Київський примірник Мазепинського Євангелія віднайшов у фондах Національної бібліотеки імені Володимира Вернадського посол України у Лівані Ігор Осташ. Це унікальне видання, яке належить до національної історичної спадщини, було надруковано у січні 1708 року в сирійському місті Алепо коштом гетьмана України Івана Мазепи і містить присвяту гетьману-меценату, написану Антіохійським патріархом Афанасієм ІІІ Даббасом.
Київський примірник Мазепинського Євангелія вважався втраченим, і на сьогодні в сучасних наукових дослідженнях видань алепинської друкарні (1706–1711 років) згадуються лише бухарестський та петербурзький примірники цього видання. Посольство України в Лівані у співпраці з Національною бібліотекою Вернадського та Фондом пам’яті Митрополита Володимира готують до друку факсимільне видання, яке побачить світ найближчим часом.
Київський примірник Мазепинського Євангелія
Мазепинське Євангеліє – так називають титульне Чотириєвангеліє, надруковане у січні 1708 року в Алепо коштом Івана Мазепи. Важливим елементом цього видання є передмова авторства Антіохійського патріарха Афанасія ІІІ Даббаса, присвячена гетьману-меценату. Ця книга, з одного боку, є свідченням давніх історичних зв’язків України з Близьким Сходом, а з іншого, – відкриття практично невідомої сторінки з життя та діяльності гетьмана Івана Мазепи як великого мецената православного Близького Сходу на зламі XVII-XVIII століть.
Це Євангеліє побачило світ у друкарні міста Алепо в Сирії (його ще називали «Афінами Азії»), яка працювала в 1706–1711 роках, випустивши 11 богослужбових видань (Псалтир, Євангеліє, Євангеліє-апракос, Апостол, Октоїх та інші). Головними її меценатами були волоський господар Константин Бринковяну, гетьман Іван Мазепа та миргородський полковник Данило Апостол, що також згодом стане гетьманом.
Гетьман Іван Мазепа підтримав алепську друкарню у 1707 році, а цей час був найскладнішим і найтрагічнішим у його біографії. Під час Північної війни гетьман Мазепа прийняв доленосне рішення вступити в союз зі шведським королем Карлом ХІІ та польським королем Станіславом Лещинським, і в такий спосіб вийти з-під Московського протекторату і створити на українських землях незалежну державу та, на жаль, ця спроба для гетьмана виявилася трагічною.
У листопаді 1708 року була знищена гетьманська столиця Батурин, у червні 1709 року союзники Карл ХІІ та Іван Мазепа програли Полтавську битву, після чого були змушені відступити на південь, до Молдавського князівства. Там, у селі Варниця, що біля Бендер, у вересні 1709 року великий гетьман відійшов у інший світ. Згодом його прах був перепохований у монастирі св. Георгія у місті Галац (нинішня Румунія).
Собор святого Георгія, в якому був похований гетьман України Іван Мазепа. Місто Галац, Румунія. Фото 1900 року
В актах «Бендерської комісії», створеної Карлом ХІІ після смерті Івана Мазепи для вирішення майнових суперечок навколо його спадщини, український літературознавець і фольклорист Михайло Возняк (1881 – 1954) знайшов таке свідчення щодо фінансування гетьманом арабського книгодрукування: «Для друку Євангелія в арабській мові на руки Олександрійського патріарха було передано 3000 зол(отих), і для нього ж – 3000 зол(отих)». У статті Михайла Возняка «Бендерська комісія по смерті Мазепи», з якої взято цю цитату, замість «Антіохійського патріарха» написано «Олександрійського», але це – описка, допущена або козацькими старшинами, які давали свідчення, або при перекладі латинською мовою, якою були складені акти.
Адже є незаперечний факт: панегірик Мазепі у вступі до Євангелія написаний Антіохійським патріархом грецькою мовою на двох сторінках та арабською – на п’яти. Загалом Антіохійський патріарх отримав від українського гетьмана 6000 золотих монет, 3000 з яких – на друк Євангелія і ще 3000 – на розвиток церкви.
