«Хабаровськ проти режиму» – у статті під таким заголовком газета «День» розповідає про масові протести на Далекому Сході Росії, головним чином в Хабаровську, а також у Владивостоці, Південно-Сахалінську, Комсомольську-на-Амурі, які тривають вже третій тиждень. Люди виходять на вулицю в підтримку арештованого губернатора Хабаровського краю Сергія Фургала.
Утім, як пише газета, навряд чи справа лише в підтримці Фургала. «Ці протести свідчать про те, що путінська регіональна політика тріщить по швах», – зазначає видання.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Протести в Хабаровську і українці Зеленого Клину. Новий прояв духу свободиА ще українські історики звертають увагу, що незадоволення людей в цьому регіоні центральною політикою мають свої історичні та етнічні коріння. Справа в тому, пояснює газета, що південь Хабаровського краю, включаючи Хабаровськ, входить у Зелений Клин. Колись українські переселенці становили тут великий відсоток населення (в регіоні жило близько 300 тисяч українців).
Все змінилося з приходом більшовиків у 1922 році з подальшими репресіями і асиміляцією українців. Проте дух свободи, як зазначає газета, не зник повністю.
Про те, чого можна очікувати від протестів у Хабаровську, як може розвиватися ситуація далі? Про це газетярі розпитували в експертів. Так, російський журналіст Семен Новопрудський вважає, що поки в наявності великий провал регіональної політики Кремля конкретно на Далекому Сході. Там проблема посилюється ще і тим, що особисті зв’язки мешканців того ж Хабаровського краю і Приморського краю з Китаєм набагато сильніші, ніж з рештою Росії. І люди самі бачать, що Китай на очах багатіє, а вони бідніють, Москва їх, по суті, спустошує, зауважує журналіст.
Леоніда Кучму похвалили і подякували за роботу в Тристоронній контактній групі. Газета «День» нагадує, що це вже вдруге він покидає українську делегацію в Мінську – вперше це було у вересні 2018-го (був призначений президентом Петром Порошенком влітку 2014-го). Проте з приходом Володимира Зеленського до влади, в послугах другого президента чомусь знову зацікавилися і в червні 2019-го призначили його представляти Україну на переговорах.
Газетярів дивує – чому старі і нові політики в Україні прагнуть скористатися «досвідом» Леоніда Кучми. Адже саме через систему, яку привніс Кучма під час свого десятирічного правління, Україна виявилася слабкою перед російською агресією, переконує видання.
Чому ж Кучма сьогодні знову вирішив піти? «Швидше за все, вихід із Тристоронньої контактної групи Кучми повинен підтримувати міжнародне враження про те, що в заморожуванні процесу по Донбасу винна саме Україна, – зазначає політолог Віктор Небоженко. – Все ж Кучма президент, хоч і колишній, а тим самим передбачається, що Україна послаблює свою присутність в переговорному процесі, тож в цьому плані Кучма грає на руку Кремлю».
Взагалі, на думку політолога, Кучма був дуже зручним для Москви в ролі учасника переговорного процесу, оскільки бізнес його зятя – олігарха Пінчука – пов’язаний із трубами та іншими моментами на ринку Росії.
Про це докладніше йдеться в публікації «Вічний двигун безвідповідальності, або Чому Леонід Кучма знову покинув Трьохсторонню контактну групу в Мінську?»
За шість років війни українці звикли до поганих новин, констатує «Сегодня». Майже кожен день на фронті поранені, в моменти ескалації – загиблі... Плюс масштабні ДТП, аварії, стихійні лиха і зведення про коронавірус. У потоці негативу можна не помітити, скільки біля нас відбувається хорошого.
Однак, Донбас – це не тільки про війну. Донбас – це про сильних людей, які в умовах війни намагаються облаштувати побут і показати поки ще окупованій його частині, що Україна – це єдина, красива і успішна країна, і разом ми можемо все. Регіони, які у більшості людей в Україні і світі асоціюються тільки з війною, безладом і депресивності, змінюються на очах. Докладніше йдеться в матеріалі «Непопулярний Донбас».
Газета «Україна молода» нагадує, що виповнюється 155 років від дня народження митрополита Андрея Шептицького – величної постаті, духовний чин якої важко переоцінити. Він походив зі стародавнього знатного українського роду, який у XIX столітті зазнав полонізації. Пішовши проти волі батька, Шептицький повернувся до свого коріння, щоб служити «селянській» церкві, як тоді називали греко-католицьку. Інтелектуал, людина виняткових чеснот, митрополит заповідав українцям «Божу батьківську землю любити і не пускати її з рук».
Більше про Шептицького можна дізнатись в матеріалі «За вас готовий життя своє віддати»: духовна велич та підприємницький хист Андрія Шептицького».