Люди думають, що їм пощастить. Це їхнє право – анестезіолог про небажання вдягнути маску

Три години на роботу і три години з роботи, спочатку маршрутка, а потім електричка. І я ще не бачив, щоб у вагоні було більше ніж п'ять людей у масках, говорить Радіо Свобода анестезіолог Іван Черненко. Він працює в Центральній районній лікарні міста Роздільна, Одеська область, це близько сотні кілометрів від обласного центру. Лікарня приймає пацієнтів із COVID-19 з кількох районів і місць там фактично немає. Іван Черненко працює в лікарні майже три роки, прийшов одразу після університету і каже, що якби не пандемія, то вже звільнився б.

«Ковід був чимось новим і цікавим, ба більше кидати своїх колег напризволяще було б неправильно», – говорить він Радіо Свобода.

Люди думають, що їм пощастить. Це їхнє право – анестезіолог про небажання вдягнути маску

– Що змінилось в Роздільнянській районній лікарні за рік боротьби із пандемією?

– Зараз стало однозначно більше технічного обладнання. Якщо спочатку в нас була велика проблема з киснем – не було концентраторів, не було достатньо апаратів штучної вентиляції легень (ШВЛ), не вистачало CPAP-масок чи звичайних кисневих масок, навіть якихось дрібниць. Так було навесні 2020 року. Восени цього стало трохи більше, зараз ще більше, але й пацієнтів стає все більше.

З одного боку, ця лікарня напевно у своєму житті ніколи не бачила стільки техніки, скільки є зараз. Але все одно ми на крок позаду пандемії, тому що пацієнтів більше ніж технічного забезпечення. І головне, що їх більше ніж персоналу.

– Наскільки зараз заповнена лікарня? (інтерв’ю записано 29 березня – ред.)?

– В нас відділення на 45 ліжок і фактично вільних місць немає. При цьому в нас лише три анестезіологи, які фактично працюють і за своїм напрямом, і як інфекціоністи, і як терапевти.

Іван Черненко

Ми б можливо і хотіли розширитись, але в нас майже немає куди ставити ліжка. Для цього довелось би закрити відділення хірургії або терапії. Навіть для того, щоб розгорнути 25 з 45 «ковідних» ліжок нам довелось закрити дитяче відділення. Сьогодні ми ходили дивитись, де на про всяк випадок можна поставити койки. В крайньому разі будемо ставити їх в господарських приміщеннях, в коридорах.

– Наскільки робота вашої лікарні відрізняється від роботи лікарні в обласному центрі, в Одесі? У чому проявляється районний статус – гроші, постачання, персонал…

– Більшість одеських лікарень, де лікуються «ковідні» пацієнти, спеціалізовані для лікування COVID-19. В нас окрім 45 «ковідних» ліжок є ще 100 місць в інших відділеннях – хірургія, пологовий будинок, терапія, реанімація соматичних пацієнтів.

Це і інфаркти, і інсульти, і травми, і політравми… І ми маємо забезпечувати всіх пацієнтів медичною допомогою із тою ж кількістю персоналу, при тому, що пацієнтів стало на порядок більше. Я не можу сказати, що ми й раніше були доукомплектовані по штату, а зараз тим більше. Я сьогодні чергую і в «ковідному» відділенні, і в хірургічному, і у звичайній реанімації.

Ми розуміли, що буде зростання, але не очікували таких темпів, не очікували, що вже березень буде настільки важкий. Тому склали місячний графік, де чергує тільки один анестезіолог. З квітня нас вже буде двоє – один в ковідному відділенні, другий відповідатиме за решту лікарні. Але навіть утрьох у квітні ми будемо працювати дві доби через дві – два дні чергую, два дні відпочиваю. Таким чином в кожного буде 13-15 добових чергувань на місяць. Ми втрьох маємо якось розділити вісім ставок анестезіологів. Взагалі-то нас четверо, але один лікар у квітні з поважної причини не зможе працювати.

– Інфекціоністи зараз вказують, що кількість пацієнтів зростає дуже стрімко – пов’язують це і з можливим новим штамом, і з невиконанням карантинних обмежень. Яке зростання пацієнтів очікуєте ви, враховуючи лише 45 ліжок?

– Станом на вечір 29 березня в «ковідному» відділенні лише два вільних місця. За сьогодні я відмовив п’ятьом чи шестьом людям, які прийшли, щоб їх поклали в лікарню. В них в принципі не було серйозних показань для госпіталізації, але вони хотіли потрапити до стаціонару. Ми були змушені їм відмовити. Звісно, хтось з них може за кілька днів повернутися вже у більш важкому стані й тоді ми будемо шукати місце.

Також сьогодні мали перевести з Захарівського району трьох пацієнтів, а в нас тоді ще було три вільні койки. Ми сказали: «Ні, ми не можемо взяти одразу трьох людей і зайняти всі місця. Обирайте когось одного, найважчого. Коли буде виписка в нас, приймемо ще когось». Вони перевели одного. Сьогодні ми виписали 5 чи 7 людей і їхні місця одразу зайняли.

І це не просто пацієнти, яким потрібно якусь крапельницю зробити. Це тяжкі випадки, люди потребують кисню і допомоги. Восени не було таких темпів зростання кількості пацієнтів, ми навіть не заповнювались восени на 100%. Зараз зменшився період гострого прояву симптомів. Якщо раніше людям ставало погано на 8-10 добу з початку прояву, то зараз людей зазвичай треба госпіталізувати на 5-6 добу з прояву хвороби. Стан дуже швидко погіршується і їх дуже багато.

