мені здається, що там більше за все не хочуть клопотів із крейсером. Тамтешні фахівці, які виросли на рівні корвета, демонструють і відповідну фахову підготовку. Он командувач ВМС адмірал Віктор Максимов на весь світ похвалився здійсненням подвигу: за три дні відправили в море великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський». І нічого, ніхто не поправив адмірала, що до такого походу бойовий корабель має бути готовий через… дві години.
Для виконання завдань за межами Чорного моря якраз і пригодився б крейсер, але, судячи з усього, нинішній міністр оборони Михайло Єжель вже давно перехворів крейсером. А його думка вже віддавна не різниться від думки начальства і тих, хто облизується, розглядаючи корабельну крицю.
Так все ж таки, невже українському флотові крейсер так не потрібний, такий зайвий тягар, що українські посадовці так принизливо випрошують у сусідів можливість «продати» його? Виглядає на спробу видати заміж дівку, яка віддавна засиділася в дівоцтві.
Жалкувати доведеться неодмінно
Впевнений, що ближчий час покаже, як сьогодні помиляються ті, хто веде крейсер на базар, бо повториться ситуація з «Варягом». І не лише тому, що негайна добудова крейсера встановила б приблизний паритет між флотами України, Туреччини й Росії на Чорному морі.
Росія вичікує. Там знають, що український крейсер має значно кращі характеристики і бойові можливості, ніж однотипна «Москва», і що він ніяк ще не застарів та володіє значними модернізаційними можливостями. І їм би дуже хотілося отримати його за безцінь, розмістити нам на глум у Севастополі під назвою якогось українського «города русской слави» чи українського князя.
На крейсері не вистачає протиповітряного ракетного комплексу «Форт». Він є, спеціально для цього крейсера був виготовлений у Санкт-Петербурзі, але його нам не продають. Ні за яку ціну. А ми за ціною не постоїмо? Здається, так, бо на думку віце-президента Асоціації суднобудівників України Віктора Лисицького, Україна не спроможна оснастити крейсер його штатним озброєнням і у зв’язку з підписаними договорами, і через те, що в ньому потреби не має.
Справді, ударний ракетний комплекс із ракетами «Базальт» не відповідає підписаним угодам, згідно з якими українські ракети далі як на 500 кілометрів летіти не можуть. Але якщо «Базальт» летить понад 600 кілометрів, то може і до 500. Далі. Кажуть, що у нас немає цих ракет. Неправда, трохи є, отримали за розподілом Чорноморського флоту. Але якщо ми можемо виготовляти космічні апарати, то що, для наших ракетників змінити «Базальт» викликає технічну проблему? Скоріше, навпаки.
Я ж вважаю, що пан Лисицький висловив особисто свою думку. Мудро сказане ним не особливо переконує, бо жодна країна Європи не спроможна самостійно оснастити такий корабель. Але крейсери у складі своїх флотів мають!
Стає ясно, чого синочків наших високопосадовців удень із вогнем не знайдеш у шерегах українських моряків. Бо українських моряків перетворюють на смертників, своєрідних камікадзе.
Жодний український корабель нині не спроможний вести навіть не сучасний, а звичайний морський бій. Жодний корвет із флотів наших сусідів не підпустить нашого фрегата «Гетьман Сагайдачний» на дистанцію вогневого ураження, бо наш фрегат будувався для прикордонних сил, а не для флоту. Його завданням є ловити браконьєрів і піратів в океані, а не протистояти бойовим кораблям чужих флотів. І цю ситуацію в ВМС України всі наші сусіди добре знають.
Крім відсутності бойового корабельного потенціалу, всі наші порти повністю беззахисні і з протичовнового огляду. А війна на морі опускається під воду. Наші ж моряки-противочовновці жодного разу за всю історію ВМС не застосовували практичної зброї проти підводного човна, а вся протичовнова підготовка на кораблях має умовний стендовий характер.
Так ось, всі ці завдання міг би вирішити ракетний крейсер із назвою донедавна «Україна». Поки держава збудує бригади потужних фрегатів, ці завдання міг би успішно виконувати крейсер вже незабаром: він у море може вийти і без «Форта», має потужну систему протиповітряної, протичовнової оборони, потужну артилерію.
Крім того, він міг би стати базою випробування нових видів зброї, школою підготовки висококласних командних кадрів флоту, а ще дозволив би Україні брати участь у міжнародних кораблебудівних тендерах – кораблебудівна галузь у нас теж вмирає. І одночасно міг би бути навчальним кораблем, морською плавучою навчальною школою Академії ВМС України.
Але ми, на жаль, не китайці. Тому крейсер обов’язково поріжуть або подарують комусь на свято. У відповідь отримаємо нову Тузлу чи острів Зміїний.
Ми ж не китайці…
Мирослав Мамчак – капітан 1 рангу запасу
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода