Колишній міністр оборони, народний депутат від Партії регіонів Олександр Кузьмук: у воєнно-політичній обстановці у світі є дуже потужні і різкі зміни, і вони стосуються і України; Україна не бачить перед собою якогось реального, якого можна назвати, агресора, але дуже добре розуміє, які виклики і загрози стоять перед нею; в 2004-му над Майданом могли літати літаки інших країн.
| Біографічна довідка: Олександр Іванович Кузьмук народився на Хмельниччині в селі Дятилівка Славутського району 17 квітня 1954 року. Олександр Кузьмук закінчив Харківське вище танкове командне училище, Військову академію бронетанкових військ, а також Академію Збройних Сил України. Кваліфікація – «магістр державного військового управління». Кандидат військових наук. Із 1975 року по 1990-й Олександр Кузьмук служив у Збройних Силах СРСР на посадах командира танкового взводу, роти, батальйону, заступника начальника штабу полку, начальника штабу полку, командира полку, заступника командира дивізії. Потім був начальником штабу, заступником командира мотострілецької дивізії, потім командиром мотострілецької дивізії і командиром армійського корпусу. У 1995-му очолив Національну гвардію України. У 1996 році Олександр Кузьмук вперше став Міністром оборони України і був ним до 2001 року. У цей період отримав звання генерала армії. Потім Олександр Кузьмук був обраний народним депутатом четвертого скликання, під час якого був членом Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони. У цей же період, з 2004-го по 2005-й, політик вдруге побував головою оборонного відомства, при цьому зберіг за собою депутатський мандат. На дострокових парламентських виборах шостого скликання Олександр Кузьмук знову став народним депутатом від Партії регіонів. Із травня по грудень 2007 року курирував діяльність силових відомств на посаді віце-прем’єр-міністра України. Наразі є головою підкомітету з питань воєнної безпеки та оборони Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони. Серед нагород Олександра Кузьмука – ордени «Богдана Хмельницького» I, II і III ступенів та Данила Галицького, 15 медалей, 9 орденів і відзнак інших держав, а також іменна вогнепальна зброя. Він є лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки. Генерал захоплюється історією, риболовлею і полюванням. |
– Відкрию невеличку таємницю. Перед ефіром ми тут виходили на оглядовий майданчик. Виявилося, що пан Кузьмук (звертаю увагу журналістів, тих, хто цікавиться статками, скажімо) живе у звичайнісінькому будинку в центральній частині Києва. Цей будинок було видно з оглядової площадки. Я запитав: а чому у Вас немає маєтку, як у всіх інших можновладців?
От чого? Поясніть слухачам.
– Я – людина консервативна. Я у своїй квартирі мешкаю вже 15 років.
– Вас влаштовує звичайний будинок, а не десь маєток, за містом, у Конча-Заспі?
– Це не значить, що у мене немає маєтку. Маєток у мене є. Але я не змінюю квартиру 15 років. Дуже легко до вас доїхати – всього 2 хвилини.
– Це робить Вам честь, що звичайнісінька квартира у звичайному будинку, без усіляких там витребеньок.
Але будемо про справи. Зрозуміло, що це справи військові. Очевидно, що приводом для того, щоб Вас запросити, стала воєнна доктрина, ухвалена Кабінетом Міністрів. Ви про неї, очевидно, добре знаєте. От які відмінності цієї воєнної доктрини від інших?
…Сьогодні в воєнно-політичній обстановці у світі є дуже потужні і різкі зміни. З часу минулої доктрини і сьогодні ми маємо проблеми, які продовжуються… Це різка зміна обстановки. І це довкола України
– Спочатку я хотів би пояснити те, яка необхідність взагалі нової доктрини.
– От яка?
– От це перше. Давайте подивимося на те, що сьогодні в воєнно-політичній обстановці у світі є дуже потужні і різкі зміни. З часу минулої доктрини і сьогодні ми маємо проблеми, які продовжуються. І в Іраку, в Афганістані, нещодавній грузинсько-російський конфлікт, якого ніхто не чекав. Це різка зміна обстановки. І це довкола України. Останні події, свіжі…
– Ви маєте на увазі Північну Африку і Лівію?