– Кілька днів тому моя знайома написала у фейсбуці, що не може знайти місце в одеській лікарні для молодого чоловіка із сатурацією 70 та двобічною пневмонією (на момент публікації матеріалу пост вже було видалено – ред.)

– Я знаю про такі ситуації в Одесі, не буду їх коментувати. Я вважаю, що це неправильно, але це відповідальність конкретного департаменту охорони здоров’я або головних лікарів. Ми нікому не відмовляли навіть із сатурацією 88-89. Згідно із протоколом ми готові госпіталізувати людей із сатурацією 92. Але якщо вони кажуть, що готові лікуватись амбулаторно, ми не проти, даємо вказівки і кажемо їхати до лікарні, якщо стане гірше.

Анестезіолог Іван Черненко в лікарні

В мене були ситуації, коли телефонували фельдшери й казали, що є дуже літні люди із сатурацією 30-40, підтвердженим «ковідом» і супутніми захворюваннями. Я розумів, що скоріш за все ці пацієнти помруть і вони помирають. Але перед тим ми все одно їх беремо до себе – люди не мають загибати вдома через задуху.

– Вочевидь ліжок вам не вистачить. Чи є додатковий кисень для більшої кількості пацієнтів?

– В нас є розведення кисню на 24 точки, він туди поступає з балонів, плюс є близько 30 кисневих концентраторів. Нам є куди розширюватись в плані кисню. Зараз балони із киснем нам доводиться возити в машині швидкої допомоги – по 13 балонів за раз. Стільки ми й намагаємось використовувати на добу.

Монтується киснева станція і будуть ставити кріоциліндри – це буде просто супер. Тоді ми взагалі не будемо хвилюватись за кисень. Проблемою може стати електропроводка – концентратори потребують дуже багато енергії.

– Отже, проблем із технічним забезпеченням стало менше, незважаючи, що це районна лікарня, а не одеська.

– Спочатку ми були дещо обмежені, наприклад в неможливості зробити КТ. Але воно нас вже не цікавить, ми розуміємо, що воно аж ніяк не впливає на тактику лікування. Крім того, є невеличкий УЗД-апарат і ми можемо зробити УЗД легень. Тому в плані діагностики в нас є все, що необхідно. Зараз навіть встановили аналізатор газів крові й тепер ми можемо правильно визначати параметри апарату ШВЛ.

У нас є антибіотики, є антикоагулянти, зараз навіть закупили «Актемру» і імуноглобулін, хоча ми про них і не просили. Але якщо надали, то будемо використовувати. Зараз нам дійсно не вистачає персоналу. Потрібні, як я вже казав, вісім анестезіологів. Але я розумію, що навіть в Одесі, напевно, не можуть собі дозволити таку кількість спеціалістів.

Отже, якщо спочатку були проблеми із постачанням, то зараз, думаю, ми вже не гірше будь-якої лікарні в Одесі. Проте ми не відмовляємо людям із сатурацією 70. Я не обвинувачую колег, але я не розумію, як можна вийти та сказати родичам: «Ми не візьмемо людину із сатурацією 70, в нас немає місць».

– Що змінилось в лікуванні COVID-19 враховуючі нові обставини хвороби – стрімкий розвиток симптомів, госпіталізація через 5-6 діб.

– Чогось дуже нового я не пригадаю – ми працюємо за протоколом. Але ми частіше стали використовувати апаратну підтримку дихання – CPAP-маски, неінвазійну підтримку легень. Але це пов’язано не з новим штамом, а з тим, що в нас тепер більше CPAP-апаратів, а крім того це реально працює.

Важким пацієнтам допомагають подібні заходи, якби була можливість робити високопотокову назальну оксигенацію, вона б також допомагала. Працюють антикоагулянти і гормони, а також антибіотики, якщо є реальні покази.

На Житомирщині зростає кількість хворих на COVID-19 – відеорепортаж із лікарні

– Чи змінилось відношення людей до COVID-19? Чи досі ви зустрічаєте багато тих, хто вважає пандемію штучною?

– Якщо навесні було багато тих, хто казав, що ковід вигаданий, що його не існує, то зараз це ні в кого не викликає питань – ті, хто перехворіли, є вже в кожній родині. Важко знайти людину, серед знайомих якого не буде того, хто перехворів. Питання вигаданості для людей зникло.

Але в тому, що стосується масок чи інших запобіжних мір – маски люди більше носити не стали. Навіть зараз, коли Одещина в червоній зоні. Я зазвичай роблю такий експеримент – заходжу в електричку і дивлюсь, скільки людей окрім мене в масках. Зазвичай це 4-5 людей, решта – без масок.

Якщо влітку я міг це зрозуміти, бо в електричці дуже спекотно, але взимку я не бачу жодної проблеми. Але люди все одно не носять маски. Була ситуація, коли навпроти мене сиділа жінка і постійно сякалася в хусточку та кашляла. Я попросив одягнути маску. Вона каже – ні, в мене алергія. Я кажу, добре, але все одно одягніть, будь ласка. І ще одна жінка їй говорить: «Якщо він боїться, сідайте до мене».

Я розсміявся, але це був істеричний сміх. Я їхав після чергування і в той день в нашій лікарні загинула тридцятирічна дівчина. Люди вмирають від ковіду, а мені літні бабусі і дідусі розповідають, що я чогось боюсь. Я вже перехворів ковідом в доволі легкій формі, а люди просто вважають, що їм пощастить. Це їхнє право.

к