Дотепер науці були відомі описи двох примірників Євангелія з присвятою гетьману. Один із них зберігається в Петербурзі, в Російській національній бібліотеці, у відділі літератури країн Азії та Африки. Другий, бухарестський примірник книги, належить Бібліотеці Румунської академії. Відомий румунський бібліограф Іоан Біану під час засідання Румунської академії 18 травня 1917 року зазначив, що він був надісланий патріархом у подарунок воєводі Константину Бринковяну, про це свідчить маленька печатка сина воєводи Грігорі Бринковяну, датована 1762 роком.
Ще один, третій за рахунком, примірник цього Євангелія, за припущенням деяких дослідників, може зберігатися у фондах Ватиканської бібліотеки (Biblioteca Vaticana).
У пошуках українського примірника
Свого часу відомий український дослідник стародруків Сергій Маслов у своїй книзі «Етюди з історії стародруків» описав ще один примірник Євангелія. Однак ця публікація 1925 року, до речі, передрукована у відомому французькому бібліографічному журналі «Échos d’Orient», залишилася майже непоміченою, а сам примірник Євангелія довгий час вважався втраченим.
Невдовзі після мого призначення Надзвичайним і Повноважним Послом до Лівану я розпочав майже детективні пошуки невідомих ще примірників з накладів тих 11 історичних видань богослужбових книг Алепської друкарні, серед яких мали б бути титульні видання Євангелій, спонсоровані Іваном Мазепою та Данилом Апостолом.
З метою дослідження українського внеску в арабське православне книгодрукування я відвідав багато ліванських монастирів, бібліотек, архівів та університетів і виявив унікальні стародруки з тієї історичної доби, які раніше не були відомі науковому світу. Мені вдалося знайти три унікальні Євангелія, корпус яких повністю збігається з Мазепинським, щоправда, без панегірика гетьману; а також сім примірників інших Євангелій та понад десяток алепських стародруків початку 18-го століття.
Із трьома знайденими алепськими Євангеліями
Але воістину «усі дороги ведуть до Києва».
Коли виникла ідея опублікувати факсимільне видання Мазепинського Євангелія, я спершу зупинився на бухарестському примірнику, який зберігається у Бібліотеці Румунської академії. Уже був виготовлений макет видання у співпраці з моїм колегою Теофілом Рендюком… але в останній момент у гру вступила «її величність інтуїція», і я вирішив усе-таки перевірити, чи дійсно немає у наших київських колекціях стародруків того Мазепинського Євангелія, яке свого часу описав видатний дослідник Сергій Маслов.
У руках я мав лише поданий ним бібліотечний шифр бібліотеки Київської духовної академії. І цей «магічний» шифр став ключем до сенсаційної знахідки. На моє прохання шановні колеги з Національної бібліотеки України імені Вернадського перевірили фонди й колекції та... знайшли цю історичну реліквію, яка майже сто років «переховувалася» в книгозбірнях.
Титульний аркуш Мазепинського Євангелія
Завдяки нашій багатолітній співпраці з командою фахівців бібліотеки імені Вернадського на чолі з Любов'ю Дубровіною та Інститутом рукопису НАН України, ми «повернули до життя» унікальний примірник Мазепинського Євангелія, який був предметом дослідження Сергія Маслова у 1920-х роках. Він зробив докладний опис пам’ятки, а переклад арабського тексту панегірика зробили два відомі сходознавці – учні Агатангела Кримського П. Лозіїв та Тауфік Кезма (останній на той час працював в очолюваному Кримським Кабінеті арабо-іранської філології). А звіряв переклад сам академік Кримський! Виконаний таким складом науковців переклад арабської частини панегірика, має високу художню та наукову цінність.
Тому дозвольте навести фрагмент цього тексту на пошану українського гетьмана:
«О, високий пане, що перевищуєш усіх своєю високістю, Іване Мазепо, що охороняєш грані Руси, ти заслугував на хвалу від арабів, віра яких вища тих, що ганьблять їх і сміються з них. А тому, що слава твоя, безсумнівно, є стовп для віри чистої, виправдуючої та святої, то ти даруєш їм з високости своєї, яко ласку, божественний текст в пречистій Євангелії.