…Якщо хтось думає, що це до нас далеко, і нас це не стосується – ні! Алгоритм дій, які там, може лягти на будь-яку країну світу
– Північна Африка і Близький Схід. І якщо хтось думає, що це до нас далеко, і нас це не стосується – ні! Алгоритм дій, які там, може лягти на будь-яку країну світу.
– Я щось не дуже розумію. Тобто Ви вважаєте, що в Україні можуть бути заворушення і іноземне втручання?
– А ми що, не проходили це в 2004 році? Одного кроку не вистачило, щоб над Майданом літали літаки інших країн. Одного кроку!
– А яких країн літаки могли літати над Майданом?
…У 2004 році… одного кроку не вистачило, щоб над Майданом літали літаки інших країн
– Давайте гіпотетично уявимо. Ось на підставі останніх подій. Лівія. Вона нікому не заважала, а привітатися з Муаммаром Каддафі стояла черга на міжнародних форумах лідерів європейських країн.
– Берлусконі йому руку цілував. Я навіть більше скажу…
– Я не знаю, хто кому цілував, але я своїми власними очима бачив, як стояли в чергу потиснути йому руку.
– Це ж на відео зафіксовано.
– Сьогодні літаки інших країн, в даному випадку НАТО, бомблять Лівію. А чому не бомблять Бахрейн? А чому не бомблять Кувейт? А чому не бомблять Сирію? Там те ж саме. Різниця інша – опозиція взяла в руки зброю, і там є нафта. І багато іншого.
І візьміть це лекало: там, де потрібно змінити лад, там, де потрібний інший лідер, проплатити добре гроші, створити внутрішню небезпечну обстановку, і відразу прийдуть на допомогу. Ну, ми, я думаю, ще не раз будемо повертатися…
– Давайте я знову поставлю питання своє. Які літаки літали б над Майданом, і ми були за крок до цього? Це літаки НАТО чи Росії?
– А Ви знаєте, це залежить від того, хто ухвалить рішення: Рада Безпеки ООН чи ОБСЄ. Іншого не дано.
– Тобто Ви порівнюєте Кучму пізнього, цей останній рік, із Муаммаром Каддафі? Чи як?
– Я нікого не порівнюю. Я порівнюю, що лекало тієї ситуації, яка виникла у Північній Африці і на Близькому Сході, можна сьогодні накладати на будь-яку державу, де потрібна дестабілізація.
– На будь-яку?
– На будь-яку!
– На Німеччину?
– Де потрібно дестабілізувати ситуацію.
– Цікаво. З одного боку, скажімо, останні заяви пана Єфремова про те, що нібито Сорос фінансує підготовку певних груп для того, щоб поміняти суспільний лад або зробити заворушення. Певна фобія виникає у Партії регіонів цілої. Ви зараз говорите про Лівію. Тоді Ви порівнюйте той режим, який був встановлений в Лівії, диктаторський, Муаммара Каддафі з тим режимом, який є в Україні. Він хіба диктаторський? Для того, щоб поміняти…?
– Я, по-перше, не порівнюю, а по-друге, до лютого, до січня і до грудня той режим, який був встановлений у Лівії, вже 40 років нікого не дратував. Він був диктаторським стабільним режимом.
– А що ліпше?
– А що ліпше? Для кого? Якщо для лівійців, то у них одні побажання. Щодо США, європейців чи ще когось – це зовсім інший погляд.
– Це суперечить просто логіці здоровій, тому що Віктор Янукович, Президент України, говорить про євроінтеграційні потуги України і напрямок євроінтеграційний виключно, що для України це є пріоритетом. Скажімо, ті цінності, які розділяє між собою ЄС, не передбачають диктаторських режимів. Цінності ЄС – це демократія, волевиявлення громадян, громадянські свободи, свобода слова.
