Прага – Митний союз із Росією, Білоруссю та Казахстаном чи зона вільної торгівлі з Європейським Союзом? Що обере Україна? Що для неї краще? Суперечливі твердження різних політиків та експертів про цей доленосний вибір спонукало Радіо Свобода звернутися до відомого західного економіста та аналітика, радника російських та українських президентів Андерса Ослунда. Він вважає, що Україні нема чого шукати в Митному союзі.
– Останнім часом спостерігається певна інформаційна навала з приводу того, як Україні стане добре, якщо вона долучиться до Митного союзу Росії, Казахстану та Білорусі. Нещодавній візит російського прем’єра Володимира Путіна, відеомости, безкінечні круглі столи та аналітичні статті – все це, щоб переконати Україну, що від Митного союзу вона лише виграє. Для чого все це? Навіщо втягувати Україну до Митного союзу? Може, лише для того, щоб Київ не потрапив під вплив Європейського Союзу?
– Я думаю, що це, по суті, російська внутрішня пропаганда. Я не бачу серйозних пропозицій, які можуть стати цікавими для українців, отож я не думаю, що це серйозні спроби.
– Заступник голови правління «Газпрому» Валерій Голубєв навіть сказав, що, долучившись до Митного союзу, Україна могла б отримати енергетичні субсидії на суму 8 мільярдів доларів на рік. Це також лише пропаганда?
– Я підозрюю, що це теж пропаганда, але такі питання вирішує не «Газпром», це питання для російського Міністерства фінансів, саме вони мали б висунути таку пропозицію. Остання пропозиція, яку Росія висунула Україні, була пропозицією Міністерства фінансів, а не «Газпрому» – маю на увазі ліквідацію експортних тарифів на газ. Я не думаю, що пропозиція Голубєва серйозна, я не думаю, що він повністю уповноважений на неї. Та й тепер виглядає, що нічого не вийшло з візиту Путіна в Україну.
– Що, на Вашу думку, було метою візиту Путіна до Києва?
– Імовірно, якісь підприємницькі справи, про які ми мало знаємо. Мені видається, що зараз головним зусиллям Путіна щодо України є зупинити весь транзит нафти та газу через українську територію. Нафта має перекачуватися вже не через «Дружбу», а через балтійські нафтопроводи, а газ – через «Північний потік». Ставлення Путіна до України є зовсім ворожим, зокрема, коли йдеться про газ і нафту.
– Як може реагувати Президент Віктор Янукович на це вороже ставлення Володимира Путіна? Адже не таємниця, що Путін не дуже любить українського Президента. Янукович все ж таки сподівався, що своєю позицією примирення з Росією він виграє якісь дивіденди від Москви, ну, хоча б менш вороже ставлення, ніж те, що було спрямоване на його попередника Віктора Ющенка.
– Мені здається, що ворожнеча між Путіним та Януковичем є величезною. Останнього разу, коли Путін був у Києві у жовтні минулого року, він від’їхав розлюченим іще перед запланованою офіційною вечерею. Ця зустріч була не набагато кращою. Отож найбільші вороги Володимира Путіна сьогодні – це президенти України і Білорусі Віктор Янукович і Олександр Лукашенко. Проблема полягає в тому, що вони збудували собі моделі, які дуже подібні до моделі Путіна, і тому Путін із ними не може зжитися.
– Ющенко теж вважався ворогом Путіна. Як відрізнявся ворог Путіна Ющенко від ворога Януковича?
– Ющенко був дуже несхожим на Путіна й тому був ворогом. Янукович є занадто подібним до Путіна, і тому він є ворогом.
– Повертаючись до Митного союзу, – важко знайти експертів та бізнесменів, які можуть щось доброго сказати про цей союз. Який сенс пропагувати цей союз як щось привабливе?
– Митний союз є непривабливим для України тому, що Україна не може бути впевненою, що отримає хоч якусь користь від вільної торгівлі з цим союзом. Україна має дуже великий вплив на російський ринок, і тому Росія вдається до протекціонізму. Митний союз є набагато привабливішим, скажімо, для Киргизстану, який тепер хоче до нього приєднатися. Для Киргизстану це усуне суттєві митні бар’єри щодо Казахстану. Киргизстан – це мала економіка, його вплив не є суттєвим. Український досвід показує, що, коли йдеться про торговельні справи з Росією, це питання великих грошей, і тому інтереси стають важливішими, ніж правила.
– Як Ви гадаєте, може, це вороже ставлення Кремля до України, до Януковича змусить Київ серйозно взятися за реформи і підштовхне Україну ближче до Європи?