З а п и т а н н я. О, хто буде нам за помічника і дасть цю чесну книгу, що обдаровує освітою, має в собі добру вість і має словеса благовіствування Господа нашого Ісуса? Хоча з’ясувалося правдиве походження наше і найточніш встановлено, що ми є сини арабів, але по вірі підлягаємо ми всечеснішому престолу Антіохійському.
В і д п о в і д ь. Іван Мазепа, гетьман, той, що славився щедротами і істочав блага і милості: він піднісся мудрістю начальствування над Руссю Малою, віра котрої розквітла і вславилася; він вміщує в собі славу її і заразом є честю для неї; він, що звеличів величність її вище від високости небесної; він від лишків властивих йому чеснот, що напувають душі, скоро вони запрагнуть, оголосив для нас своїм коштом дорогоцінну книгу на славу Господню з найбільшою ретельністю, що виявилася в нього. А тому, що обдарував він нас від щедрот своїх, нехай щедро прийде на нього довговічність!
Молитвеники за Вашу високу особу сонм священнослужителів та мирян православної віри, що мешкають в землях арабських».
Урочисте зібрання біля пам'ятника гетьману Івану Мазепі в пам'ять борців за свободу. Полтава, 21 листопада 2016 року
Зображення великого родинного герба Івана Мазепи на пам’ятнику гетьману України у Полтаві
Маслов описує відтиск різаного на дереві герба Мазепи, розташованого на звороті титульного аркуша: «В його кругло-довгастому щиті прикріплені до поземного бруска перехрещені розвилки, прикрашені орденом Андрія Первозваного. В лівій від глядача частині щита півмісяць, в правій – диск сонця з дванадцятьма променями. Верхня частина щита увінчана головою херувима; в долішній частині – військове приладдя: гармати, стяги, гетьманські інсигнії і т. ін. Серед того приладдя другий щит з тими таки геральдичними фігурами, але без Андріївського хреста».
Герб гетьмана України Івана Мазепи на звороті заголовного аркуша Євангелія (в нижній частині зображення)
Навколо герба розташовано кириличні ініціали, що містять одну грецьку літеру «Ʃ»: Г. Ї. М. В. Є. Ц. П. В. З. Ʃ. Ч. С. А. А. К. Ця гетьманська криптограма розшифровується як «Гетьман Іван Мазепа Війська Його Царської Пресвітлої Величності Запорізького, Славного Чину Святого Апостола Андрія Кавалер».
Маслов писав, що Євангеліє взяте в старовинну оправу з дощечок, обтягнутих рудуватою шкірою; на шкірі витиснено золотом на передній та сріблом на задній кришках. На передній кришці серед стилізованих рослин, що в’ються, є середник, в котрому розташоване Розп’яття з Предстоячими. Над середником – невеличкий медальйон з іншою композицією: Розп’яття, а на долині розміщено тавро з постаттю царя Давида. Праворуч і ліворуч від середника – тавра, заповнені арабесками. По кутках зображено постаті чотирьох євангелістів з їхніми символами. Орнамент задньої висрібленої кришки повторює те, що витиснено на передній, тільки в середникові зображено не Розп’яття, а Богородицю в вінці і на троні, перед нею – Антоній і Феодосій. Написи на всіх образах зроблені церковнослов’янською мовою. Обріз книжки з усіх трьох боків визолочений.
Задня кришка Євангелія з Богородицею
При порівнянні оправи київського та бухарестського примірників виявилося, що вони мають ідентичні передні (із зображенням Розп’яття), але різні задні кришки. У бухарестському примірнику в середнику задньої кришки зображено Воскресіння, а у київському примірнику – Богородицю з Антонієм і Феодосієм та написи церковно-слов’янською мовою, що може свідчити про те, що цей примірник виготовлявся спеціально для Івана Мазепи.
Символічно, що, незважаючи на усі трагічні перипетії історії, цей примірник Мазепинського Євангелія потрапив з Близького Сходу до Києва, очевидно, через Бухарест, де зупинялася місія з Дамаска і де також відбувалася передача Євангелія Константину Бринковяну. Той факт, що Євангеліє зберігалося у бібліотеці Київської духовної академії, може свідчити про те, що до Києва він потрапив «церковними каналами».