Якщо Україна йде до ЄС, то тут має бути демократія, дотримання громадянських свобод, свобода слова, і ні про яку диктатуру…
– Чому два роки тому в Україні ніхто не хвилювався і називав «диктаторським» режим Муаммара Каддафі, коли він був із державним візитом в Україні? І ніхто інакший, як Президент України Віктор Андрійович Ющенко зустрічав його у Києві!
– Юлія Тимошенко ходила до нього в намет.
– Тут не потрібно давати якісь чіткі…
Ще раз: є особливості в арабському світі, є європейські цінності, і вони різняться між собою. І якщо ми говоримо про те, які можуть бути конфлікти, війни, вони абсолютно різні, ніж були 20, 30, 40 і раніше. Сьогодні не планується масоване застосування військової сили.
Достатньо того, що Ви згадували про Сороса. Провести ряд спеціальних…
– Це не доведено. Це фантазії поки що.
– Я не буду сьогодні зупинятися на Соросі. Я сьогодні в загальному плані скажу, що сьогодні по-іншому розв’язуються конфлікти. Це перш за все інформаційний…
– Воєнна доктрина тут до чого?
– Почекайте, Ви дуже поспішаєте. Напевне, мало що розумієте у цьому.
Перше – це інформаційні спецоперації, які дестабілізують ситуацію, вводять в оману суспільство всередині держави, навколо цієї держави. Потім проводять економічні санкції, щоб ще більше була обстановка напружена всередині держави, де потрібно змінити лад, досягти своєї цілі. Після цього тільки можливе те, що відбувається сьогодні в Північній Африці. Тобто на перше місце воєнні дії сьогодні не стають. І, починаючи з подій в Югославії і далі, ми це спостерігаємо.
Що стосується доктрини, так ось воєнна доктрина, з чого я починав, нова, вона якраз і враховує ту ситуацію, яка сталася. Світ змінився навколо нас? Змінився! Україна стала позаблоковою державою, вона опинилася у зовсім іншому геополітичному і геостратегічному просторі. Тобто попередня доктрина абсолютно не підходить, тому що мета її була інша.
Мета кінцева – це ми повинні були зробити все, щоб вступити до НАТО. Сьогодні ми є абсолютно позаблоковою державою, тому і необхідність зміни доктрини в цьому виникла. І це виходить із послання Президента України до українського народу від 3 червня 2010 року і з закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 року. Тому і впродовж тривалого часу, практично півроку, розроблялася Воєнна доктрина України.
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухачка: Я слухаю Кузьмука – я нічого не розумію. Нічого не розумію! Навіщо нам Сирія, навіщо нам Каддафі, коли тут наш вельмишановний Кирило вмішується? Не торкайтеся НАТО! Хто він такий?! Я маю на увазі Патріарха московського. Яке взагалі мають право втручатися до нас?
І друге запитання. Вельмишановний Кузьмук, скажіть, будь ласка, де ми живемо? В якій країні ми живемо? В Україні?
– Напевне, я не буду сьогодні, напередодні Вербної неділі, торкатися наших проблем релігійного, церковного характеру. У нас понад 70 конфесій в Україні. Це не просто, і наше досягнення наших 20 років, що за такої ситуації, де понад 70 конфесій, ми зберегли мир у своїй державі, чого не змогли зберегти і деякі наші сусіди. Тому я не буду цього торкатися.
А де ми живемо? Так, ми живемо в Україні, в нашій державі, яка для нас одна, іншої немає, яку ми повинні любити і квітучу, і в складній ситуації, може, в такій, як останні роки. Але це не означає, що вона гірша за інші. Це наша держава, і ми її любимо.
– Ви говорите, що за цією доктриною Україна є позаблоковою державою. Я так розумію, що наголос робиться на тому, щоб забезпечити власну безпеку і уникнути втручання ззовні.
От Ви говорите, що на Майдані був один крок до того, щоб якісь іноземні літаки літали над ним. Тобто зараз йдеться про що? Про захист тієї системи, яка є?
– Давайте я Вам допоможу, Романе.
– Ну, допомагайте.