– Мені здається, що цей візит Путіна був явним копняком для Януковича, поштовхом наближатися до Європейського Союзу, домогтися зони вільної торгівлі з ЄС. Існують два конкретні бізнес-інтереси, які зацікавлені в зоні вільної торгівлі з ЄС, – це сталь і хімія, вони в Європі матимуть набагато кращий доступ до ринків. Водночас не ясно, чи такий самий доступ отримає сільське господарство.
– Я думаю, що це, по суті, російська внутрішня пропаганда. Я не бачу серйозних пропозицій, які можуть стати цікавими для українців, отож я не думаю, що це серйозні спроби.
– Заступник голови правління «Газпрому» Валерій Голубєв навіть сказав, що, долучившись до Митного союзу, Україна могла б отримати енергетичні субсидії на суму 8 мільярдів доларів на рік. Це також лише пропаганда?
– Я підозрюю, що це теж пропаганда, але такі питання вирішує не «Газпром», це питання для російського Міністерства фінансів, саме вони мали б висунути таку пропозицію. Остання пропозиція, яку Росія висунула Україні, була пропозицією Міністерства фінансів, а не «Газпрому» – маю на увазі ліквідацію експортних тарифів на газ. Я не думаю, що пропозиція Голубєва серйозна, я не думаю, що він повністю уповноважений на неї. Та й тепер виглядає, що нічого не вийшло з візиту Путіна в Україну.
– Що, на Вашу думку, було метою візиту Путіна до Києва?
– Імовірно, якісь підприємницькі справи, про які ми мало знаємо. Мені видається, що зараз головним зусиллям Путіна щодо України є зупинити весь транзит нафти та газу через українську територію. Нафта має перекачуватися вже не через «Дружбу», а через балтійські нафтопроводи, а газ – через «Північний потік». Ставлення Путіна до України є зовсім ворожим, зокрема, коли йдеться про газ і нафту.
– Як може реагувати Президент Віктор Янукович на це вороже ставлення Володимира Путіна? Адже не таємниця, що Путін не дуже любить українського Президента. Янукович все ж таки сподівався, що своєю позицією примирення з Росією він виграє якісь дивіденди від Москви, ну, хоча б менш вороже ставлення, ніж те, що було спрямоване на його попередника Віктора Ющенка.
– Мені здається, що ворожнеча між Путіним та Януковичем є величезною. Останнього разу, коли Путін був у Києві у жовтні минулого року, він від’їхав розлюченим іще перед запланованою офіційною вечерею. Ця зустріч була не набагато кращою. Отож найбільші вороги Володимира Путіна сьогодні – це президенти України і Білорусі Віктор Янукович і Олександр Лукашенко. Проблема полягає в тому, що вони збудували собі моделі, які дуже подібні до моделі Путіна, і тому Путін із ними не може зжитися.
– Ющенко теж вважався ворогом Путіна. Як відрізнявся ворог Путіна Ющенко від ворога Януковича?
– Ющенко був дуже несхожим на Путіна й тому був ворогом. Янукович є занадто подібним до Путіна, і тому він є ворогом.
– Повертаючись до Митного союзу, – важко знайти експертів та бізнесменів, які можуть щось доброго сказати про цей союз. Який сенс пропагувати цей союз як щось привабливе?
– Митний союз є непривабливим для України тому, що Україна не може бути впевненою, що отримає хоч якусь користь від вільної торгівлі з цим союзом. Україна має дуже великий вплив на російський ринок, і тому Росія вдається до протекціонізму. Митний союз є набагато привабливішим, скажімо, для Киргизстану, який тепер хоче до нього приєднатися. Для Киргизстану це усуне суттєві митні бар’єри щодо Казахстану. Киргизстан – це мала економіка, його вплив не є суттєвим. Український досвід показує, що, коли йдеться про торговельні справи з Росією, це питання великих грошей, і тому інтереси стають важливішими, ніж правила.
– Як Ви гадаєте, може, це вороже ставлення Кремля до України, до Януковича змусить Київ серйозно взятися за реформи і підштовхне Україну ближче до Європи?
– Мені здається, що цей візит Путіна був явним копняком для Януковича, поштовхом наближатися до Європейського Союзу, домогтися зони вільної торгівлі з ЄС. Існують два конкретні бізнес-інтереси, які зацікавлені в зоні вільної торгівлі з ЄС, – це сталь і хімія, вони в Європі матимуть набагато кращий доступ до ринків. Водночас не ясно, чи такий самий доступ отримає сільське господарство.