Плани з факсимільним виданням
Для виготовлення факсимільного видання Мазепинського Євангелія я привіз з Лівану кілька тоненьких дощечок ліванського кедра, щоб символічно пов’язати його з Антіохією і Ліваном. Передбачається, що примірники буде подаровано Антіохійським та іншим близькосхідним ієрархам та бібліотекам. Знаковою подією буде його повернення на ліванську землю, де у місті з символічною назвою Біблос народився один з найдавніших у світі фінікійський алфавіт.
Цікава історична деталь: на останній 122-й сторінці Євангелія подано короткі вихідні дані, де зазначено місце й час друку Євангелія: «Знову надруковано в богобереженому, богоспасеному Алепо року 1708 доби християнської». Детальніше і «прискіпливіше» вивчення цієї останньої технічної сторінки київського примірника дало несподівані результати: рік виходу книги (1706) було виправлено від руки на 1708. У бухарестському примірнику – те ж саме виправлення. Це означає, що текст Мазепинського Євангелія був видрукуваний у 1706 році, і лише вступна частина з панегіриком Афанасія Даббаса – у січні 1708 році.
Остання технічна сторінка Євангелія
Мені як Послу України в Лівані також приємно розповісти про те, що в процесі моїх досліджень я знайшов багато доказів того, що друк цього Євангелія здійснив Абдалла Захер, якого вважають одним із перших ліванських першодрукарів (до речі, перша ліванська книга «Псалтир» була надрукована у монастирі св. Антонія в Козхайя у 1610 році). Після роботи в алепській друкарні (1706–1711 роках) він заснував у 1733–34 роках ще одну друкарню, тепер уже на ліванській землі, а саме в монастирі св. Іоана Святителя в Шуейрі (Хиншарі). Абдалла Захер був надзвичайно освіченою і талановитою людиною. Походив він з роду ювелірів на прізвище Саєґ, і сам був прекрасним ювеліром та гравером. Однак в історію він увійшов зі своїм прізвиськом Захер, що в перекладі означає «дуже освічений».
Під час роботи над цим проєктом я також мав честь зустрітися з ліванськими нащадками Антіохійського патріарха Афанасія ІІІ Даббаса Робером Даббасом, який зберігає пам'ять про свого великого предка, і який ознайомив мене зі своїм генеалогічним деревом. А от із одним з наймолодших представників цього роду – Сезаром Даббасом – я познайомився цілком випадково. Підписуючи консульські документи, я побачив знайоме прізвище Даббас, тож запросив цю людину на каву. У підсумку з'ясувалося, що Сезар одружений з українкою з Києва, і у цій сім'ї ми маємо тепер Марка Даббаса – українського нащадка великого Антіохійського патріарха.
Великий гетьман Іван Мазепа хотів бачити Українську церкву під омофором Константинопольського патріарха, і ці його прагнення увінчалися успіхом через кілька століть проголошенням автокефалії Вселенським патріархом Варфоломієм 5 січня 2019 року. Висловлюю особливу вдячність Предстоятелю Православної церкви України (ПЦУ) митрополиту Епіфанію, який отримав Томос про атвокефалію, і який благословив цей проєкт та ласкаво консультував мене з питань грецьких перекладів.
Нашим основним партнером у цьому проєкті став Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира, який очолює духівник Фонду Митрополит Переяславський Олександр (Драбинко). Завдяки його старанням у 2011 році побачила світ наша історична реліквія – «Пересопницьке Євангеліє».
Ми можемо пишатися унікальним історичним фоліантом Мазепинського Євангелія, що зберігається в колекції Національної бібліотеки імені Вернадського. Сподіваємося, що здійснене нами факсимільне видання, потрапивши в руки усіх Антіохійських та близькосхідних ієрархів, стане своєрідним нагадуванням про давні часи, коли український гетьман Іван Мазепа, далекоглядний політик і мудрий громадський діяч, підтримував православних Близького Сходу.
Ігор Осташ – посол України в Лівані
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: У Лівані знайшли унікальне Євангеліє Івана Мазепи арабською мовою, видане в Алепо