– Що таке взагалі воєнна доктрина? І що вона містить? Перш за все воєнна доктрина чітко аналізує воєнно-політичну обстановку довкола України і характерні риси воєнних конфліктів сьогоднішнього дня. Друге. Доктриною передбачене запобігання виникненню оцих воєнних конфліктів і захист національних інтересів нашої держави. Третє. Вона передбачає підготовку держави до збройного захисту національних інтересів. І четверте. Застосування воєнної сили у військових конфліктах, які можуть бути розв’язані.
От структура, суть воєнної доктрини. І на всі чотири пункти, розділи воєнна доктрина дає відповідь, як діяти в цій ситуації.
– Будь-яка воєнна доктрина передбачає, що для України існують загрози з того або іншого боку, потенційні загрози. З якого боку визначено загрози у цій ухваленій, новій воєнній доктрині?
Україна не бачить перед собою якогось реального, якого можна назвати, агресора. Україна дуже добре розуміє, які виклики і загрози стоять перед нею
– У воєнній доктрині визначені виклики і зовнішні, і внутрішні. Україна не бачить перед собою якогось реального, якого можна назвати, агресора. Україна дуже добре розуміє, які виклики і загрози стоять перед нею. Я всі не буду перелічувати, але основні скажу.
Збереження територіальних претензій до України, які не мають формальних ознак. Ми остаточно не вирішили наші проблеми про делімітацію наших кордонів.
Ризик загострення ситуацій щодо територіального питання і ймовірність перенесення його вирішення у збройну площину. Ми це вже проходили. Пам’ятаєте, наприкінці 1990-х років.
Збереження політичної нестабільності, наявність конфліктних ситуацій і неврегульованих суперечностей у регіоні, а також заморожених конфліктів, в тому числі поблизу кордонів України. Світова фінансова, економічна криза якраз оживила ці конфлікти. І якщо Ви пам’ятаєте, загострення пройшло практично в багатьох заморожених конфліктах. Якщо взяти, що поруч з Україною, ми добре знаємо те ж Придністров’я…
– Власне, більше ніяких заморожених конфліктів у нас немає.
– Північний Кавказ. Це також поблизу наших кордонів.
Далі. Втручання у внутрішні справи, в тому числі і шляхом підтримки радикально налаштованих політичних партій, рухів та окремих груп населення, надання подвійного громадянства, економічного тиску та іншими деструктивними діями, спрямованими на поступове розмивання засад української держави, посилення інформаційно-пропагандистського тиску на Україну. І це також ми проходили! Пам’ятаєте, «Кольчуги» і все інше.
Зростання загрози здійснення кібернетичних атак і диверсій, які впливають на систему управління у сфері безпеки. І багато інших зовнішніх…
А також внутрішні. Розбалансованість і незавершеність системних реформ державного управління, в тому числі у сфері безпеки і оборони. Недостатня ефективність прийняття та виконання рішень, насамперед, щодо безпеки і оборони, значне зниження рівня економічного добробуту населення, безробіття, корупція, злочинність, зниження обороноздатності України та можливості сил оборони. Це основні загрози, які відверто і чітко сформульовані та якраз і визначені у воєнній доктрині України.
– Знову є слухач.
Слухач (переклад): Я слухаю зараз слова Олександра Кузьмука - він говорить в основному про зовнішні загрози.
Чи не є основною загрозою для країни, наприклад, і в тому числі для нинішнього режиму владного, корупція тотальна, яка зараз є в суспільстві? Наприклад, вже доходить до того, що за корупційні дії, за порушення законодавства було нещодавно затримано голову фракції Блоку Леоніда Черновецького у Київраді Дениса Комарницького. На цьому фоні вибори у Києві досі не призначаються. Хіба це не нагнітає обстановку, наприклад, не лише у Києві, але й в інших регіонах, де аналогічні ситуації?
Тобто це постійне «кришування» корупціонерів, які, як виявляється, корупціонери є насправді, хіба не викликає бажання у людей вийти на Майдан, про який з самого початку говорив Олександр Кузьмук, над яким нібито могли літати якісь там незрозумілі літаки, і спробувати замінити абсолютно корумповану владу?
