(Рубрика «Точка зору»)
Тривалий період бездержавності України не міг не позначитися на її культурі. Чужинці, приходячи на наші землі, як правило, намагалися маргіналізувати надбання місцевого люду. При цьому часто забирали артефакти високої культури, привласнювали їх собі. Натомість завойованим лишали простолюдну культуру, що не становила серйозної конкуренції й вела народ до примітивізації.
Одним із прикладів у цьому плані є історія Лавришівського Євангелія. Про цю книгу в сучасній Україні знають хіба що невелике коло фахівців. А шкода…
«Пригоди» Лавришівського Євангелія
Створене українцями (й, напевно, в Україні), це Євангеліє тривалий час перебувало за її межами. Спочатку – в Лавришівському монастирі, неподалік міста Новогрудка, що зараз належить Білорусі. Варто нагадати, що Новогрудок, поряд із Вільном, був одним із головних державних центрів Великого князівства Литовського. Деякий час це місто було столицею Литовської держави. Але навіть коли воно втратило статус столичності, то лишалося резиденцією київських митрополитів, що здійснювали керівництво Православною церквою у Великому князівстві Литовському.
Зрештою, Лавришівське Євангеліє опинилося в князів Чорторийських. Останні походили з литовського князівського роду Гедиміновичів, але закорінилися на українських землях. Певним чином вони «українізувалися», породичалися з представниками місцевої аристократії. Їхнім родовим гніздом стало місто Чорторийськ на Волинському Поліссі.
У часи Речі Посполитої Чорторийські (чи Чарторийські – так тепер вони стали писатися) покатоличилися й полонізувалися. Їхня бібліотека, де й було Лавришівське Євангеліє, потрапила до Національного музею в Кракові.
До речі, те, що Лавришівське Євангеліє перебувало в бібліотеці Чорторийських, є одним зі свідченням того, що представники цього аристократичного роду у певний час вважали себе православними й русинами, власне, українцями.
Щодо походження Лавришівського Євангеліє, то тут дослідники висунули таку версію: мовляв, воно почало писатися в кінці ХІІІ століття в скрипторії волинського князя Володимира Васильковича (1249–1288). Про останнього Галицько-Волинський літопис говорить, що той був філософом, не лише читав, а й переписував книги. У його заповіті йдеться про передачу ним книг у різні храми Волині. У місті Володимирі (зараз – Володимирі-Волинському), де правив цей князь, існував скрипторій. Хоча не обов’язково Лавришівське Євангеліє писалося за часів Володимира Васильковича. Ще до нього місто Володимир на Волині перетворилося в помітний культурний центр. У середині ХІІ століття тут жив філософ-книжник Клим Смолятич (?–1164). Тут же, ймовірно, писався Галицько-Волинський літопис. Тому у Володимирі переписувалися книги, у ХІІ–ХІІІ століттях тут був скрипторій, де працювали кваліфіковані писарі.
Подібних скрипторіїв на теренах тогочасного Литовського князівства, яке залишалося переважно язичницьким, не було.
Але яким чином Лавришівське Євангеліє опинилася в цьому князівстві?
Його появу у цих краях пов’язують (і, певно, небезпідставно) з діяльністю князя Войшелка (бл. 1225–1268) – сина литовського правителя Міндовга, який прийняв королівську корону від Римського Папи. Войшелк став першим литовським православним князем.
Побував він у волинських православних монастирях, хотів відвідати святі місця на Сході, навіть прийняв чернецтво. Неподалік Новогрудка, де він правив, заснував Лавришівський монастир Святої Богородиці. Ймовірно, назва монастиря походить від імені Лавр, яку взяв собі Войшелк при прийняті чернецтва. Войшелк міг замовити написання Євангелія для заснованого ним монастиря у скрипторії міста Володимира.
Пам’ятка високої культури
Дослідник Лавришівського Євангелія Віктор Мойсієнко пише: «Порівняльний аналіз мови досліджуваного комплексу з іншими євангеліями цієї доби дає всі підстави стверджувати, що більшість мовних явищ мають паралелі в порівняльних текстах, створених в українських скрипторіях. Найбільше збіжностей на всіх рівнях виявлено в Л[авришівському]. Є[вангелії]. Особливо це помітно на прикладі звукових і морфологічних особливостей».
Інакше кажучи, в цьому Євангелії, яке, зрозуміло, писалося старослов’янською мовою, чи не найкраще виявилися риси тогочасної розмовної української мови у порівнянні з іншими тогочасними євангеліями, створеними на українських землях.
Чому так сталося? Віктор Мойсієнко вважає, що це пов’язано з особливостями написання книги: «1/3 частина пам’ятки написана однією рукою, а далі на одній сторінці чергується три або два почерки, особливо після 124-ї сторінки. Можливо, автори працювали за системою вчитель-учень. Інший варіант – поспішали й допускали багато описок або помилок, тому потрапило багато особливостей, притаманних українській мові».
Та як би не було (чи сталося це через невміння учнів-переписувачів, чи через поспішність), ми отримали цікаву пам’ятку з багатьма рисами живої української мови.
Варто також вказати на те, що Лавришівське Євангеліє є багато ілюстрованим. Загальна кількість сторінок пам’ятки сягає 368. Текст виконаний на пергаменті і є добре читабельний.
У цьому тексті є 18 малюнків. Не всі вони, щоправда, кольорові. Є й чорно-білі, які, схоже, були ескізами для ілюстрацій.
Загалом же планувалося намалювати в книзі 40 мініатюр. Якби цей задум вдалося реалізувати, ми б отримали чудово ілюстровану пам’ятку. Проте книга так і не була завершена. Чому?
Можна припустити різні версії. Не виключено, що пам’ятка почала писатися на Волині. Потім опинилася в Лавришівському монастирі, куди Войшелк запросив писаря й художна, які продовжували працювати над нею. Можливо, князь хотів створити в цій обителі скрипторій – подібний до скрипторія міста Володимира. Проте вбивство Войшелка князем Левом Даниловичем поклало край цій справі. До речі, Войшелк був убитий саме в цьому місті, в монастирській обителі.
Незважаючи на незавершеність, Лавришівське Євангеліє є унікальною писемною пам’яткою, яка репрезентує високу, елітарну культуру наших предків.
Звісно, сподіватися на повернення цієї книги в Україну, звідки її витоки, ми не можемо. Але можна було повернути «віртуально», зробивши її репринтне видання. Близько року тому це здійснило київське видавництво «Горобець» за сприяння Українського культурного фонду в рамках програми «Повертаємо в Україну культурну спадщину».
У вказаному виданні маємо не лише репринт Лавришівського Євангелія, а й наукові студії про цю книгу.
Залишається лише пожалкувати, що наклад цього видання невеликий. І все ж справа зроблена. Одна з чудових культурних пам’яток нашого давнього спадку повернута. Хотілося б, щоб якомога більше українців ознайомилися з нею. І перейнялися гордістю за нашу високу культуру княжої доби.
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
(Електронну копію сканованого Лавришівського Євангелія можна переглянути ТУТ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