Пане Кузьмук, Ви не бачите загрози для Віктора Януковича, для Кабінету Міністрів, який складається в основному з представників Партії регіонів, у тому, що в Києві нагнітається обстановка, і люди хочуть виборів, а цих виборів Верховна Рада не призначає?
– Хочу нагадати Вам. Ви, напевне, неуважно слухали, коли я перераховував внутрішні складові, внутрішні загрози. Я повторюю слово в слово: значне зниження рівня економічного добробуту населення, безробіття, корупція та злочинність – це і є загрози у доктрині, яку затверджує Президент України, а до цього розглядає і представляє на затвердження Кабінет Міністрів України. Тому і Президент, і уряд нинішній розуміють цю загрозу і борються.
– З чим вони борються? Чекайте, тут було конкретне питання.
– Я конкретно і відповідаю.
Що стосується названих Вами прізвищ, на жаль, я не знайомий з ними. Але якщо порушується кримінальна справа, значить, буде розбиратися суд.
– Наш слухач говорить ще про іншу складову цієї загрози – це недотримання, скажімо, народовладдя або недотримання громадянських свобод, оскільки вибори в Києві не призначаються попри те, що затримуються корупціонери. Тепер непросте питання з Олесем Довгим, між іншим, який нібито, за інформацією, яка з’явилася у стрічках, написав заяву про свою відставку. Непросте питання з мером Києва.
Це називається «недотримання громадянських свобод». Владу у Києві передають у руки «регіоналів» явочним характером. От з’явився Попов, призначили, змінили закон, вибори не призначаються. Тепер буде, можливо, ще й інший секретар Київської міської ради, представник Партії регіонів.
– Я не вважаю, що в Києві стало гірше, коли за нинішнього порядку речей у Київраді уряд, Президент були змушені зробити такі рішення, щоб зробити владу дійсно в Києві і працювати на киян.
– Ніхто не ставить під сумнів фахові якості пана Попова.
– Якщо ми не бачимо в дії, якщо ми тільки чуємо, що вкрала 70–80 мільярдів в Києві мерія, то про які питання може бути?
– Так, власне, чому не відбувається виборів?
– Я переконаний у тому, що буде розглядатися законне (!) рішення і по виборах в місті Києві.
– Тобто Ви припускаєте, що вони будуть призначені Верховною Радою? Бо Партія регіонів це питання не підтримує.
– Я переконаний в тому, що вибори в Києві будуть.
– Коли?
– Я ще раз кажу: будуть! Я не Нострадамус, щоб казати…
– Я не є військовим, я – журналіст.
– Вони потрібні, і вони будуть.
– Ваш прогноз: вони будуть дострокові чи вони будуть у тих термінах, коли…?
– Вам достатньо, що я сказав: «Будуть!»?
– Ні! Я знаю, що вони будуть рано чи пізно.
– Це все, що я маю в наявності.
– Тобто Ви прогнозу не маєте?
– Ні.
– Дякую за вичерпну відповідь на питання.
Ну, тепер ми будемо говорити про ті пункти, які Ви перерахували. Ви сказали про територіальні претензії, про заморожені конфлікти. Виходить, що це езоповою мовою сказано про те, що територіальні претензії… Ну, у нас не делімітований кордон лише з Росією. Тобто загроза йде звідти, тому що з рештою країн це питання вирішене.
У Румунії певні сили щось говорять про «велику Румунію» і так далі, але на офіційному рівні претензій немає.
Всі конфлікти, про які Ви згадали, там залучена Росія: Придністров’я, Північний Кавказ…
У нас із трьома країнами не завершена делімітація (кордону). Це та ж Румунія… Це та ж Росія, це та ж Білорусь, де є деякі ділянки кордонів, яких ще не завершена делімітація
– Ви недостатньо обізнані. У нас із трьома країнами не завершена делімітація. Це та ж Румунія…
– Ну, як не завершена?
– Це та ж Росія, це та ж Білорусь, де є деякі ділянки кордонів, яких ще не завершена делімітація. Ви назвали Румунію.
Я ще раз кажу, що наша доктрина не передбачає конкретну країну, країну-агресора. Але Україна собі не дозволяє навіть на побутовому рівні виносити питання якихось наших територіальних претензій. А ми чуємо, і чуємо достатньо систематично, проблеми і островів наших, шельфів, проблеми територій і тієї ж Буковини, і тієї ж Бессарабії, і всього іншого. І не чути цього, і не розуміти, що в якийсь час…
– Україна і Румунія підписали угоду про кордон. Про що Ви говорите? Де там не делімітована ділянка є?
– Ви уважно вивчіть.
– Острів Зміїний? Це питання було вирішене у Міжнародному суді.
– Як воно вирішене?
– Вирішене. Розв’язане. Крапка поставлена Міжнародним судом.
– Воно вирішене так, що 80% наших територій… Поставлена крапка. Я не думаю, що вона назавжди поставлена.
– Але це питання вирішене.
От Ви чомусь Румунію, а я Вам нагадую Росію. Ну, з боку Білорусі є загрози, якщо військові, стосовно делімітації кордону, а от із боку Росії виникає питання.
Я ще раз Вам нагадую. Може, Ви не хочете про це говорити, але об’єктивно так є. У нас питання з Росією по кордону, зокрема, по Керченській протоці, лишилося невирішеним. Решта кордону нібито узгоджена, і заморожені конфлікти, які у нас…
– Вам подобається під таким ракурсом…
– Нічого мені не подобається. Факти самі за себе говорять.
– Здається мені, я називав, що з Росією у нас ще повністю не делімітовані.
– Правильно. Тобто слід читати, що звідти є загроза делімітаційна?
– І я проблеми називав. Проблеми і островів. Було?
– Було. Тобто, слід розуміти, що виклики військові звідти?
– І про Тузлу Ви також, напевне, не забули? Це є проблема. Проблема ця за рік, за два, а може, за 10–15 не вирішується, тому що не кожна держава, а Україна в цій же доктрині якраз і демонструє налаштованість захисту національних інтересів. І навіть безлюдний острів… Острів, до речі, є (може, Ви підзабули) на Дунаї, на який претендує Румунія. Ми ніколи не віддамо свого шматка території, як би він не використовувався.
– Що ж Ви знову про Румунію? Є питання Керченської протоки. Це фактично не вирішене питання.
З Румунією… Острів? Ну, там русло міняє течію. Тобто на державному рівні це питання не ставиться.
– І на Тузлі міняє. Але ми не віддали Тузлу. І ми не погоджуємося на ті пропозиції, які нам пропонують. Ми відстоюємо свій національний інтерес, з ким би це не було: з Росією, Румунією чи іншими.
– Ви ще згадали про інформаційно-пропагандистський тиск. Із якого боку?
– Така форма. І я про це вже казав. «Інформаційні атаки» на країну. Ми це проходили колись…
– Із якого боку?
– …коли Україна звинувачується у тому, що вона ніколи не робила. І це є факти. Згадайте «кольчужний» скандал.
– Хочете? Я зараз згадаю, бо буквально днями переглядав ці записи майора Мельниченка, де йдеться про розмову Кучми-Малєва, де обговорюються «Кольчуги», про те, як через Йорданію продати, що запчастини під КАМАЗи і так далі.
– А Ви переконані, що плівки майора Мельниченка – це якраз і не є «інформаційна атака» проти України?
– Це якраз питання до ГПУ, яка визнала їх доказом у справі.
– Що стосується розмови Кучми і Малєва, то в мене є величезний сумнів, що в той час Президент Кучма взагалі розумів, що це таке, що це за станція «Кольчуга». Уже я про це добре знаю.
– Він запитав у Малєва: що це таке? Він сказав: це засоби пасивного спостереження. Пояснив тут же Кучмі. І Кучма запитав про йорданця.
Ну, автентичність плівок я не встановлював, Ви розумієте, але ГПУ у справі Гонгадзе їх визнала як доказ. Тобто ГПУ має перевірити і цей епізод.
– Це право прокуратури. Але вона сьогодні розглядає тільки один епізод. На мій погляд, якраз плівки майора Мельниченка є класичний приклад.
– Давайте повернемося до інформаційно-пропагандистського тиску. Тобто Ви згадали про цей зразок, як «кольчужний скандал» відомий. Окрім цього, немає ніяких більше загроз?
Я ж у Вас запитую: звідки у нас може надходити інформаційно-пропагандистський тиск? Лише з боку ЄС, США, чи ми беремо до уваги так само, що Україна перебуває в інформаційному просторі з Росією, звідки відбувається теж певний інформаційно-пропагандистський тиск?
– Безумовно. Не можна очікувати таку загрозу лише з одного якогось напрямку. Група інших чи країна будь-яка, яка має якісь претензії до України, якийсь свій інтерес, яким потрібна якась дестабілізація ситуації, може проводити таку операцію.
І у нас були і з боку США, і з боку Росії, і з боку інших країн прояви такої інформаційної операції. Вони не раз були. Ми пам’ятаємо і навіть речення, висловлення деяких політиків, які були дуже неприємні для нашої країни і незаслужені. Якраз це і є елементарний…
– Ви маєте на увазі Лужкова?
– І Лужкова у тому числі.
– У нас є наступний слухач.
Слухач: Пане Кузьмук, як Ви оцінюєте роботу нинішнього глави спецекспорту, який має подвійне громадянство Росії і України?
– Для мене це важливе питання, тому що я добре розумію, якщо ми сьогодні кажемо про воєнну доктрину, про безпеку держави, то без цього органу, який створений нещодавно, Укроборонпром, питання вирішити неможливо. До речі, ініціатором створенням цієї структури був я, коли я був на посаді віце-прем’єра.
– Йдеться про громадянство.
– Спочатку мені було задане питання: як я оцінюю роботу? Я не можу сьогодні оцінити роботу Укроборонпрому і не можу оцінити роботу пана Соломатіна, керівника цього органу центральної виконавчої влади, тому що він ще формується.
Що стосується подвійного громадянства пана Соломатіна, мені про це абсолютно не відомо, і для мене це, відверто кажучи, дивно, тому що я був з ним в одній фракції в парламенті. І я не можу уявити собі, щоб член українського парламенту мав два чи більше громадянств.
Відверто скажу, для мене це взагалі чути дивно. Я про це перший раз чую. А що стосується початку роботи – так, робота енергійна. І мені хочеться вірити, що цей Укроборонпром запрацював, тому що далі ми перейшли межу, і ми вже практично на межі остаточного руйнування нашого оборонно-промислового комплексу.
– То, може, питання про громадянство варто перевірити?
– Ідея цікава. Я думаю, що через наш комітет воно вже обов’язково проходило б, тому що такі речі…
– Так Ви можете ініціювати, тому що інформація певна є.
– Такі речі проходять через наш комітет, і у моїй пам’яті ми займалися. Але ми не знайшли підтвердження деяких (я не буду їх називати) народних депутатів, які мають подвійне громадянство.
– Ви говорите про всі ці загрози, які визначені у воєнній доктрині, яку має ще підписати Президент, але Ви ж розумієте, що це стало наслідком того, що Україна опинилася у «сірій зоні» поміж двома військовими угрупованнями – НАТО і ОКДБ. І ці всі загрози виникають, тому що НАТО має чіткі стандарти доручення до цієї організації, Партія регіонів виступала за нейтралітет, але тепер виходить, що нам не те, не те…
– Я не можу погодитися, що ми у «сірій зоні».
– Ну, а де ж ми?
– Ми у своїй зоні. І для нас вихід найкращий – це якраз політика позаблоковості. Це не означає, що ми вирішуємо питання своєї безпеки, а у випадку агресії проти України ми покладаємося тільки на свої сили. За нами є священне право звернутися за допомогою до можливих союзників. І це нормальне право.
А що стосується нашої позаблоковості, якраз вона і передбачає відповіді на ті геополітичні, геостратегічні проблеми, які досі були в Україні. Україна намагалася в НАТО, але відверто її там не чекали, тому що там Росія…
– Де?
– З іншого боку – Росія.
– І що?
– Абсолютно. НАТО. Якщо взяти на терези відносини НАТО-Україна і НАТО-Росія зі своєю ядерною зброєю, то краще для НАТО дружити і з Росією, і щоб Україна дружила з Росією…
– Ну, це якийсь комплекс.
– Що сьогодні послідовно і робиться! Ми не любимо послідовності, але ми діємо зараз якраз і послідовно.
– Дивіться, яка штука. Ви ж вели українське військо в НАТО, тому що така політика була держави – нічого не говорили проти. А потім часи змінилися, Ви, бачите, зараз відстоюєте позаблоковість.
– От якраз я і послідовний. Я і сьогодні, як і наш Президент…
– Ну, військовий – виконуєте накази. Зрозуміло.
Президент … в нещодавньому щорічному посланні до Верховної Ради України акцентував: поглиблення, інтенсифікація нашого співробітництва з НАТО
– …який в нещодавньому щорічному посланні до Верховної Ради України акцентував: поглиблення, інтенсифікація нашого співробітництва з НАТО. Те, що і я робив як міністр оборони впродовж 6,5 років.
Ця співпраця з НАТО (до речі, і в доктрині це визначено) – це і є відповідь якраз на можливі загрози, уникнення їх, співпраця з безпековими структурами, членами яких ми не є. Ми – члени і учасники програми «Партнерство заради миру». Це авторитет для нас, це зменшення для нас загроз. І ця політика якраз для України позаблоковості на сьогоднішній день якраз найбільш актуальна.
– А з іншого боку, вона перетворює Україну на «сіру зону», за яку відбувається змагання.
– Забудьте «сіру зону»!
– Я не можу забути. Ви можете забути, я не буду.
– Ми полюбляємо, українці, на себе «сипати попіл». І все.
– Боже збав!
– Сказано було з трибуни Верховної Ради: ми – народ-лідер! От з цього треба йти. Ми – українці! Ми – народ лідер!
– А «лідер» ми в чому?
Ми не «сіра зона»! Ми українська зона!
– Ми не «сіра зона»! Ми українська зона!
– Так в чому ми лідери? Де ми лідери? Показники?
– Чим ми гірші за інших? Так, сьогодні в нас є труднощі, але ми самі їх створили. Ми їх і подолаємо!
– Так «лідер» де ми зараз? У чому?
– У нас є потужні досягнення в науці, в мистецтві, в культурі, в інших…
– Та то ми лідери невикористаного потенціалу?
– Чого ми за «сірістю» своєю бажаємо закамуфлюватися і всім казати: ми такі бідні, «сірі», поїдемо у Португалію, там будемо заробляти!
– Професійне військо. Віктор Янукович у передвиборній програмі обіцяв вже його ось. Але зараз знову терміни відсуваються.
Чинний міністр оборони говорить, що це може статися за років 10–15. Хоча за президентства Кучми (я хочу нагадати) була ухвалена програма, що до 2015 року Україна перейде на професійну армію.
– Абсолютно правильна була програма за часів Кучми, тому що я сам представляв йому модель ЗСУ-2010 (це був 2001 рік), де пропонував у 2015-му перейти на професійне військо.
– Як вчорашній день, пам’ятаю.
– 15 років. Але після цього що було зроблено для того, щоб здійснити ці наміри і плани? Абсолютно нічого. І неодноразово на телебаченні, на радіо, з трибуни Верховної Ради я попереджав: не буде! Тому що не виконано три речі. Перша річ – ідеологічна. Ніхто не сказав українській молоді переваги професійної служби. Друга – економічна. Ніхто не вклав у це гроші. І третя – матеріально-технічна, що військова людина, якій 25–30 років тільки, вже доросла, повинна займатися своєю справою, яку він обрав. Це не зроблено.
– Як Ви думаєте, коли Україна перейде до професійного війська?
– Це 2020 рік.